facebook

Сучасний урок: основні вимоги, форми, технології

Сучасний урок: основні вимоги, форми, технології

Урок залишається основною формою навчально-виховного процесу, але помітно змінюються його функція й організація, оскільки він підпорядковується не тільки повідомленню та перевірці знань учнів, скільки виявленню досвіду школярів за їх ставленням до змісту навчального матеріалу.

Робота з досвідом учня вимагає від учителя не просто вміння викладати свій предмет, а аналізувати зміст того, чим уже володіє школяр із цієї теми.

У таких умовах змінюється режисура уроку: учні не просто слухають розповідь педагога, а постійно співпрацюють із ним за допомогою діалогу. При цьому немає правильних і неправильних відповідей учнів на запитання вчителя типу “Що ви знаєте про це?”, “Які ознаки (властивості), на вашу думку, можна використати?” та ін. Із боку школярів існують просто різні точки зору, пропозиції. Учитель повинен не тиском, а переконанням, логікою впливати на учнів, які при цьому повинні не просто засвоювати готові зразки, а усвідомлювати їх: яким чином вони одержані, що лежить в їх основі, якою мірою відповідають науковим знанням.

Саме такий сучасний урок є особистісно зорієнтованим.

Подаємо основні вимоги до такого у року:

а) загальні:

  • пріоритет особистості учня в організації освітнього процесу;
  • орієнтація на процес навчання;
  • орієнтація на особисті досягнення учнів;
  • створення емоційно актуального фону уроку;
  • чітке визначення освітніх, виховних, розвивальних завдань уроку;
  • використання активних методів навчання;
  • формування в учнів умінь самостійно здобувати знання й застосовувати їх на практиці;
  • заохочення прагнень учнів знаходити свій спосіб роботи з навчальним матеріалом.

б) засоби досягнення мети:

  • використання різноманітних форм та методів навчальної діяльності, які дають можливість розкрити досвід учнів;
  • створення атмосфери зацікавленості кожного школяра в результатах роботи всього класу;
  • стимулювання учнів до висловлювань без побоювання помилитися, дати хибну відповідь та ін.;
  • використання оптимально підібраних дидактичних матеріалів;
  • оцінювання досягнень учнів знаходити свій варіант розв’язання завдань, аналіз роботи інших дітей;
  • створення на уроці атмосфери педагогічного спілкування (співробітництва), яка дає змогу кожному школяреві виявляти ініціативу, самостійність, виборність у способах діяльності, створення атмосфери взаємоповаги й самовираження.

Щоб бути об’єктом навчальної діяльності, учень повинен володіти її етапами: орієнтація – покладання мети – проектування – організація – реалізація – контроль – оцінка. Докладніше розкриємо технологію сучасного уроку.
1. Етап орієнтації:

  • мотивація вчителем наступної діяльності;
  • позитивна установка на роботу з класом;
  • орієнтація учнів щодо місця заняття, яке проводиться в цілісному навчальному курсі, розділі, темі;
  • опора на особистий досвід учнів із проблеми занять.

2. Етап покладання мети:

  • визначення разом з учнями особистісно значущих завдань цієї діяльності (що може дати школяреві робота саме на цьому уроці для складання тематичного заліку, державної атестації в майбутньому);
  • визначення показників досягнення поставлених завдань (які знання, уявлення, способи діяльності про це свідчитимуть).
  • Типові методи й засоби реалізації 1, 2 етапів: актуалізація, проблемність, інтрига, ігрова ситуація, формування пізнавального інтересу та ін.

3. Етап проектування.Де відбувається залучення учнів (при можливості) до планування діяльності на уроці: через попередню роботу (випереджувальні завдання, повідомлення, реферати, підготовка наочності та ін.):

  • складання плану наступної роботи;
  • обговорення плану роботи, яку потрібно виконати.

4. Етап організації виконання плану діяльності:

  • варіативність у виборі способу діяльності (письмового або усного, індивідуального чи групового, переказ опорних положень або розгорнута відповідь, в узагальненому вигляді або на конкретних прикладах та ін.);
  • вибір учнями (за можливості) завдань і способів їх виконання під час закріплення знань, формування вмінь та виробничих навичок;
  • варіативність домашніх завдань (диференціація за рівнями складності й способами виконання).

