Вчителі не кинуті на призволяще – з ними рахуються, їм допомагають і цінують: українка про роботу вчителя в Канаді
Інформує Всеосвіта.
Історія вчительки, яка переїхала до іншої країни та ділиться своїм педагогічним досвідом з-за кордону.
Роботу вчителя ніхто б не зміг назвати легкою – вона кропітка, важка, нервова й, на жаль, досить часто її недооцінюють. Але чи всюди ставлення до педагога однакове? Здебільшого вчителі, які емігрували працювати за кордон, зазначають, що там професія педагога сприймається кардинально інакше.
Іноді здається, що, змінивши своє місце проживання, можна повністю змінити себе, свій світогляд, професію та своє життя. Проте однаково ходити із задоволенням на роботу, яку не любиш і, яка насправді не є покликанням. Підтвердженням цьому є історія однієї вчительки, яка переїхала до Канади через непередбачувані особисті обставини.
Олександра Журавльова пропрацювала вчителькою англійської мови 20 років, а потім життєва дорога привела її з України до іншого континенту. У Канаді вона вирішила спробувати себе у інших професіях, але знову повернулася до вчителювання, адже її покликання – навчати новим знанням, пояснювати та допомагати.
Наразі пані Олександра проходить практику у канадській школі і в майбутньому працюватиме вчителем початкових класів.
Попри значну різницю у часі, журналісти «Всеосвіти» поспілкувалися з Олександрою Журавльовою особисто та в деталях дізнались про особливості освітнього процесу у Канаді.
«ВСЕОСВІТА»: ЧОМУ У КАНАДІ ВИ НЕ СТАЛИ ЗМІНЮВАТИ ПРОФЕСІЮ І ПРОДОВЖИЛИ ВЧИТЕЛЮВАТИ?
ОЛЕКСАНДРА ЖУРАВЛЬОВА: Щойно я переїхала до Канади, то одразу подумала: «Можливо, вже досить працювати у школі і варто спробувати щось нове». Я дійсно шукала іншу роботу: у магазині, у торгівельних центрах, навіть в аеропорту, але всюди мені відмовляли. Одного разу я записалась на курси перекладу, щоб стати сертифікованим українсько-англійським перекладачем. На таких курсах навчалась півроку, успішно здала всі екзамени та отримала сертифікат, а коли мені необхідно було робити перше завдання з перекладу, я зрозуміла, що це не моє покликання.
Я хочу емоцій, почуттів, хочу стояти посеред класу й розмахувати руками, пояснювати, допомагати, а перекладач на це права не має.
Згодом мене взяли на роботу до однієї зі шкіл, у групу продовженого дня, але там я була у лавах обслуговчого персоналу. Відповідно, й ставлення до мене було трохи інше, ніж до вчителів. Я бачила, як батьки, діти та адміністрація ставляться до педагогів, і ця картина допомогла мені зрозуміти, що я все ж хочу у клас, до дітей, хочу працювати у кращих умовах.
Тому я подала заявку до Міністерства освіти Альберти (Канада не має спільного Міністерства для країни, у кожній провінції є власне), щоб мій диплом підтвердили. У відомстві оцінили мій стаж роботи, диплом, курси і дали рекомендації щодо того, скільки необхідно довчитися. Я вступила до Калгарського університету, де наразі є студенткою другого курсу і проходжу практику у школі, спостерігаю за уроками. Тут педагогічна практика складається на 50% з вчителювання, тобто якщо моя вчителька мала 28 уроків на тиждень, то я мала 14-15 уроків.
Якби мені просто дали сертифікат і сказали йти працювати до школи без практики, я, напевно, не змогла б. Адже там інші діти, інше бачення навчання та ставлення до вчителів.
«ВСЕОСВІТА»: ЯК У КАНАДІ СТАВЛЯТЬСЯ ДО ПРОФЕСІЇ ПЕДАГОГА?
О. Ж.: У Канаді – вчитель високоповажна професія, адже слово його тут чогось варте. Це проявляється як у ставленні до нього, так і в оплаті праці. Педагог тут робить дуже багато, й достатньо часу віддає себе школі та дітям, через те ця професія і є високооплачуваною. Українські вчителі теж дуже багато працюють, за що їм, на жаль, не платять.
Адміністрація школи рахується з учителями і якщо з’являється якась проблема, то вони одразу допомагають, а не намагаються знайти винного чи крайнього у тій чи тій ситуації.
