Вчителька біології Ольга Халепа розмірковує про те, наскільки насправді важкими є робочі будні вчителів.
Робота вчителя тільки зі сторони здається легкою, мовляв, повторив матеріал, виклав його дітям, швиденько оцінив знання й додому. Однак за усім цим стоїть кропітка праця й тонни витрачених нервів. Крім того, педагог дуже часто залишається сам на сам зі своїми проблемами: діти погано поводяться – винний вчитель, діти не зробили домашнє завдання – винний вчитель, діти побились – теж винний вчитель. А як же співпраця між учасниками освітнього процесу, яка лежить в основі нової концепції сучасної освіти? Педагоги потребують підтримки батьків не менше ніж підтримки директора школи, однак самі батьки не завжди це розуміють.
Про нелегкі робочі будні вчителів на своїй сторінці у фейсбуці розмірковує вчителька біології Ольга Халепа.
У суспільстві виникло негативне ставлення батьків до вчителя. Навіть є групи, де мами-активістки готові щосекунди захищати власних дітей від хижаків-педагогів. Але виникає питання до мам-активісток: «Кого, від кого і чому ви захищаєте? Чи не власну завищену самооцінку? Чи не власний піар це, за рахунок простого вчителя і через відсутність будь-яких особистих талантів?».
Та нещодавно батьки пішли ще далі, адже все частіше лунають фрази, що вони й самі б легко стали вчителями та отримували б зарплату, яку задарма нараховують освітянам. Ну то що ж, батьки-активісти, потенційні педагоги, гайда зі мною у світ вчительської професії, приміряємо костюм педагога.
ОТЖЕ, МИ У ЗВИЧАЙНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ШКОЛІ. Ранок, ще хвилин 15 до першого уроку. Тебе зустрічають учні та колеги, вітаються, інколи про щось питають. А в тебе учора відбулася сварка з чоловіком, до сліз та биття посуду, – пів ночі не могла заснути, та ще й власна дитина зранку влаштувала істерику. Настрою в тебе нуль, але ти посміхаєшся до учнів і привітно відповідаєш на питання колег. Ти ж у колективі, маєш бути хорошою завжди, повсякчас.
Нарешті ти у своєму кабінеті. Супер, учні вчора не почергували, дошка в жахливому стані. Бігти й з’ясовувати, чому так сталося, вже немає часу, та й заздалегідь знаєш, що заспівають тобі чергові: «Ви не маєте права нас змушувати, у школі для цього є технічні працівники». Звісно, батьки чітко запрограмували дітей проти експлуатації дитячої праці. Нíчого робити, ти прощаєш своїм учням цей промах і готуєш дошку та клас самостійно. До речі, техпрацівником ти станеш ще не раз, готуйся, бо треба буде садити й доглядати квіти у своєму кабінеті (протягом року), протирати пил, інколи підмітати та мити підлогу, а ще прибирання території, бо суботники для всіх. Стенди, дошка, оформлення інтер’єру, наповнення шафочок, прибирання у численних шухлядах, прання або купівля фіранок – це також твої обов’язки, якщо що.
ОТОЖ, ПЕРШИЙ УРОК РОЗПОЧАВСЯ. До класу зайшли майже три десятки шестикласників (може й менше, але психологія їх від того не змінюється). Ти рада бачити кожного з них, але 99% з них не дуже раді бачити тебе, а якщо чесно, то вони взагалі б сьогодні, та й завтра, і післязавтра, і завжди не ходили б до цієї клятої школи, але батьки кажуть: «Нада!» і, перехрестивши дитину на порозі дому, кажуть: «Фух!», бо впевнені, що дитина буде під наглядом, вчителі, якщо що, все «порєшають».
Урок розпочався, пропустимо той момент, коли ти ледве всадила три десятки енергійних учнів і просиш їх відкрити зошити та записати тему уроку. А, ні, все-таки не пропустимо, бо Вася із задньої парти, запустив літачка (або жарт, або лінійку, або гумку, або плювок з тубуса ручки жованим папером, або власний пук) і всі знову зашуміли. Ти розібралася із ситуацією, ні на мить не забуваючи, що це ж всього лиш діти, що ти завжди маєш розмовляти державною мовою, бажано не кричати, зберігати тактовність і не обзивати учнів. А якщо тобі дуже захочеться крикнути: «Ну, це..! Ви що, зовсім..?», так робити не можна. Ми любимо своїх учнів, якими б вони не були, а тому ти маєш посміхнутися і сказати: «Дітки, це не культурно, більше так не робіть».
