facebook

Мирна школа: як нарешті порозумітися вчителям та батькам

Мирна школа: як нарешті порозумітися вчителям та батькам

Якщо в учня виникають проблеми, у більшості випадків їх мають вирішувати всі учасники освітнього процесу. Але нерідко вони почуваються як лебідь, щука і рак з байки: педагогам здається, що родина перекладає виховання на них, а татам і мамам — що в школі звинувачують їх в усіх труднощах дитини. Як же знайти спільну мову? Про це днями йшлося на онлайн-конференції «Мирна школа. Нова реальність. Як трансформуватися вслід за світом?».

Коли тати й мами «воюють» у школі
Вже другий рік в України триває проєкт «Мирна школа», який має статус освітнього експерименту. За підтримки уряду Німеччини його реалізує ГО «Інститут миру і порозуміння» спільно з Українським центром практичної психології та соціальної роботи й Інститутом модернізації змісту освіти МОН. Тож на конференції не лише дискутували експерти з Великої Британії та України, а й ділилися досвідом представники десяти пілотних українських шкіл з різних регіонів, де вже впроваджуються відновні технології та інші елементи «Мирної школи». І учні, і вчителі кажуть, що в закладі освіти після року нововведень стає приблизно вдвічі менше конфліктів, їх вирішують мирним шляхом та немає ознак булінгу. Відгуки учасників проєкту можна почути тут.

Методики сприяють тому, що батьки стають спокійнішими щодо безпеки дітей, а це — базова потреба, через незадоволення якої виникають конфлікти. Якщо батьків непокоїть, що син чи донька можуть постраждати у школі від хуліганів, стати жертвами цькування, зіпсувати здоров’я через харчі в буфеті, парти, які псують поставу чи хронічні стреси, такі дорослі не здатні спілкуватися з учителями відкрито, з довірою, мирно. Вони будуть «воювати» за дитину, а не співпрацювати.

Що ж саме нового застосовують у пілотних школах? Модель «Мирна школа» базується на чотирьох успішних методиках з міжнародного та українського досвіду:

Методика «Відновна школа», про яку «Освіторія» вже писала, зсуває увагу з покарання порушника на тих, кому завдано шкоди. Сторони конфлікту мають почути правду одна одної, їхні почуття та досягти згоди щодо того, як можна компенсувати втрачене, відшкодувати збитки, розібратися з наслідками. Вчитель не вирішує, що робити, а стає фасилітатором під час діалогу.
«Шкільна служба порозуміння». Ідеться про створення окремої шкільної структури для професійного вирішення конфліктів і навчання конструктивних моделей спілкування. Оскільки діти значно більше довіряють одноліткам, вона діє за принципом «рівний — рівному», тобто головну роль відіграють лідери зі старшокласників, які пройшли відповідне навчання.
Методика «Стійкість» навчає, як максимально ефективно переносити стрес, вчитися підтримувати себе, віднаходити ресурси для цього, бути в балансі. Вона розрахована не лише на школярів, а й на вчителів та батьків.
Підходи програми «Культура добросусідства» щодо формування розуміння та навичок мирного співіснування у культурному різноманітті, недискримінації та поваги до «іншого» у нашому суспільстві загалом та шкільному середовищі зокрема.
Не те, що кажемо, а що робимо
Під час будь-якого спілкування, навіть конфліктного, прихильники «Мирної школи» радять подбати про чотири кроки:

Чтайте також:  1 млрд грн спрямують на закупівлю ноутбуків у школи

Ставити правильні питання та уважно слухати відповіді. Доведеться зрозуміти свої прагнення, позицію іншої сторони та ситуацію, що склалася, а без ефективної комунікації на це годі й сподіватися.
Емпатія та повага. Розуміння та співчуття дають змогу поставити себе на місце іншої людини, поглянути на ситуацію по-новому. Коли ми усвідомлюємо свою внутрішню схожість з іншими, здатні знайти в собі повагу до них. Якщо мама бачить у вчительці людину, яка критикує її дитину та занижує їй оцінки, а педагог сприймає відвідувачку як когось, хто нападає на неї та легковажно ставиться до проблем сина чи доньки, діалог між ними навряд чи вийде. А якщо, як мінімум, спочатку вони побачать одна в одній двох втомлених та перенавантажених жінок, які переймаються майбутнім дитини та в міру сил і знань намагаються їй допомогти, знайти спільну мову буде значно легше.
Це переростає в наступну стадію комунікації — турботу. Це такі взаємовідносини між членами шкільної громади, де кожен піклується про формування міцних стосунків і відновлення зруйнованих у разі виникнення конфліктів.
Усвідомлення наслідків власних дій для інших та виправлення їх або зміна, щоб це було на користь усім учасникам діалогу.
На конференції в українців була можливість поставити питання Белінді Гопкінс — авторці моделі «Відновної школи», директорці організації «Трансформуючи конфлікт», людині, що понад 20 років займається шкільною медіацією.

