Ексочільник УЦОЯО зазначає, що система контролю за виконанням уже ухвалених рішень, підписаних наказів, виданих інструкцій відсутня.
Шкільна документація та всі процеси, пов’язані із нею, завжди є незмінною темою для обговорення у спільноті освітян. Попри зміну міністрів, заступників, керівників місцевих органів управління освіти та розробку, реформування і затвердження різних документів – нічого з місця не рушає. Про це на своїй сторінці у фейсбуці написав Ігор Лікарчук, ексочільник Українського центру оцінювання якості освіти:
Найосновнішим продуктом життєдіяльності органів управління освітою України є різноманітні накази, інструкції, плани, програми, рекомендації. Одні з них – кращі, інші – гірші, одні з галузі фантастики, а інші – глибоко заземлені в радянське минуле. Скільки їх було написано, затверджено, зареєстровано – ніхто ніколи не порахує.
За його словами, такий процес створення подібного продукту в українському освітньому вимірі має три особливості.
Перша особливість. Ніхто з авторів і тих, хто затверджує чи підписує накази, рішення, розпорядження, ніколи не ніс й несе жодної відповідальності за власний підпис.
Попри те, що від цього підпису залежать долі тисяч людей і ефективність витрачання гігантських сум бюджетних коштів, я не знаю жодного прикладу з історії освітньої системи України, коли б хтось публічно визнав, що йому соромно за те чи те ухвалене рішення, – зазначив ексочільник УЦОЯО.
Як приклад він навів видання підручників за бюджетні кошти з помилками у змісті.
Друга особливість. Під час ухвалення того чи того рішення, підписування того чи того наказу або розпорядження, в освіті ніхто не рахує можливі бюджетні видатки на реалізацію цього рішення, не прогнозує результати, не прораховує ризики та наслідки.
Один з останніх прикладів, що підтверджує це – створення в закладах загальної середньої освіти внутрішніх систем забезпечення якості освіти як абсолютно формального утворення, – наголосив Лікарчук.
Третя особливість. Відсутня система контролю за виконанням уже ухвалених рішень, підписаних наказів, виданих інструкцій.
Формально вона можливо й існує, але на практиці її немає. До того ж кожен новий керівник поспішає відмежуватися від рішень, ухвалених попередниками. Попри те, що освітні керманичі в нашій державі змінюються дуже швидко, то й доля багатьох рішень уже на другий день після їхнього затвердження стає очевидною, – написав Ігор Лікарчук.
На його думку, недарма у досвідчених керівників закладів освіти давно існує практика: «Не поспішайте виконувати рішення верхівки, адже ймовірно, що завтра їх не потрібно буде виконувати».
Система ухвалення рішень заздалегідь націлена на те, що вони виконані не будуть, але цього визнавати ніхто не хоче, – додав Лікарчук.
Для підтвердження своїх слів ексочільник УЦОЯО навів один із прикладів нашого освітнього сьогодення:
Ухвалені рекомендації та затверджені інструкції щодо організації дистанційного навчання не відповідають рівню забезпечення педагогів відповідним обладнанням для проведення цього навчання.
Нагадаємо, раіше Верховна Рада не підтримала законопроєкт №3900 про якісні підручники й повернула його на доопрацювання.
