facebook

«Ти ж вчитель, тобі давно заборонено те, що з легкістю вибачають іншим»: про нелегку професію педагога

Однак недостатньо просто отримати диплом вчителя, необхідно бути ним кожною клітиною свого тіла.

Будь-яка професія накладає свій характерний відбиток, який згодом починає простежуватися у поведінці, спілкуванні, у виконанні хатніх справ та в ухваленні рішень. Часом межа між роботою й особистим життям розмивається майже до невпізнаваності, і навіть додому людина приносить із собою відлуння робочих моментів.

Недарма кажуть, що педагог – це професія 24/7. Однак недостатньо просто отримати диплом вчителя, необхідно бути ним кожною клітиною свого тіла. Над цим розмірковує вчителька біології Ольга Халепа на своїй сторінці у фейсбуці.

Коли вперше з’явилося відчуття, що ти вчитель? Ні-ні, я не запитую про той момент, коли, отримавши диплом, ти радісно прочитав це слово-висновок про здобуття спеціальності.
Коли настав той день, що став асоціюватися у тебе з неймовірно багатогранною та всепоглинальною професією?

Можливо, це сталося у той момент, коли, проводячи урок у матеріально виснаженій школі, ти раптом розумієш, що здатний все намалювати сам – одразу на дошці! Осяваєш думкою, що можеш з тих речей, які є під рукою, зобразити процес, явище, подію і пояснити учням все так, що вони зрозуміють з легкістю?

А може це сталося тоді, коли ти, йдучи вулицею свого населеного пункту, усвідомлюєш: знаєш своїх учнів так близько, що байдуже пройти повз, як роблять це інші перехожі, не можеш, а тому знову і знову зупиняєшся на вихідних чи канікулах і питаєш дитину: «Ну, як там у тебе?..».

Чтайте також:  У МОЗ визначили, чим мають бути забезпечені медпункти шкіл

Чи може в той момент, коли на виховній годині, серед списку людей, які впливають на життя учня, він пише і твоє ім’я?

А може тоді, коли дівчата-старшокласниці приходять і просять в одного тебе поради про так речі, що душа починає дрижати, як полохливий заєць, розуміючи, які можуть бути наслідки підліткового мислення. Але ти не подаєш знаку, не маєш права, адже вони прийшли до тебе не за цим.

Можливо, ти усвідомив це в той момент, коли відчув, що проводиш уроки не лише у своїй школі, але й у кожну хвилину свого повсякдення? Коли «твоя школа» живе за родинним столом, під час сімейного відпочинку, у хвилини розмови телефоном, завжди, скрізь, навіть у снах…

А може тоді, коли розумієш, що тобі цікаво все те, чим живуть вони, учні, що кожного дня балансуєш між власною дорослістю та мудрістю і їхніми інтересами та недосвідченістю. Щоб врешті-решт здобути не дешевий авторитет, як люблять дорікати старші колеги, а лише створити хитросплетений орнамент, де дитинство переплітається зі зрілістю, і в різні моменти шкільного повсякдення це дасть тобі можливість зрозуміти їх, а їм – тебе.

А можливо, ти стаєш вчителем у той момент, коли, пройшовши крізь досвід, події, досягнення та ляпаси, крізь паперомарнотратсво та начальникодурство, витримавши вічний недосип, опромінення монітору та зростивши пальці з клавіатурою, пишаючись своїми досягненнями та не раз переживши хвилини підтвердження власного професіоналізму, розумієш: сидячи біля ялинки за святковим столом, з келихом шампанського в руках, ти відзначаєш всього лише прихід 1 січня.

Чтайте також:  Уряд оприлюднив план підвищення пенсій: що очікувати пенсіонерам, які працюють?

Адже у звичайної людини Новий рік дійсно починається з дванадцятим ударом годинника і лише у вчителя – з Першим дзвінком. В один з моментів ти усвідомлюєш, що ти вже рахуєш свої роки не від ялинки до ялинки, а від осені до осені.

Чи, може, в ті моменти, коли будь-яку річ в магазині ти обираєш зі словами «Щоб у школу підійшло» і розумієш: тобі давно заборонено все те, що з легкістю вибачають іншим, ти не можеш ні оступитися, ні помилитися, адже ти – як еталон моральних правил, совісті, як приклад поведінки.

І ти вже більше не маєш права бути іншим, «ти ж вчитель»…

Джерело.


Повернутись вверх