Як «безкоштовно» впливає на престиж та рівень розвитку професії вчителя?
Інформує Всеосвіта.
Освіта завжди була однією з ключових сфер суспільства. У сучасних умовах вона переживає зміни, які проявляються в переосмисленні багатьох аспектів освітньої діяльності. В 21 столітті необхідно не тільки підготувати хороших спеціалістів, а й створити умови для ефективного підвищення кваліфікації педагогів.
Стаття 53 Конституції гарантує кожному безкоштовну середню освіту. Сьогодні населення України віком 30-40 років віддає перевагу платній приватній освіті для своїх дітей, вважаючи, що безкоштовна освіта – неякісна. Чи можна сказати що безкоштовне навчання руйнує її потенціал? На цю тему є багато думок. «Всеосвіта» вирішила поділитися публікацією Дмитра Семьонова, співзасновника маркетингової агенції «Syntropy», який висловив власне бачення цієї ситуації на своїй фейсбук-сторінці. Це ще одна цікава думка у скарбничку розмірковувань на вічну тему «Освіта за гроші: добре чи погано?»
Чи вбиває безкоштовність освіти її розвиток? Мені здається, що так. З радянських часів у багатьох українців залишилось переконання, що за освіту платити не потрібно – її має надавати держава. Розумію, що подібна думка для когось може бути обурливою та навіть святотатською, але давайте подумаємо, до чого «безкоштовність» освіти призводить і особистість, і суспільство.
Насамперед, слово «безкоштовно» доволі умовне. Наша освіта платна, бо фінансується з податків. Просто це подається державою, як безкоштовне благо з барського плеча. Тут згадується цитата Маргарет Тетчер: «Не існує ніяких державних коштів, лише кошти платників податків». Тому наша освіта не безкоштовна – за неї платять всі, хочемо ми цього чи ні.
В чому проблема «безкоштовно»? До халяви не ставляться серйозно та сприймають, як данність. Це призводить до цікавого феномену: людині не хочеться думати про роль освіти в її житті, в житті дітей та суспільства. Навіщо? Все одно це дається безкоштовно, опція за замовчуванням.
Ще одна проблема – відсутність важелів впливу. Не платиш – значить, не контролюєш. Чи будуть, а головне – чи зможуть батьки контролювати якість освіти, за яку «не платять»? Слідкувати за рівнем компетенції вчителів, технічним обладнанням класів, актуальністю програми? Точно набагато менше, ніж коли самі віддають за це гроші. А зараз найважливіше для майбутнього людини – формування світогляду, нових навичок та знань – віддається неповороткому й застарілому державному інституту, вплинути на який майже неможливо.
Також варто пам’ятати, що якщо людина не платить за товар, значить вона ним і є.
Хто формує програму безкоштовної освіти? Держава. У результаті, саме держава обирає, які ідеї закладати дітям змалку. Так людина діє згідно закладених переконань, а не своїх.
«Безкоштовність» впливає на престиж та рівень розвитку професії вчителя. Ці люди закладають підвалини мислення дітей! Здавалося б, вони просто зобов’язані бути найкращими з нас: опановувати останні досягнення науки, поширювати інновації, постійно розвиватись. Натомість професія вчителя вважається «невдалою» і рівень компетенцій більшості педагогів застряг на році випуску з університету. До чого тут безкоштовність? До того, що державної зарплатні взагалі не вистачає для інвестицій в свій розвиток, а лише для закриття базових потреб. От і маємо замкнуте коло, яке знижує престиж професії та рівень компетенцій суспільства: демотивовані педагоги з застарілим підходом навчають таких же учнів, які потім самі стають вчителями та передають естафетну паличку старих парадигм наступним поколінням. Звісно є і прекрасні педагоги, і я мав честь з такими спілкуватись, але це більше виключення, яке підтверджує правило.
Головна проблема безкоштовної освіти – відсутність конкуренції.
Конкуренція – це рух, її відсутність – застій та болото. Наразі в освіті дуже мало конкурентних механізмів: номінальні премії формату «вчитель року», «краща школа», невелика різниця зарплат у різних закладах тощо. Але ці важелі настільки малі, що можемо стверджувати про їх відсутність. Конкуренція в освіті наближається до нуля, як говорять математики.
