facebook

Як учителям розмовляти з дітьми на складні теми? – Світлана Ройз

Як учителям розмовляти з дітьми на складні теми? – Світлана Ройз

Знаєте, вирішила я написати про це, тому що майже кожен день останні тижні ця тема виникає. Що робити, якщо дитина почувла, прочитала, побачила складну для неї інформацію, яка викликала гостру реакцію.

Зараз особливий час – ми ослаблені. «Складні теми» – смерть, хвороби, секс – і так не дуже освоєні, а зараз, для того, щоб їх досліджувати – гармонійно входити в них і безпечно виходити з них, часто у дорослих, які поряд з дітьми, не вистачає ні сил, ні знань. Я вдячна вчителям, які мені стали писати питання про це. Небезпечно, коли їм байдуже. І мені завжди так важко чути, як випадково провокується те, з чим потім доводиться серйозно розбиратися.

Ситуації, про які були запити (5 за останні тижні) – дитина прочитала текст в книзі (за шкільною програмою, вдома, в книгах домашньої бібліотеки), текст у неї спровокував сильну реакцію. Батьки пред’являють претензії вчителям і директорам шкіл, а ті часто перекладають відповідальність на авторів книг.

Ми не знаємо, що для кожної конкретної дитини (дорослого) може стати тригером для її гострої реакції – при читанні в класі або вдома тексту зі шкільної або позашкільної програми (саму програму я обговорювати не буду), при перегляді мультфільму, фільму, гри.

Чтайте також:  Мати обурилася дрес-кодом вчителів - діти відволікаються: "Вся школа знала, якого кольору сьогодні труси"

З огляду на поточну ситуацію, в якій ми опинилися, нам дійсно важливо враховувати нові ввідні. У багатьох сім’ях діти зіткнулися зі смертю близьких від ковід, загибеллю батьків в АТО. Є віковий страх смерті – близько 7 (10) років. І тема смерті дійсно звучить гостріше саме в це наше з вами тривожний час.

Тексти, які є в шкільній програмі, часто приймаються, як «керівництво до дії», читання і пропонуються вчителями без осмислення. Ми – батьки – пропонуємо дітям книги, які самі не переглянули або орієнтуємося на свій власний досвід.

Я дуже хочу, щоб ми навчилися говорити з дітьми на все теми, не ховаючись, називаючи те, що відбувається – прямо. Але нам важливо вибирати ступінь впливу, щоб вона не перевищила можливості витримування дитини і важливо вибирати форму подачі. (Тільки сьогодні домовлялися про те, що на наступний рік підготуємо програму для вчителів – як подавати дітям складні теми так, щоб це стало опорою, а не травмою, сподіваюся, у мене вистачить сил на це).

Коли ми готуємо мультфільми власного виробництва (я консультант дитячого телеканалу), ми орієнтуємося за ступенем впливу на саму уразливу дитину. Щоб інформація в мультфільмі була максимально нетравматичною і коректно поданою. Книги пишуться, не враховуючи «індивідуальної переносимості» дітей. І часто включаються в хрестоматії без інструкції для вчителів по їх супроводу.

Чтайте також:  Заборона відвідувати школу учням без щеплень не порушує право на освіту, – Денісова

1. Якщо вчитель знає, що в класі є дитина, яка нещодавно (до 3 років) пережила горе – текст може стати ретравматизацією. Його важливо читати тільки разом з дорослим. Важливо спостерігати за реакцією дитини. А іноді можна текст і замінити. Коли вчитель сам готує урок (або батьки дивляться, що задають для домашнього читання) – орієнтуйтеся на свій стан після читання тексту. Я задавала вчительці питання – як вам самій здається, цей текст про смерть в хрестоматії для дітей – дає полегшення після прочитання або залишається питанням і відкритою темою всередині? Якщо він залишає «відкритий процес» – ми не можемо передбачити, до чого цей процес призведе у дитини.

2. У веденні будь-якої складної теми – три частини: (я так часто про це пишу) стабілізація, конфронтація, інеграція. Стабілізація – до самого читання, занурення в тему: акцент на тому, що ми всі разом, в класі, що ми – є одне в одного, що ми банда. Ми вкорінені в життя. Ми в безпеці. Конфронтація – безпосередньо занурення в складну тему. Інтеграція – вихід з теми, акцент на тому, що ми в безпеці, що наша пам’ять, любов – це величезна сила. Що в пам’ять про тих, кого ми втратили – ми будемо жити. І зробимо щось важливе. Сильне.

Чтайте також:  Зарплата в освіті є нижчою, ніж середня по економіці

3. Якщо під час читання (перегляду) дитина змінює позу, стискається, з’являється тремтіння – ми зупиняємо читання. Або Підходимо, обіймаємо (якщо це можливо) дитину. Називаємо її почуття ( «те, що тут написано, так сумно, це страшно, мені самій так складно це чути… ти згадав про щось з твого життя? Хочеш, я з тобою вийду з класу? Хочеш, щоб ми зупинилися або зможемо читати далі?

4. Коли ми закриємо книгу – все, що зараз було в оповіданні – закриємо разом з нею. Книгу закриваємо – у своє реальне життя повертаємося!

Я допускаю, що це не входить в обов’язки вчителів. Але я абсолютно впевнена – що ми поруч з дітьми не тільки для отримання академічних знань.

І мені так би хотілося, щоб ця інформація не знадобилась би ні вчителям, ні батькам.

Всього доброго і мудрого.

Джерело.


Повернутись вверх