5. Найбільш типові методи й засоби реалізації: заохочення, створення яскравих наочно-образних уявлень, навчально-пізнавальна гра, створення ситуації успіху, пізнавальний інтерес, створення проблемної ситуації, спонукання до пошуку альтернативних рішень, виконання творчих завдань, кооперація зусиль учнів, створення ситуації взаємодопомоги та ін.
6. Етап контрольно-оцінний:

Чтайте також:  Як заохотити учнів до активної роботи під час онлайн-навчання: 8 цікавих ідей
  • залучення учнів до контролю за розвитком навчальної діяльності (форми взаємоконтролю в парі чи групі, самоконтроль);</li
  • участь учнів у виправленні допущених помилок, осмисленні їх причин (взаємо- та самоаналіз);
  • надання можливості школярам самостійно або за допомогою вчителя чи інших учнів порівнювати отримані результати з критеріями стандарту, закладеними в навчальні програми;
  • використання механізмів позитивного ставлення до успіхів школяра та виставлення рівневих оцінок за 12-бальною шкалою оцінювання навчальних досягнень учнів не лише за кінцевий результат, а й протягом процесу навчання.
  • Засвоєння учнями структури діяльності на цих етапах відбувається завдяки вчителю, який допомагає їм:
  • орієнтуватись у навчальному матеріалі (предмет, тема, блок, навчальне заняття);
  • визначати або брати участь у визначенні мети конкретної діяльності для оволодіння навчальним матеріалом:
  • реалізувати план-діяльність, мати можливість варіювати цей процес у межах визначених норм;
  • самостійно або спільно з іншими учнями чи вчителем оцінювати результати своєї діяльності, порівнювати її з освітнім стандартом (критеріями досягнення мети).
  • Саме суб’єктне ставлення: до завдань діяльності, діалогічна взаємодія вчителя й учнів є першим відправним пунктом у реалізації особистісно зорієнтованого навчання.

    Ця нова парадигма уроку (основоположні ідеї, принципи) сьогодні в шкільній практиці матеріалізується в нових формах, які є подальшим творчим розвитком його класичної педагогіки. Типовими вважають такі нестандартні уроки:

  • уроки змістової спрямованості. В основі – компонент змісту взаємин з учнями на основі програмового матеріалу (уроки-семінари, уроки-конференції, уроки-лекції);
  • уроки на інтегративній основі (уроки-комплекси, уроки-па- норами), їм властиве викладання матеріалу кількох тем блоками, розгляд проектів, явищ у їх цілісності та єдності. Такі уроки проводять кілька вчителів, із яких один – ведучий.
  • Поєднуються різні предмети й не обов’язково в межах одного циклу: географія й іноземна мова, музика й історія та ін.:
  • міжпредметні уроки.Мета:”спресувати” матеріал кількох предметів;
  • уроки-змагання (урок-КВН, урок-аукціон, урок-вікторина, урок- конкурс). Вони передбачають поділ дітей на групи, які змагаються між собою, відповідний розподіл обов’язків (учасники гри, експерти для оцінювання результатів та ін.);
  • уроки суспільного огляду знань (уроки-консультації, уроки- творчі звіти, уроки-заліки, уроки-взаємонавчання, уроки-консиліуми). Особливості цих уроків – опрацювання найскладніших розділів навчальної програми, потреба активної самостійної пізнавальної діяльності. Проводять їх, як правило, у кінці чверті, семестру, року;
  • уроки комунікативної спрямованості (уроки-усні журнали, уроки-діалоги, уроки-репортажі, уроки-парадокси та ін.). Вони сприяють розвитку комунікативних умінь, навичок самостійної роботи;
  • театралізовані уроки (уроки-спекгаклі, уроки-концерти, кіноуроки).
  • Проводять у межах навчальної програми. Викликають емоції,збуджують інтерес, спираються переважно на образне мислення, фантазію й уяву учнів:
  • уроки-подорожування, уроки-дослідження (уроки-пошуки, уро- ки-розвідки, уроки-заочні подорожі, уроки-експедиційні дослідження, уроки-наукові дослідження). Такі уроки зацікавлюють учнів, які мають романтичну, фантастичну спрямованість;
  • уроки з різновіковим складом учнів. Проводять з учнями різного віку, об’єднуючи в різні блоки матеріал одного предмета, що за програмою вивчається в різних класах;
  • уроки-ділові, рольові ігри (уроки-суди, уроки-захисти творчих, робіт, уроки-імпровізації, уроки-імітації). Передбачається виконання учнями ролей за певним сценарієм;
  • уроки-драматизації (драматична гра, імпровізація в пантомімі, п’єси з ляльками та маріонетками й ін.). Спрямовані на розвиток співробітництва та єдності в навчальній групі;
  • уроки-психотренінги. Спрямовані на розвиток і корекцію дитячої психіки. Вправи з психотренінгу (виправлення певних якостей, норм поведінки, набуття певних умінь і навичок), спрямовані на розвиток різних сфер психіки: уваги, пам’яті, емоцій, уяви, пізнання власних можливостей та здібностей. Здійснюються природно й зовсім непомітно для учня через ігрові елементи, на основі інтересів учнів та ін.
  • Отже, шкільна практика сьогодні пропонує вчителеві широкий набір форм навчання на інтерактивній основі. Сьогодні під інтерактивним навчанням розуміють спеціальну форму організації активної пізнавальної діяльності, покликану створити комфортні умови для навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність й інтелектуальну спроможність. На користь такого підходу свідчить відома “Піраміда навчання”, згідно з якою при використанні пасивних умов навчання (лекція-читання) старшокласники засвоюють 5-10 % інформації, при активних (дискусійні групи, практика через дію; навчання інших, тобто застосування отриманих знань відразу ж та ін.) – 50-90 %.

