Спробуємо розібратися, що стає причиною емоційного вигорання вчителів і як цього уникати.
Інформує Всеосвіта.
Чи не кожен учитель мріє про те, щоб прийшовши додому забути про усі робочі справи й приділити увагу родині чи власному хобі. Але усе це залишається лише мрією, адже у вчителів робочий день не має ні початку, ні кінця.
Пригадую свій досвід роботи у школі, коли ти ніби вдома, але не вдома, ніби робочий день закінчився, але він не закінчився. Особливо все відчутно у початковій школі: мама учня дзвонить уточнити домашнє завдання; тато іншого учня пише, що між хлопцями була сутичка і треба це вирішити; завуч телефонує дізнатися коли ти здаси звіт; бабуся учениці обурена поведінкою інших дівчат у класі… Список можна продовжувати нескінченно.
І ти ніби й вже вдома, але в голові тримаєш величезну кількість інформації, постійно знаходишся у стані стресу, від звуку повідомлення у вайбері підійматися тиск, лягаєш спати з думками про уроки і прокидаєшся з такими ж думками.
Усе це з часом призводить до емоційного вигорання. Наступає момент, коли за найменшої дрібнички ти зриваєшся, підвищуєш голос. І якщо раніше ти гордився своїм терпінням, то зараз його не вистачає навіть на декілька уроків. Раніше ти посміхався, був завжди у гарному настрої, а зараз частіше замислений, похмурий і постійно у якихось справах. Потім починаються проблеми зі здоров’ям, які все частіше дають про себе знати.
Спробуємо розібратися, що стає причиною емоційного вигорання вчителів і як цього уникати.
ДЗВІНКИ ТА ПОВІДОМЛЕННЯ
За багато років роботи у школі мені зустрічалася лише одна вчителька, яка дуже рідко працювала вдома. Її робочий день починався з першим дзвоником зранку і закінчувався останнім дзвоником останнього уроку.
Один із секретів у тому, що вона ніколи не відповідала на дзвінки й повідомлення після роботи. Спочатку це дратувало керівництво і батьків, але з часом усі звикли і знали, що з цією вчителькою треба все вирішувати в робочий час.
І не дивно, що вона завжди була в чудовому настрої.
РОДИНА – ДЖЕРЕЛО НАСТРОЮ І ЗАДОВОЛЕННЯ ВІД ЖИТТЯ
Дуже часто ми, вчителі, жертвуємо власною родиною заради школи. І як би чудово не ставилися члени сім’ї до нашої роботи, та все це накопичує негативні емоції вдома. Чоловік знову вечеряв сам, бо дружина перевіряла зошити; донька знову не погралася з мамою, бо та готувалася до уроків; мама в чергове не додзвонилася до сина, бо він готував звіт…
З кожним роком усе це накопичується і негативно відбивається на емоційному стані не лише самого вчителя, а й усієї його родини.
Пригадую дуже повчальний момент у своєму житті – під час вечері, на яку був запрошений, у колеги телефон просто розривався від дзвінків і повідомлень. То дзвонили й писали директор школи та його заступник. Колега вимкнула телефон зі словами: «жодна ситуація у світі не вартує моєї уваги під час вечері в родинному колі або в колі друзів». І вона щаслива, про емоційне вигорання навіть слухати не хоче.
КОМПЛЕКС ВІДМІННИКА
Вчителі дуже часто заради першості у здачі звіту жертвують особистим часом. Тим часом який можна було б використати для читання улюбленої книги, перегляду цікавого фільму чи просто для власного хобі. Звісно, усе це залишає свій негативний відбиток на емоційному стані людини, адже ти знаходишся у постійному стані стресу, переживаєш, щоб все зробити на відмінно і обов’язково першим.
Звісно, тут питання не лише до вчителів, а й до адміністрації школи. До прикладу, пригадую педради, на яких називали прізвища «невстигаючих» і прізвища «відмінників». Але спостерігаючи за такими педрадами починаєш помічати суттєву різницю між вчителями. Одні похмурі й постійно у якихось справах, інші – щасливі, радісні й постійно жартують, видумують щось, креативлять. І не дивно, що перші – відмінники, другі – невстигаючі.
УМІННЯ РОБОТУ ЗАЛИШАТИ НА РОБОТІ
Про це дуже часто говорять психологи. Але справа не лише в тому, що замість родинних справ ми займаємось роботою. Справа в інформації, яку беззупинно обробляє наш мозок.
Скільки років організм протримається у стані постійного інформаційного навантаження? Звісно, не довго. А робота вчителя – це робота з інформацією, з величезною кількістю інформації. І якщо регулярно не розвантажувати мозок, то наступає момент вигорання. Організм просто не здатний адекватно реагувати на те чи те й від цього вчителі допускаються всіляких грубих помилок у роботі з дітьми, іноді зриваються на них, не вдається приймати мудрі й обдумані рішення.
Отже, підсумуємо:
- Жодних дзвінків і повідомлень після роботи.
- Родина на першому місці.
- Не варто прагнути до ідеалу.
- Розвантажувати себе від непотрібної й лишньої інформації.
А більш детально про психоемоційного благополуччя і способи турботи про себе розповідає кандидат психологічних наук, доцент кафедри практичної психології Київського університету імені Бориса Грінченка, когнітивно-поведінковий психотерапевт Олена Литвиненко на своєму вебінарі «Ресурс на цілий рік. Техніки турботи про психоемоційне благополуччя для педагогів».