— Як каже прислів’я: «Ви не побачите світу, якщо будете дивитися лише у своє вікно», — зауважила Белінда Гопкінс. — Зазвичай ми чуємо лише свою позицію. Але треба дбати про відкрите бажання розуміти інших, ставити собі питання, як ваші вчинки та слова впливають на людей довкола. Якщо школи не стануть моделлю змін, то вони не відбудуться з людьми нового покоління. Інструменти «Мирної школи» універсальні, їх варто використовувати з дітьми, батьками, колегами, керівництвом, під час зустрічей на вищому рівні. Молодь звертає увагу, у першу чергу, не на те, що ми кажемо, а на те, що ми робимо. Це саме наша відповідальність: дорослих. Ми маємо робити та говорити те, що може сприяти змінам на краще. Ми повинні бути цілісними, автентичними для того, щоб ці зміни вкоренилися.

Чтайте також:  На Харківщині вчитель фізкультури скоїв самогубство на території ліцею

Як працювати зі страхом та упередженнями
За партами сидять не лише 30 учнів, а ще незримо присутні їхні батьки. У них свої заборони, родинні традиції, історія, настанови.

Заступниця директора Одеського юридичного ліцею (одного з пілотних закладів освіти) Наталія Єфімова вважає, що робота з батьками, налагодження з ними комунікації — це дуже важливий момент.

— Філософія «Мирної школи» має стати твоєю особистою, лише тоді буде певний прогрес, — каже пані Наталія. — Ми стикалися з перешкодами та спротивом на шляху до мирного порозуміння з батьками. Це й страх, що школа використає відвертість батьків проти них чи проти дитини, й упередження, що школа буде повчати, «лікувати». Перше коло порозуміння з батьками було формально успішне, але я відчувала, що щось не те, люди пішли з питаннями, які не хотіли озвучувати при всіх. Першим лайфхаком стало те, що я поставила себе на їхнє місце і спробувала зрозуміти, що могло б мене зупинити. На другому колі я поставила за мету не досягти абстрактного успіху, а зрозуміти, про що мріють батьки, що їх непокоїть, що очікують. Після цього проявилися ті, хто зрозумів філософію, сприйняв близько до серця, навіть питав, як це запровадити вдома. Вони стали рушійною силою і допомогли зламати недовіру інших.

Пані Наталія сформулювала для себе кілька правил такої діяльності.

Треба, щоб родини відволіклися від атмосфери батьківських зборів, прагнули не переліку порад, настанов, а власних рішень про те, що і як хочуть змінити.

Коло з батьками вона радить починати із себе, з «Я-тверджень», ділитися власними почуттями, щоб подолати недовіру, страх розкритися, поділитися емоціями. Цим учитель демонструє, що налаштований на співпрацю, а не на критику, не ставить себе вище за батьків.

Чтайте також:  Чи доречне заучування дітьми у школі правил, дат і визначень? Освітній експерт про систему освіти

Найбільшими помічниками в спілкуванні з татами й мамами стають діти. Підлітки легше переймаються цими ідеями, навіть з азартом. І часто звертаються з питанням, а як зробити, щоб у родині теж сприйняли ці правила. Довелося розробити покрокові алгоритми, що за чим говорити, і підлітки пропонували батькам саме так спілкуватися. Були відмови, звісно. Але є й родини, які кажуть: «Вау, а це працює!»

Стосунки перемістилися до дистанційки
Спілкуватися вчителям і батькам треба на рівні особистих потреб, переконана авторка моделі «Партнерство в дії», практичний психолог одеського ліцею «Ланжеронівський», людина, яка займається медіацією з 2008 року, Олена Мельник. Скажімо, за фразою «Я хочу, щоб моя дитина це знала» криється чимало різних потреб. Треба дивитися глибше. Хтось це каже, бо потребує визнання внеску в розвиток дитини. Хтось — бо хоче спокою та усвідомлення, що дитина матиме в майбутньому те саме, що інші. Ще в когось ідеться про повагу до себе. І так ще можна відшукати чимало варіантів.

Під час майстер-класу «Батьки та вчителі: спільна мова» вона запропонувала чимало прикладів і технік заради порозуміння. Суть їх у тому, щоб виявляти власні потреби, потреби конкретних батьків та запропонувати власне рішення і почути їхній варіант.

Важливо пам’ятати один нюанс: обміну почуттями та емпатії не досить. Після цього слід домовлятися про дії. Якщо людина тільки говорить про те, що сталося, що відчуває, але не пропонує, як це змінити, це звучить як претензія, перетягування уваги, наївний запит «Зробіть щось зі мною». Але коли після такого попереднього обговорення почуттів та порозуміння всі сторони конфлікту переходять до пошуку рішення, одразу всім стає легше.

Школа — це перш за все стосунки. Особливо це стало очевидно під час карантину, наголошує пані Олена. Сподівання, очікування, традиції, правила школи перемістилися до дистанційного спілкування, не прив’язані до місця, будівлі школи. І відповідальність дорослих (і вчителів, і батьків) — зробити так, щоб ці стосунки впливали на дітей якнайкраще і давали їм позитивну модель на майбутнє.

Джерело.


Повернутись вверх