    Чому такі разючі результати? Наш мозок, як відомо, не лише отримує, а й обробляє інформацію (Чи відома вже мені ця інформація? Чого вона стосується й що мені з нею робити? та ін.). Коли навчання пасивне (наприклад монологічний виклад інформації – лекція), мозок, як ми бачили, засвоює мінімум того, що було представлено. Одночасно він “умикається” в роботу при активних формах засвоєння інформації, оскільки він у цих ситуаціях повинен перевірити її, узагальнити, комусь тут же передати її та ін. Ще 2400 років тому Конфуцій сказав: “Те, що я чую, я забуваю. Те, що я бачу, я пам’ятаю. Те, що я роблю, я розумію”. Усе це і вказує на потребу використання саме активних методів навчання.

    Як учителеві поєднати різні моделі навчання (пасивну при традиційній педагогіці й інноваційну, в основі якої лежить інтерактивна модель), не перетворити урок у безглузду “гру заради самих ігор”? Для дотримання розумної рівноваги між цими двома моделями навчання педагогові (особливо молодому) бажано пам’ятати, що:

  • інтерактивна технологія вимагає певної зміни життя класу: необхідність більшого часу на підготовку з боку учнів і педагога, спочатку використання лише окремих елементів моделі, можлива розробка плану поступового впровадження інтерактивного навчання та ін.;
  • доцільність проведення з учнями особливого “організаційного заняття”, спільна з ними розробка “правил роботи в класі”, використання спочатку простих інтерактивних технологій (робота парами, малими групами, мозковим штурмом й ін.);
  • застосування інтерактивних технологій – не самоціль, а засіб досягнення в класі співробітництва, порозуміння та доброзичливості, можливість реалізації особистісно зорієнтованого навчання:
  • давати учням завдання для попередньої підготовки;
  • підбирати для уроку такі інтерактивні вправи, які б давали школярам “ключ” до засвоєння теми;
  • під час інтегрованих вправ учні повинні їх сприймати осмислено, серйозно, “не гратись” у них;
  • на одному занятті використовувати одну-дві інтерактивні вправи, а не їх калейдоскоп;
  • дуже важливим є спокійне, глибоке обговорення підсумків інтерактивної вправи;
  • педагог повинен попередньо добре готуватися до цієї роботи з учнями: глибоко вивчати й продумувати навчальний матеріал, старанно планувати та розробляти хронометраж часу, ролі учасників, критерії оцінювання ефективності заняття й ін.; активізувати учнів до заняття, передбачати різноманітні методи для привернення уваги учнів та налаштування їх на роботу, підтримання дисципліни й ін.;
  • Цей підхід дає змогу практикувати колективну (кооперативну) форму навчання, яка дає можливість: об’єднувати в невеликі групи учнів спільною метою, керувати кожним школярем опосередковано, самим учням співпрацювати з ровесниками й спілкуватися з ними, а в підсумку – досягти вищого рівня знань і вмінь. Природно, що ця модель легко й ефективно поєднується з традиційними формами навчання та може застосовуватися на різних етапах заняття.
    Застосування нових технологій уроку вимагає від педколективу, передусім, їх освоєння, підготовки необхідних методичних і дидактичних матеріалів, зміни стереотипів та ін. У багатьох школах на допомогу педагогам розроблено рекомендації з використання в навчально- виховному процесі з учнями цих технологій. Наведемо приклад таких рекомендацій:
    1. При плануванні уроку:
  • визначення загальної мети та її конкретизація залежно від різних етапів уроку;
  • добір й організація дидактичного матеріалу, який дає змогу учневі індивідуально визначити зміст, вид і форму навчальної інформації;
  • планування різних форм організації навчальної діяльності (співвідношення фронтальної, індивідуальної, самостійної роботи);
  • виявлення вимог до оцінювання продуктивної роботи з урахуванням характеру завдань (дослівний переказ, короткий виклад своїми словами, використання відомих алгоритмів, виконання проблемних, творчих завдань та ін.).
  • 2. При плануванні характеру спілкування, міжособистісної взаємодії в процесі уроку:
  • використання різних форм спілкування (монолог, діалог, полілог) з урахуванням конкретних завдань уроку;