УРОК ПРОДОВЖУЄТЬСЯ. Що, думаєш, тепер вже все буде, як по маслу? Ага, тільки спочатку мотивуй учнів, чому вони мають робити те, що ти там сьогодні пропонуєш. Так-так, вони повинні не тільки зрозуміти взагалі тему, а ще й за одну-дві хвилини допетрати, навіщо їм це потрібно. А тут ти згадала, що треба ж перевірити домашнє завдання; клята сварка вчора, все з голови вилетіло! Ти радієш кожному виконаному завданню, хвалиш учнів, ставиш оцінки і привітно посміхаєшся, але у двох хлопчиків «дз» взагалі відсутнє. Починаєш з’ясовувати причину – по-іншому не можна, ти ж ще й психолог і розумієш, що як тільки ти пробачиш цим ледарям відсутність «дз», кмітливі однокласники завтра зроблять те ж саме.
До речі, тобі завжди треба знати, з якої родини учень: повна чи неповна, прийомна, алкоголіки, чи інтелігенція. Байдуже, що ти навчаєш шість класів по 20 учнів у кожному. Треба знати, щоб бува не бовкнути чогось зайвого, не ранити психіку дитини та розуміти, чому учень сьогодні без настрою, чи без зошита, чи забув щоденник, або взагалі прийшов без портфеля.
Навіть коли учень залишився вдома, то ти обов’язково повинна в цьому переконатися. Байдуже, що в нього є батьки, вони ж на роботі, чи у своїх справах, а ти, ще зранку, маєш з’ясувати причину відсутності. Та кого хвилює, що в тебе урок? Телефонуй, дізнавайся. Правда от телефонувати під час уроків не можна, пам’ятаєш? Отже, викручуйся, як хочеш. А як же бути, якщо в слухавці: «Абонент не абонент», у батьківській групі попереджень немає, заяви від батьків теж.
І тут ти перетворюєшся на Вангу, бо за декілька секунд треба уявити, де може бути зараз учень, причину його відсутності й подати інформацію: «Та, нехай буде «п\п» ( поважна причина, прим. автора).Учень же з’являється наступного дня і приносить сюрприз-довідку від лікаря, а це вже ніяке не «п\п», це «хв» (хворий, прим. автора). Ти співчуваєш учню, бо він же не гуляв, хворів, а в тебе помилка в журналі й взагалі погана з тебе Ванга.
Але гірше, коли учень таки втрапляє в якусь біду, пропустивши уроки. Провина за це лягає на твої плечі, бо ти ж не тільки вчитель, а ще й соціальний працівник. Якщо раптом з’ясовується, що ти не знала про життєві обставини учня, його соціальний статус, не маєш копії довідок і не була в учня вдома, та не дай Боже не склала «Акт обстеження», то що ти взагалі за педагог?
Також знадобляться твої знання з правил техніки безпеки у кабінетах школи, коридорах, їдальні, стадіоні, спортзалі, роздягальні, в туалеті, на подвір’ї, по дорозі додому. А ще не забудь про пожежну безпеку, електробезпеку, цивільну безпеку, правила дорожнього руху, поводження з вибухонебезпечними предметами, безпритульними тваринами, незнайомими людьми, на тонкому льоду і взагалі на водоймах!
А ТВІЙ ПЕРШИЙ УРОК НА СЬОГОДНІ ТРИВАЄ, ти ще й досі кліщами витягуєш пояснення з учнів, чому в них немає «дз». Нарешті «вагома» причина звучить:
– Я забув, – видає якийсь Валера, і тут настає твій зірковий час.
І хоч ти любиш шибеника Валеру за те, що він завжди допоможе, що б ти не попросила, але його треба ж якось покарати, щоб в інших пам’ять покращилася. Відкриваєш щоденника Валери та готуєшся вивести велике «2». Стоп! Куди ти преш? А де ж твої знання про критерії оцінювання, рівні знань та вимоги до них? Оцінка – не покарання, її треба заробити.
Та й взагалі, хіба ти не знаєш, що сказали б мами-активістки: «Оцінка учню – це оцінка вчителю». А за що ж ти собі зібралася ставити «2»? Хіба ж ти винна, що Валера просто забив на твій предмет та й на всі інші теж?
Отже, ледарю Валері в щоденник ти не ставиш нічого, просто пишеш: «Не виконав «ДЗ», – і підпис. Ти робиш це не вперше й інші вчителі роблять це, весь щоденник Валери у червоних фразах, але йому глибоко начхати на них, а тому він з переможним поглядом сідає на місце і наступного уроку повторюється те ж саме.