Тепер заплющмо очі та на хвилинку уявімо, що освіта стала платною, а між вчителями, школами та університетами з’явилась конкуренція.
Це запускає такі ринкові механізми:
А)Батьки починають обирати школи, в які віддати дитину. Один з основних критеріїв вибору – рівень компетенцій вчителів. Відповідно, школам потрібно змагатись за вчителів, пропонуючи найкращим велику зарплатню. Доходи вчителів зростають, їм стає вигідно вкладатись у розвиток своїх вмінь, особистого бренду, бо що більше вчитель професійний та відомий, то більше йому платять. Зростає рівень компетентності вчителя та престиж професії загалом.
Б)Посилюється конкуренція між школами та університетами. Ринок сегментується, освітні заклади об’єднуються у мережі та кластери, в залежності від реального попиту населення. Одні запрошують викладати найкращих вчителів-хіміків, другі заточують програму під вступ у Гарвард, треті інвестують у закупку робототехніки. З’являються лідери галузі та напрямків, які дають сильних випускників й вони, завдяки отриманим знанням, рухають економіку вперед та досягають вершин у бажаних професіях.
В)У галузь освіти приходять гроші, а там де вони є, обов’язково виникає інфраструктура. З’являються платформи пошуку вчителів та шкіл, де можна знайти потрібних за критеріями та відгуками. Школи та університети створюють додаткові освітні продукти, на кшталт онлайн-курсів чи власних додатків. Розвивається індустрія освіти для вчителів, директорів та менеджерів шкіл, впроваджується софт для управління освітніми закладами, здача навчальних лабораторій в оренду тощо. Місця для проектів – непахане поле.
Як до такого прийти? Революція в освіті почнеться не зі шкіл та університетів – державні інститути для цього занадто неповороткі та інертні. Революція в освіті почнеться з нас, дорослих – людей, які вже працюють та купують освітні продукти для себе.
Кожна оплата за онлайн-курс, репетитора, книгу виживає з наших голів рабську думку, що освіта має бути безкоштовною.
Ми починаємо платити за неї, бачимо результати – зростання доходів, якості життя, – і поширюємо культуру платної освіти на своїх близьких та дітей. І так, крок за кроком, – й «відлупаємо» сю скалу невігластва та солодкого й пагубного потягу до халяви.
Чи означає це, що вся освіта має стати платною? Ні, інакше нас може поглинути хвиля підліткової злочинності. Формальна освіта виконує «побічну» функцію, яка, по факту, і є головною – вона структурує час батьків та дітей. Що б більшість батьків робило, якби не було можливості віддати дитину державній освіті? Що б робили діти, особливо підлітки? Найгірший сценарій можна прочитати в історії будь-якої відсталої африканської країни.
Звісно ж, безкоштовна освіта дає і необхідний мінімум знань та навичок. Проблема саме в тому, що це мінімум – і він у нас є нормою. Зараз у нас є «звичайна» освіта та «платна». Україна буде швидко розвиватись тоді, коли ми замінимо це на «безкоштовну» освіту та «звичайну» – у державних школах та вузах навчатиметься меншість населення, а більшість обиратиме якісні платні заклади.
Може виникнути хвиля обурення на кшталт «а звідки взяти гроші?». Але освіта і дає гроші – це одна з найвигідніших інвестицій, яка повертає щедрі відсотки. Розумним – платять.
Тому ми маємо привчити себе платити за освіту. Кожна інвестована у навчання гривня – це не лише користь для себе, ці гроші рухають всю галузь загалом. Так в освіту прийдуть інвестиції, провідні підприємці та технології. Це посилить вищезгадані механізми конкуренції, зробить основну освіту більш якісною та доступною, створить інфраструктуру.
Відповідно, щоб українська освіта розвивалась, потрібно зламати рабську звичку до «безкоштовної» освіти та почати платити за розвиток себе та дітей.
Шановні освітяни, а що про це думаєте ви? Чи має освіта бути безкоштовною і чи може саме така освіта дати все необхідне? Або ж найкраща освіта – це приватна? Поділіться своїми міркуваннями у коментарях.
