Дванадцятирічна школа має розвивати дитину, зберігати її здоров’я, формувати життєво необхідні компетенції та задовольняти освітні запити особи, громади й держави.
Міністерство освіти і науки розпочало дискусію про терміни шкільного навчання. Оскільки я належу до когорти працівників освіти, які свого часу ініціювали внесення до освітнього законодавства України норми про 12-річний термін здобуття повної загальної середньої освіти, то дозволю собі включитися в цю дискусію.
Освіту не можна отримати
У мої шкільні роки найбільш поширеною школою була 8-річка. Після неї кожен самостійно обирав подальший шлях. Наприклад, один мій брат вступив до технікуму, інший – до ПТУ, а я обрав фізико-математичну школу. До речі, у ті часи випускник 8 класу мав можливість піти на завод у якості учня, а згодом стати кваліфікованим робітником, а середню освіту здобувати у вечірній школі. Таким чином продовжували навчання в 9 класі 20–30% випускників 8 класу. Із цієї кількості 5–7% вступали до вищих навчальних закладів. Тому і якість освітньої підготовки тодішніх абітурієнтів з ностальгією згадували ректори вищих навчальних закладів у 1980-ті – 1990-ті роки.
А потім настала епоха здобуття повної загальної середньої освіти для всіх відповідно до рішень партії та уряду (тоді я зрозумів, що слово «загальна» в цьому реченні означає «загальна обовʼязкова»). До того ж відповідальними за здобуття цієї загальної обовʼязкової освіти стали звичайні школи. І контролювалося це на найвищому рівні. Це призвело до того, що всі (або майже всі) випускники 8 класу продовжували навчання в 9 класі, а згодом практично всі ці випускники намагалися вступити до вищих навчальних закладів.
Таким чином у радянські часи була вибудувана лінійна структура 10-річної шкільної освіти, у якій практично не було жодної селекції або врахування особистих побажань і можливостей дитини (за винятком окремих спеціалізованих шкіл). Та й проти них освітнє керівництво було налаштоване досить негативно. Памʼятаю слова одного міністра тих часів: «У нас усі діти однакові й повинні отримувати однакову освіту». До речі, ось це директивне «отримувати освіту» настільки пронизало все наше суспільство, що більшість ніяк не може засвоїти просту істину: освіту не можна отримати, її можна лише здобути.
Термінологічний апарат реформ
Філософи завжди радили: «Перш ніж починати розмову, домовтеся про слова». Ця порада має виключити одну з найпоширеніших причин виникнення помилок – підміну понять.
Сергій Захарін, доктор економічних наук, професор, голова ГО «Науково-дослідний інститут економічного розвитку», керівник патронатної служби Міністра освіти і науки України в публікації про реформу шкільної освіти повторює досить поширену в нашому суспільстві помилку. Він пише про те, що нині термін навчання в школі становить 11 років, а буде – 12 років.
В освітньому законодавстві країни немає терміну «12-річна школа», Є термін «12 років здобуття повної загальної середньої освіти». І запропоновано декілька варіантів реалізації цієї норми закону.
Найбільш поширений – 9-річна основна школа і 3-річний ліцей. Тим самим у суспільстві має бути сформована нова парадигма середньої освіти, у якій поняття «школа» (як загальна для всіх) – це 9-річка, у якій є початкова (4 роки) і базова школа (5 років). Після школи її випускники мають самостійно обрати шлях продовження навчання в зовсім іншому закладі освіти – ліцеї (3 роки).
Повну середню освіту випускник основної школи може здобувати також в окремих закладах фахової передвищої освіти (технікумах або коледжах).
Оскільки про школу в нас знають усі й усе, то варто більше уваги приділити ліцеям, але вже не як «закладам нового типу», а як окремому закладу системи освіти України.
У законі запропоновано сформувати ліцеї трьох типів: наукові, академічні, професійні. Я б доповнив цей перелік професійно орієнтованими ліцеями: спортивними, творчими, військовими тощо.