НАРЕШТІ МОЖНА РОЗПОЧАТИ ПОЯСНЮВАТИ ТЕМУ. От тільки не чекай, що всі складуть ручки на партах, відкриють очки та вушка і будуть тебе уважно слухати, ковтаючи світле, добре, вічне. За пів години тобі треба буде змінити кілька методів роботи та особистих ролей, бо учням буде нудно, не зайде, а тому ставай аніматором, актором та лектором, застосовуй інтерактивні вправи, однією рукою перемикай слайди, другою роздавай наочність, третьою пиши щось на дошці, четвертою вмикай відео.
Встигни пожартувати, десяток разів заспокоїти Валеру та Васю, вислухай життєві ситуації відмінниці Даринки, бо в неї їх безліч, вона все знає. Нарешті дівчинка замовкла, ти летиш перемикати наступний слайд і «суперприз на барабані»: твій комп’ютер завис. Але ти ж володієш навичками роботи з усіма програмами комп’ютерних технологій, які знадобляться тобі для роботи? Ні? То навчися, бо без них не можна. Де навчитися, питаєш? Є два джерела: 1. Довідник «Стеля», 2. Метод «Тика». Дуже дієві, головне – безкоштовні..
Звісно у тебе має бути вдома принтер, комп’ютер, ноутбук, смартфон, мікрофон, вебкамера, ну, і все решта. Кажеш, твоєї зарплати не вистачить на все це? Так підробляй, чи ти вже ледар зовсім? Знаходь час, організуй бізнес, зрештою, подайся в секту «Oriflame». Бо як з’ясовується, учительська зарплата не така вже й велика, правда ж? Особливо, якщо крім техніки треба ще й одяг пристойний купити, і косметику, і манікюр як в інших хочеться, та й поїсти… А ще кілька пачок паперу для принтера точно не завадить, файли, теки, ручки, маркери й багато-багато іншого.
Нарешті все норм, презентація на екрані, учні здають виконане завдання, передаючи через парти, але Даринка нікому не довіряє, а тому сама несе аркушик, і тут Васі знову захотілося шоу й він виставляє Даринці підніжку. Дівчинка падає на підлогу так швидко, як і твоє серце опускається до п’яток. У Даринки розбитий лоб (а це найпростіше, що може статися, якщо врахувати, що бувають переламані руки, ноги та щелепи, чи втрата свідомості). Клас ахнув, а ти ж не ахнула, бо ти кремінь, ти швидко орієнтуєшся в ситуації й надаєш першу медичну допомогу: по-перше, ти маєш чудові навички медичної сестри (без цього ніяк), а по-друге, у твоєму кабінеті завжди є аптечка першої медичної допомоги. Як це, немає? А чому ти не купила? А тепер швиденько веди Даринку до медичної сестри! Однак клас не можна залишати без нагляду – посилай гінця і молися Богу, щоб дійшов без пригод та ще й повернувся, бо ні Васю, і нікого взагалі з класу під час уроку виставляти не можна.
НАРЕШТІ ПРИЙШЛА МЕДИЧНА СЕСТРА, забрала Даринку, а ти продовжуєш урок, знову відчуваючи себе Вангою, бо вже знаєш, що зустрічі з мамою дівчинки не уникнути. Ось-ось жінка, з незадоволеним виразом обличчя, з’явиться в школі і почне розповідати тобі, не добираючи слів, як треба навчати та виховувати учнів, ти почуєш докладну характеристику своєї професійної діяльності від муляра-штукатура, без жодного дня трудового стажу. Але будеш толерантно посміхатися і не скажеш жодного поганого слова, адже ти вчитель.
НАСТАЄ МОМЕНТ ПОВТОРЕННЯ ВИВЧЕНОГО, а ти ж володієш знаннями про основні моменти сучасного уроку, ти ж не прийшла просто, аби потеревенити? Отож, ти питаєш щось на зразок:
– Що ж ми вивчили сьогодні на уроці? – а «в отвєт тішина».
«Може не зрозуміли запитання», – думаєш ти й питаєш ще раз. Але знову те ж саме. Починаєш нервувати, тебе глибоко ображає, адже ти й справді старалася, ти любиш свою роботу, ти прагнеш, щоб учні теж захоплювались твоїм предметом, чому ж така віддача? Ти поглядаєш на годинник, ось-ось закінчиться урок, а ти ж зобов’язана все робити за правилами, але на годинник поглядають і вони, бо в міф, що дзвінок для вчителя, вірять тільки ті, хто в школі ніколи не працював.
