8 березня: святкувати не можна заборонити. «Гендерна рамка дівчини / хлопця» та ставлення до неї.
8 березня — святкувати чи не святкувати? Вітати чи ні? Чому 8 березня досі державний вихідний та про що варто поговорити з учнями у його переддень? Леся Юрчишин, учителька історії, правознавства та громадянської освіти Новопечерської школи, співавторка методичних посібників та найкращий вчитель громадянської освіти за версією Global Teacher Prize Ukraine 2020, підготувала 6 креативних ідей для змістовного переосмислення 8-го березня.
Дослідити історію 8-го березня
Спровокуйте дітей помислити, чому дискусії щодо не\святкування 8-го березня не вщухають досі? Для цього запропонуйте учням разом дослідити історію свята, з’ясувати звідки воно пішло, у яких країнах і як відзначається, що собою являє сьогодні. Упевнена, про «марш порожніх каструль» 8 березня 1857 у Нью-Йорку чули одиниці. Так само, як і про перші офіційні відзначення «Національного дня жінки» 28.02.1909.
Варто звернути увагу учнів, що йдеться не просто про бажання окремо взятої жінки бути «почутою». Ці події відкривають широке коло тогочасних соціально-економічних проблем: умови праці та її оплата, доступ до медичного обслуговування та соціальних виплат. Окремо вирізняється боротьба жінок за виборче право — суфражизм. Домініони Великої Британії першими дали жінкам право голосу: у 1893 році у Новій Зеландії та у 1904 році в Австралії. Далі перемога жінок у питанні виборчого права дуже щільно пов’язуватиметься з результатами Першої світової війни, яка змінила уявлення про роль і місце жінки на усіх «фронтах». Таке дослідження витоків Міжнародног жіночого дня дасть змогу учням самостійно сформувати своє ставлення до нього.
Скласти профайл лідерки-борчині
Серед суфражисток та інших «борчинь за права» зустрічаємо дуже харизматичних особистостей. Обєднайте учнів у групи і запропонуйте скласти «профайл» однієї із них: простежити зростання особистості, визначити лідерські якості, відзначити успішні кейси взаємодії з друкованими виданнями — тогочасним SMM.
Ловіть перелік для натхнення:
Еммелін Панкхерст, лідерка мілітантського руху з числа більш «радикальних» суфражисток, які приковували себе наручниками до поручнів у громадських місцях. Журнал «Тайм» у 1999 році назвав Панкхерст однією зі ста найвпливовіших особистостей ХХ століття.
її колега Емілі Вайльдінґ Девісон: у червні 1913 року вибігла під копита коня короля Георга V на дербі, отримала поранення, а фото інциденту облетіло всі британські газети. Так, тогочасні методи боротьби і привернення до себе уваги були не менш епатажні, ніж сучасна світська хроніка.
Еліс Стоукс Пол, американська суфражистка, яку посмертно включили до Галереї національної слави у 70-ті роки.
Роза Паркс: упевнена, ім’я Мартіна Лютера Кінга, баптистського проповідника за права чорношкірого населення, знають усі. А от чи відомо учням, що активна фаза протесту почалась саме 1 грудня 1955 року, коли Роза відмовилась поступитись місцем білому чоловікові в муніципальному автобусі?
Невже українки стояли осторонь цих процесів? Аж ніяк. Для знайомства із українськими борчинями за права раджу переглянути випуск Історичної Правди з Вахтангом Кіпіані «Перші українські феміністки» Ось неповний перелік наших активісток:
У Першій та Другій світових війнах українки брали участь не лише як медсестри, а й були безпосередньо на полі бою чи виконували підпільну роботу.
Ось кілька таких сміливиць:
Український інститут національної пам’яті втілив проєкт «Війна не робить винятків. Жіночі ісорії Другої світової війни». Учні можуть попрацювати з готовими плакатами і познайомитись із долями конкретних жінок і осягнути тему значно ширше.
А для ще глибшого дослідження теми раджу збірник наукових праць “Жінки Центральної та Східної Європи Другій світовій війні: Гендерна специфіка досвіду в часи екстремального насильства”
«Протестне» мистецтво проти шаблонів
Серед українських дисиденток раджу звернути окрему увагу на Аллу Горську: її життя, діяльність та обставини вбивства тягнуть на справжній детективний серіал. Запропонуйте у класі проаналізувати мистецькі твори Алли, поговорити про цензуру і заборони.
До розмови про мистецтва, яке «рве шаблони» і задає нові тренди, можна додати творчість:
Чи легко було бути мисткинею в ті часи? З якими труднощами стикалися жінки і як їм вдавалося їх долати?
А це ідея для інтеграції уроку історії чи літератури із географією. Цьогоріч Україна вшановує 150-ти річчя з дня народження Лесі Українки. Для переосмислення її постаті можна почати із цієї статті. Через хворобу письменниця об’їздила багато країн світу. То чому б не провести віртуальну подорож шляхами Лесі Українки і дослідити становище жінки у них.
Чи могла жінка у той час подорожувати без супроводу чоловіка, жити сама?
Інша українка-мандрівниця — Софія Яблонська: вона здійснила мало не довколасвітню подорож, 15 років мешкала у Китаї, друкувала свої фоторепортажі на сторінках провідних видань світу
Третя героїня для віртуальної подорожі-дослідження — Соломія Крушельницька. Де вона тільки не виступала і у які образи не перевтілювалась!
Боротьба за права триває
На жаль, боротьба жінок за свої права досі триває. Чого лише варті нещодавні зміни у законодавство Саудівської Аравії, яке все ще залишається дуже дискримінаційним для жінок. Міжнародна правозахисна організація Amnesty International щорічно у грудні проводить Марафон написання листів на захист прав людини і, часом історії ув’язнених жінок просто шокують: невже це можливо у XXI то столітті! Ось ці неймовірні жінки:
Катерини Білокур
Марії Приймаченко
Соні Делоне
Запропонуйте учням познайомитися із українською філією Amnesty International та сайтом всесвітньої організації. Нехай діти складуть перелік найбільш поширених порушень прав людини та запропонують власні варіанти подолання цих випадків несправедливості. Для натхнення можете принести на урок листівку до 8 березня із текстом Стамбульської конвенції.
Чи вміємо ми розпізнавати стереотипи? Що таке гендерна рамка і чому вона обмежує? Дуже раджу присвятити урок роботі із цими картинками. Нехай учні спершу опишуть те, що вони на них бачать. Далі варто доопрацювати схему «Гендерна рамка дівчини / хлопця» та висловити своє ставлення до неї. Зазвичай, те що ми звикли очікувати від дівчини чи хлопця, можна дуже легко перефразувати на протилежну стать. А, отже, гендерних рамок як таких, не існує. Хіба що ми самі їх створюємо і поширюємо. Для конструктивної дискусії у класі варто чітко визначити дотримання правил «думка кожного важлива» та «говорить хтось один». У такій вільній і довірливій розмові учні можуть висловитися про вкорінені у суспільстві очікування щодо обох статей та можливості подолання стереотипного мислення.
То як — святкувати чи не святкувати? Вітати чи ні? Проводити окремі уроки чи ігнорувати цю тему? Це особисте право кожного і кожної. Додам лише, що 150–200 років тому, я, щоб надрукувати подібну статтю, цілком ймовірно підписала б її чоловічим іменем. Як це робили сестри Бронте чи Марія Вілінська — Марко Вовчок.