  • проектування характеру взаємодії учнів на уроці з урахуванням їхніх особистіних властивостей, вимог до міжгрупової взаємодії (розподіл за парами, групами);
  • використання змісту суб’єктивного досвіду всіх учасників уроку в діалозі “учень-учитель”, “учень-клас”;
  • передбачення можливих змін в організації класного колективу, корекції роботи класу в ході уроку.
  • 3. При плануванні результативності уроку:
  • узагальнення та оцінювання отриманих знань і вмінь учнів;
  • аналіз результатів групової та індивідуальної роботи;
  • увага до процесу виконання завдань, а не лише кінцеві результати.
  • 4. При проведенні уроку:
  • використання вчителем різноманітних форм і методів організації роботи учнів, що дає змогу розкрити їхній суб’єктивний досвід під час опрацювання відповідної теми;
  • створення атмосфери зацікавленості кожного школяра в роботі класу;
  • стимулювання учнів до виконання завдань уроку, не боячись помилок;
  • заохочення прагнення школярів пропонувати свій спосіб розв’язання завдання, аналізувати в ході уроку різні способи, обирати серед них найбільш раціональні;
  • добір завдань, які дають змогу учневі самому вибрати тип, вид і форми навчального матеріалу (словесну, графічну, умовно-символічну);
  • створення педагогічних ситуацій спілкування, які дають змогу кожному учневі, незалежно від його готовності до уроку, проявляти ініціативу, самостійність, вибірковість до способів роботи;
  • при опитуванні на уроці аналізувати не лише правильність (неправильність) відповіді, але і її самостійність, прагнення до пошуку:
  • обговорення з учнями в кінці уроку не лише того, що ми дізнались, але й того, що сподобалось (не сподобалось) і чому, що – хотілося б виконати ще раз, а що зробити інакше;
  • пропонуючи завдання додому, слід не лише називати їх зміст та обсяг, а й давати конкретні рекомендації щодо раціональної організації навчальної роботи.
  • Які основні методи й прийоми використовуються в ході інноваційного уроку?
    Метод проектів як приклад колективної (групової) форми навчальної діяльності. Проектна культура має інтегративну сутність і після гуманітарної та технічної культури трактується як третя культура.

    У зв’язку зі становленням особистісно орієнтованої освіти цей метод розглядається як ефективне доповнення до інших педагогічних технологій, які сприяють становленню особистості. Метод проектів – це система навчання, із якої учні здобувають знання та вміння в процесі планування й виконання завдань-проектів. Отже, суть цього методу полягає в досягненні дидактичної мети через детальну розробку проблеми, яка повинна завершитися реальним практичним результатом.

    Щоб досягти такого результату, потрібно навчити учнів самостійно мислити, знаходити й розв’язувати проблеми на широкій міжпредметній основі, прогнозувати результати та можливі наслідки на основі причинно-наслідкових зв’язків.

    Метод проектів як педагогічна технологія включає в себе сукупність дослідницьких, пошукових проблемних методів, творчих за суттю. Цей метод завжди спрямований на самостійну діяльність учнів, яку вони виконують протягом певного часу з обов’язковою презентацією результатів, які повинні бути відповідно оформлені (довідка, спільний звіт, рекомендації, технічний проект, доповідь, альбом, фотовиставка та ін.). За змістом проекти бувають дослідницькі, творчі, інформаційні, прикладні.

    Загальні підходи в процесі реалізації цих проектів:

  • визначення теми проекту, його типу;
  • установлення можливих варіантів розв’язання проблеми в межах цієї теми;
  • розподіл завдань у групі, обговорення ймовірних джерел інформації та прогнозованих творчих рішень;
  • власне самостійна робота учнів на основі своїх індивідуальних чи групових завдань;
  • обов’язкове поточне обговорення отриманих даних із реалізації проекту;
  • комплексне обговорення, оголошення результатів, формулювання висновків і пропозицій.

Чтайте також:  Учні почали більше читати: у Департаменті освіти назвали переваги онлайн-навчання

Джерело.


Повернутись вверх