Щиро віриш у те, що учні запишуть домашнє завдання у щоденники й обов’язково виконають. Дзвенить дзвінок і частина шестикласників зривається з місця, наче в коридорі на них чекає Ілон Маск, щоб разом запустити супутник.
Вони так нічого і не записали, а вдома будуть бити себе в груди та доводити батькам, що вчителька нічого не задавала. Батьки щиро обурюються й обговорюють вчительку за сімейною вечерею, а в кінці семестру ще сильніше, бо виявляється, що вона не тільки не навчила їх отрока, але й поставила незаслужено низький бал.
ПОЧИНАЄТЬСЯ ПЕРЕРВА, яка триває всього 10 хвилин. Учні обступають тебе, аби отримати оцінки в щоденники, щось теревенять, діляться враженнями, розповідають новини, ти хвалиш активістів, жартуєш. А ще ти маєш записати урок до журналу, приготуватись до наступного, встигати вітатися і відповідати на жарти й запитання учнів наступного класу, які вже заходять, збиваючи з ніг шестикласників. Ще треба віднести журнал до учительської та взяти інший.
Ти летиш коридором, серед шкільного гармидеру, всміхаєшся і вітаєшся з учнями різних класів, на твоїх очах починають битися два п’ятикласники й один розбиває носа іншому. Ти з жахом згадуєш, що сьогодні ти – черговий учитель і всі травмування, які сталися на своєму посту, будуть твоєю проблемою. Ні, за чергування в школі тобі теж не платять, це твій святий громадський обов’язок, який з адміністрацією школи не обговорюється. Ти розтягуєш п’ятикласників, ведеш їх до медсестри й вже розумієш, що неприємної бесіди з адміністрацією тобі сьогодні не уникнути, як і зустрічі ще з двома «обізнаними» у педагогіці «яжемамами».
ДЗВЕНИТЬ ДЗВІНОК НА УРОК, ти вчитель-робот, всім начхати який в тебе настрій, стан, рівень здоров’я, адже ти маєш провести ще шість уроків перед тим, як втомленим слимаком приповзеш додому, бо ти не просто так тут, ти віддаєш всю себе учительській роботі, без якої ти не уявляєш свого життя.
До речі, завтра у школі свято, а ти відповідаєш за його проведення (теж безкоштовно). У тебе є сценарій, бо ти маєш бути сценаристом, а якщо ні, то знайди в Інтернеті, або купи за власні кошти у більш творчого педагога. У тебе є відео, бо відеомонтаж теж на тобі, є музика, бо ти ще й звукорежисер, а також реквізит, частину з якого ти тягнеш у великих пакетах з дому. Правда, ти не встигла дошити кілька костюмів на власній швейній машинці, бо ти ж іще й швачка, але нічого, ніч попереду, ще встигнеш, хіба таке вперше?
А ще сьогодні повідомили, що З ПОНЕДІЛКА ТОБІ НА КУРСИ. Ти розумієш, що до зарплати ще тиждень і в тебе просто немає грошей, а ще ні з ким залишити дитину і все це буде новий привід для сварки з чоловіком. Але це нікого не хвилює, збирай речі та їдь, інакше без курсів ти не вчитель. Раз на 5 років атестація, під час якої тобі треба буде довести комісії, що ти таки вчитель, а не муляр-штукатур. Без сертифікатів про курси, які треба проходити щорічно, можеш навіть не починати цього робити.
Нарешті вдома ти сідаєш за свій робочий стіл, всі вже сплять, починаєш готуватися до уроків, з паперів випадає ФІШКА ПРО ЗАРПЛАТУ, в ній чітко зазначено, за що ти отримуєш ті копійки, яким ти раніше так заздрила, коли хотіла потрапити на місце вчителя. Всього якихось пару пунктів під твоїм прізвищем та посадою «вчитель». Сумно посміхаєшся, береш до рук олівець і дописуєш дрібними літерами: техпрацівник, інструктор з техніки безпеки, психолог, соціальний працівник, програміст, сценарист, режисер, медсестра, відеооператор, волонтер, звукорежисер, костюмер, реквізитор, швачка, спонсор… хочеш продовжити цей перелік, але маленького аркуша на нього не вистачає, як і грошей у держави на твої громадські обов’язки та ініціативи.