Наукові ліцеї повинні створюватися й діяти в структурі потужних університетів, мати статус підрозділу університету (так само, як і факультет або інститут). Навчальний процес у цих ліцеях повинні здійснювати переважно штатні викладачі університету (і їм мають зараховувати проведення цих занять до загального навантаження й відповідно оплачувати). Для випускників наукових ліцеїв має бути встановлений окремий порядок зарахування до університетів.
Основним завданням академічних ліцеїв має бути підготовка випускників до подальшого вступу й навчання в закладах вищої освіти. Такі ліцеї можуть бути як моно-, так і багатопрофільними. Головне, що в кожному профілі треба визначити декілька базових навчальних предметів, а інші вивчати за інтегрованими програмами або за програмами, які дозволяють сформувати наукові знання на рівні загальної ерудиції.
Професійні ліцеї повинні забезпечувати фахову підготовку за однією або декількома суміжними професіями, що дозволяє їх випускникам одразу виходити на ринок праці. У таких ліцеях фахову підготовку можуть поєднувати зі здобуттям повної загальної середньої освіти.
Арифметика навчального процесу
Завершення навчання в основній школі має передбачати зовнішнє незалежне оцінювання, за результатами якого випускник зможе продовжити навчання в академічному або професійному ліцеї на основі конкурсного відбору. До наукових ліцеїв повинні зараховувати переважно тих випускників основної школи, які показали високі результати ЗНО й проявили свої креативні здібності: стали переможцями або призерами предметних олімпіад, конкурсів робіт Малої академії наук, творчих конкурсів, організованих базовими університетами, тощо.
А тепер про головне: чому саме 12-річний термін здобуття повної загальної середньої освіти?
При середній тривалості навчального року в 34 робочих тижні колишня 10-річна школа з шестиденним графіком навчання мала
34*6*10 = 2040 робочих днів.
Якщо запровадити 12-річний термін здобуття повної загальної середньої освіти, то при 5-денному навчальному тижні будемо мати
34*5*12 = 2040 робочих днів,
тобто ми повертаємо попередню тривалість навчання.
Через перехід на 5-денний навчальний тиждень за умов 10-річного навчання було втрачено 340 робочих днів, тобто 2 навчальних роки. При цьому обсяг навчальної інформації, обов’язкової для оволодіння учнями, не зменшився, а навпаки суттєво зріс. Це мало кілька негативних наслідків у системі загальної середньої освіти.
Такий простий розрахунок показує, що запровадження 12-річного терміну здобуття повної загальної середньої освіти аж ніяк не збільшує обсягу навчального часу порівняно з 10-річною школою радянських часів. Головне – правильна організація навчального процесу.
Зміст освіти для щасливої людини
Зміст середньої освіти не може бути однаковим для всіх учнів (уточню: однаково перевантаженим). Не можна вважати нормальною ситуацію, коли учні старших класів мають обовʼязково вивчати понад 20 предметів. Окрім того, практика свідчить, що після запровадження ЗНО більшість учнів випускних класів зосереджується лише на вивченні трьох-чотирьох окремих предметів (благо, свідоцтво тепер видають усім незалежно від результатів навчання в школі).
Варто прагнути того, щоб дитині не нав’язували в школі купу абсолютно непотрібної інформації, не утискали її особистість, а формували й розвивали творчі здібності, уміння самостійно знаходити шляхи і засоби вирішення проблем, стимулювали до саморозвитку. Таким чином, дитина має навчитися міркувати і аналізувати, бути спроможною діяти в нестандартних ситуаціях, оволодіти тими компетенціями та сформувати такі якості особистості, які допоможуть їй досягти успіху і стати щасливою людиною.
Кілька напрямів цілеспрямованої реформи
Я вірю, що, оголошуючи дискусію з приводу термінів початку та завершення шкільного навчання, керівники міністерства мали лише гарні наміри. Але при цьому «забули», що міністерство – це центральний орган виконавчої влади. Тобто основне завдання міністерства – забезпечити безумовне виконання норм українського освітнього законодавства. А це, своєю чергою, передбачає організацію цілеспрямованої роботи з низки напрямів для досягнення позитивного результату.