Для розвитку педагогів, їх навчання, планування та проведення уроків надають дуже багато інструментів та ресурсів.
Тут вчителі не кинуті на призволяще – з ними рахуються, їм допомагають, і їх цінують.
Навіть під час роботи на групі продовженого дня, я все одно відчувала повагу від батьків, ставлення вчителів одне до одного, їхню співпрацю і комунікацію.
«ВСЕОСВІТА»: ЯК БАТЬКИ РЕАГУЮТЬ НА ТЕ, ЩО НЕ КОЖНА ДИТИНА МОЖЕ ПОВНІСТЮ ОПАНУВАТИ ЗМІСТ ПРОГРАМИ?
О.Ж.: У Канаді диференційоване навчання і відбувається багато диференціацій. Зовсім скоро я піду на практику до 1 класу, де навчається 19 дітей. 7 дітей – емігранти, які вчать англійську мову, як другу, і ще не зовсім досконало володіють нею, 2 учнів – діти з діагнозом аутизму, 1 учень – дитина, якій не вистачає уваги. Тобто з 19 дітей 10 потребують особливої уваги. Відповідно, вчителька зовсім по-іншому планує урок і намагається кожній дитині приділити достатньо уваги: діти працюють групами або ж навчальними центрами, вона ділить школярів відповідно до їхніх здібностей та можливостей, і кожна групка дітей має своє завдання. Таку роботу педагогині батьки дуже підтримують. Але тут теж не обходиться без батьків, які висловлюють свої претензії і постійно чимось незадоволені.
Моя вчителька-партнерка розповідала, що вона щопонеділка надсилає батькам невеличкий план роботи на тиждень. І завжди у кінці тижня одна мама запитує, чому вона не виконала один із пунктів і обов’язково це підкреслює.
«ВСЕОСВІТА»: ЯК ВЕДУТЬ ЗВІТ ПО ПЛАНУ ПРО КІЛЬКІСТЬ ВИКЛАДЕНИХ УРОКІВ?
О.Ж.: Канадський вчитель вільний у виборі підручників та засобів для проведення занять. Якщо я, наприклад, іду на урок математики, то насамперед відкриваю програму, переглядаю, що маю вивчити з дітьми, й відповідно до цього шукаю інформацію у різних джерелах. Саме у такий спосіб вчитель планує свою роботу. Досвідчені педагоги не пишуть собі планування, вони можуть планувати лише роботу на тиждень. Самої звітності я теж не бачила, адже у школах все здебільшого ведеться в електронному вигляді.
Лише три рази на рік вчитель пише звітність стосовно учнівських навичок – це дуже схоже на українські табелі, проте і їх хочуть перевести в електронний вигляд.
Важливо, що у табелі педагог зазначає все, що учень знає, але ніколи не вкаже того, чого учень не знає.
Якщо дитина у чомусь необізнана, то вчитель дає рекомендації батькам, над чим потрібно попрацювати.
«ВСЕОСВІТА»: ЯКА КІЛЬКІСТЬ ДІТЕЙ У ПОЧАТКОВИХ, СЕРЕДНІХ ТА СТАРШИХ КЛАСАХ?
О. Ж.: Кількість учнів у класах часом відрізняється, а часом ні, адже на це впливає багато чинників: населеність району, його місцезнаходження, будівництво інших шкіл поблизу уже збудованого закладу освіти.
Я була на практиці в містечку, яке має 33 тисячі населення. У ньому нова школа, велика, на 700 учнів, але у класах навчається по 18-19 дітей. Я працюватиму в класі, де буде 19 учнів, проте мої одногрупники йдуть у клас, який містититиме 35 учнів. Тобто кожен вчитель знаходиться у різних умовах.
«ВСЕОСВІТА»: ЯК ВІДБУВАЄТЬСЯ ПІДГОТОВКА ВЧИТЕЛЯ ДО УРОКІВ?
О.Ж.: Під час підготовки багато чого залежить від вчителя. Одна вчителька розповідає, що якщо навчання закінчується о 14:30, то до 16:00 вона готує завдання у школі, щоб вдома думати та дбати про своїх дітей. Тобто у неї підготовка проходить так, що за 1,5 години педагогиня робить все.
Втім, я була на практиці у вчительки Кімберлі, яка планує день майже так само, як попередня педагогиня. Проте в п’ятницю вона не хоче сидіти до 16:00 і їй простіше приїхати до школи на годину в неділю й там підготуватися до занять та змінити книги у бібліотечці.
У Канаді вчителі практикують бібліотечки: дитина на початку тижня повинна взяти додому по 5 книжечок з класної бібліотечки, щоб читати, а хто з дітей не вміє читати чи не зовсім добре це виходить – просто розглядає книгу, її зміст та наповнення.
Крім цього, педагоги та діти мають спеціальні коробочки з інструментами та іграшками. Для того, аби щотижня наповнення коробочок були різними, вчителька забирає інструменти на свій стіл, перемішує їх і змінює кришки на сами коробках.
Хтось із вчителів залишається після школи і може сидіти потім ще дві, три або навіть чотири години і готуватися до занять скільки йому потрібно. Головне – встигнути підготуватися, щоб були готові матеріли, на випадок коли інший педагог прийде на заміну. Це зручно і для самого вчителя, і для вчителя, який замінятиме.
«ВСЕОСВІТА»: ЗА ДОПОМОГОЮ ЯКИХ ОНЛАЙН-ІНСТРУМЕНТІВ У КАНАДІ ПРОВОДЯТЬ УРОКИ ПІД ЧАС ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ?
О. Ж.: Наразі у нас не дистанційне навчання, воно було лише у перший тиждень січня. Проте під час навчання педагоги використовували Zoom та D2L – програму, у якій кожен учень має створений персональний кабінет, а вчитель завантажує завдання для навчання на весь клас. Відповідно, учень отримує це завдання, виконує його і скидає на перевірку. Звітність відбувається у програмі Powerschool, де є електронний журнал. У ньому педагог пише інформацію про присутність/відсутність дітей на заняттях та виставляє оцінки. У такому журналі можна знайти інформацію про школу: рух шкільних автобусів, оплату за школу тощо. До журналу має доступ вчитель, а батьки можуть лише його переглядати.
«ВСЕОСВІТА»: ЯК ПЕДАГОГИ ОФОРМЛЮЮТЬ КЛАСНІ КІМНАТИ?
О.Ж.: Існує правило – краще недооформити, ніж переоформити. Таких меблів, як шафа для одягу, тумбочки – тут немає. Є невеличка шафа, де вчитель зберігає тільки «рухомий» матеріал.
Тамтешні педагоги вважають, що багато паперових матеріалів не потрібно, адже якщо щось знадобиться, то це можна роздрукувати, роздати дітям на опрацювання і вони все вклеять у зошити.
У класі можна вішати картинки, малюнки, розміщувати невеличку стінку з дитячими фотографіями й мотивуючими фразами. Обов’язково у кожному класі повинні бути плакати з правилами для учнів.
«ВСЕОСВІТА»: ЯКИМИ ФОРМАМИ, ПРИЙОМАМИ ЧИ МЕТОДАМИ РОБОТИ НА УРОКАХ ВИ МОГЛИ Б ПОДІЛИТИСЬ З УКРАЇНСЬКИМИ ВЧИТЕЛЯМИ?
О.Ж.: Взагалі тут на уроках діти багато грються. У мене була можливість поспостерігати за роботою однієї педагогині. Ця вчителька проводить урок так: щодня робить навчальні центри, або ще називає їх «щоденні п’ятірки».
Що це за прийом? Педагогиня у класі створює 4-5 центрів. На екрані виводить заздалегідь підготовлену табличку з розподілом учнів хто і у якому центрі займатиметься. Після цього діти працюють над завданнями у тому центрі, до якого вони потрапили.
Такі центри можна використовувати на всіх уроках. Наприклад, на уроці математики: в одному центрі вчителька працює з певною групою дітей, в другому центрі група дітей сидить за компютерами і грає у гру, яка стосується теми уроку, діти у третьому центрі мають доміно та певні таблички, за допомогою яких і займаються, четвертий центр – учні граються спеціальними кубиками. У таких центрах діти працюють по 20 хвилин.
Педагоги у старших класах також використовують такий прийом роботи, тільки проводять його не в ігровій формі. Одна група може читати усно і обговорювати прочитаний текст, інша може писати твори, третя – читати мовчки, четверта група працює з учителем. Проходить певний відлік часу, й вони змінюють вид роботи, за урок дитина працює у двох центрах. На наступний урок школяр відправиться у ті центри, де ще не був. Така ротація відбувається протягом двох днів.
З огляду на розповідь вчительки, можна дійти висновку, що праця педагога – складна робота, яка у кожній країні цінується по-різному.