Перший напрям. Створення нової нормативно-правової бази забезпечення діяльності ліцеїв як окремих закладів системи загальної середньої освіти.
Потрібно визначити умови формування мережі шкіл і ліцеїв, які були б зрозумілими й доступними для втілення органам місцевої виконавчої влади та місцевого самоврядування, що відповідають за формування такої мережі. До речі, варто нарешті припинити діяльність окремих закладів освіти, які назвали себе ліцеями, а фактично залишилися лінійними школами радянських часів. Саме тому місцеві органи влади мають навести лад у структурі підпорядкованих закладів освіти і не вводити в оману батьків і громадськість гучними назвами, що не відповідають нормам українського освітнього законодавства.
Другий напрям. Створення різнопрофільних навчальних планів для ліцеїв і відповідних предметних програм.
Коли в далекому 1992 році автор цих рядків розробив майже три десятки варіативних навчальних планів для гімназій і ліцеїв різних профілів і вони були затверджені наказами Міністерства освіти України й опубліковані в Інформаційному віснику міністерства, це стало своєрідним поштовхом для розвитку мережі закладів нового типу, оскільки керівники управлінь і відділів освіти та директори навчальних закладів отримали чіткі орієнтири щодо організації роботи таких закладів.
Третій напрям. Розроблення нового змісту освіти.
Це, на мій погляд, найскладніше питання, оскільки ще ніхто й ніколи в Україні не займався формуванням змісту освіти для ліцеїв різних типів і профілів. Новий зміст освіти має бути орієнтованим на диференційований підхід до учнів (хай там як, а люди завжди були, є й будуть різними), щоб успішно реалізувати головне завдання цієї глобальної реформи середньої освіти: забезпечити кожній дитині той рівень і якість освіти, який вона бажає та спроможна здобути.
До виконання цього завдання потрібно залучити ті ліцеї, які вже десятки років діють як окремі заклади системи середньої освіти, мають власні напрацювання, здобули визнання й досягли відповідних позитивних результатів. Такі ліцеї є в кожному регіоні, що дозволить при розробці нового змісту освіти врахувати й регіональні особливості.
Питання змісту освіти має вирішуватися в єдності з підготовкою навчальних матеріалів і методичних посібників, що є одним з окремих складних завдань міністерства.
Четвертий напрям. Підготовка педагогічних працівників.
Така підготовка передбачає як внесення відповідних змін у структуру та програми підготовки вчителів у педагогічних закладах, так і організацію роботи з підвищення їхньої вчителів. На жаль, наша система підготовки вчителів ніколи не була орієнтованою на різнопрофільність і варіативність. Тому роботи в цій царині «непочатий край».
Усі ці заходи мають супроводжуватися широкою просвітницькою роботою та пропагандою нових засад діяльності системи середньої освіти. Потрібно подолати стереотипи, які склалися в суспільстві про 12-річну школу. Не секрет, що більшість батьків і педагогічних працівників сприймає збільшення терміну здобуття повної загальної середньої освіти як додатковий рік навчання в лінійній школі радянського типу. Тому й маємо відповідний опір нововведенням: усі розуміють, що ще один рік навчання в школі, яка не задовольняє особисті потреби учнів, нікому не потрібен і є економічно недоцільним. Свого часу як директор педагогічного коледжу я кожен рік під час вступної кампанії спілкувався з батьками абітурієнтів і ставив одне й те ж питання: «Чому ви обрали саме педагогічний коледж?» Практично всі відповіді зводилися до того, що «не хочу, щоб дитина марно втрачала 2 роки у звичайній старшій школі».
Отже, варто ще раз наголосити на важливості проведення широкої роз’яснювальної роботи серед учнів, батьків та освітян стосовно позитивних змін, пов’язаних із запровадженням нової структури і змісту загальної середньої освіти, серед яких.
Ці позитивні зміни дозволять досягти таких результатів:
школа розвиває дитину;
школа зберігає здоров’я дитини;
школа формує основні життєво необхідні компетенції;
школа задовольняє освітні запити особи, громади, держави.
