Мета МОН – закрити побільше шкіл і зекономити побільше коштів?
Інформує Oсвіта.ua.
Положення про ліцей буде таке саме далеке від реальності, як далекі від неї обіцянки МОН.
Навіть гадки не мала, що для висвітлення подій, які відбуваються сьогодні в освітянській галузі України, знадобиться ціла серія статей.
Однак МОН явно не узгоджує свої задуми з моїми і ледь не щодня видає на-гора такі «шедеври», що однієї публікації виявилось замало.
До того ж, швидкості, з якою ця установа породжує нові накази, розпорядження, постанови, директиви, рішення, правки, додатки і оголошення про чергові семінари, вебінари, конференції та курси, може позаздрити навіть друкарський станок.
Правда, у цих «шедеврах» не завжди присутні здоровий глузд, логіка й адекватні думки, а про конкретику годі й казати. Але для МОН це вже давно не суттєво, бо не його працівникам те виконувати. І, тим паче, не міністру Оксену Лісовому та його заступникам, до яких приєдналась… Лілія Гриневич.
Та сама Гриневич, яка очолювала МОН уряду Гройсмана і яка, на мою думку, маючи за мету доконати залишки державної освіти, заявила, що сучасне законодавство дозволяє бути ліцеєм чи не кожній школі в Україні. А це, виявляється, дуже великий недолік. Виявляється, ліцеїв, єдиних навчальних закладів, де в Україні можна отримати повну середню освіту, у нас забагато.
Ну кому ж, як не їй, це знати, бо з 2024 року екс-міністр працює на посаді проректора з науково-педагогічної роботи Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, де «розвиває педагогіку та трансформує шкільну освіту відповідно до стандартів НУШ».
Інтуїція підказує, що Гриневич таки опиниться в м’якому кріслі міністерстві. А поки – засвітилась серед виступаючих на Всеукраїнському учительському зібранні «Конференція–2024», де повідомила про необхідність скорочення кількості ліцеїв.
І тут Сташків, тодішній заступник міністра у справах середньої освіти, заявив, що вимоги до академічного ліцею необхідно сформулювати чіткіше, бо того вимагають на місцях. Тобто він навіть не зрозумів, що сам відкрито визнав недоопрацювання тих вимог міністерством. Виходить, МОН напридумувало таке, що ніхто з освітян та влади на місцях не зрозумів (а я вважала, що лише до мене не дійшло!).
Тепер вкотре внесли зміни, списуючи на власне «нечітке формулювання», яке, начебто, призвело до нерозуміння на місцях, з чого і виникла завелика кількість ліцеїв. І це Міністерство освіти, яке наразі повинно все досконало обдумати! Так ні! Ледь не кожного дня вносяться якісь зміни та доповнення, за повною відсутністю стратегічного мислення. Та й тактичного теж.
У 2021 році вже планувалось створювати ліцеї лише тоді, коли в паралелі є чотири класи по 25 учнів в кожному, а громада нараховує понад 50 тисяч мешканців. За таким принципом, ліцеї могли би бути тільки у великих містах. По суті, обмежувався доступ дітей із сіл та містечок до повної середньої освіти. ВРУ не підтримала даний законопроєкт.
Окрім того, замість вимоги чотирьох паралельних класів в ліцеї, до другого читання внесено зміни, що класів може бути два на паралель, та знято обмеження кількісного наповнення старших класів. Такі на сьогодні норми Закону України «Про повну загальну середню освіту».
Однак пан Сташків вирішив, що «така вимога не дозволяє якісно реалізувати вибір освітніх траєкторій і не відповідає суті поняття «академічний ліцей», про що розповів на серпневій Конференції-2024. Тому знову внесли зміни до Закону про загальну середню освіту.
Відповідно до цих змін, у ліцеї, де діти зможуть отримати повну загальну середню освіту, має бути 4 десятих, 4 одинадцятих і 4 дванадцятих класи, не менше, як по 25 учнів у кожному. Якщо ж у громаді стільки не набереться, ліцею не буде. А дитина, за бажанням, зможе продовжити навчання в ліцеї іншої громади, куди добиратиметься кожного дня, або житиме на постійній основі в пансіонах при цьому ліцеї.
Формування ліцеїв починається в 2027 році і остаточно закінчиться в 2030. Тобто сьогоднішні семикласники, які вчаться за програмою НУШ, стануть першими, хто в 2027 підуть у десятий клас та матимуть можливість вчитись у такому навчальному закладі.
Сташків підкреслив, що ліцеї мають бути обов’язково відокремлені від початкових шкіл та гімназій, окрім винятків, які визначатиме уряд.
І, звичайно, «у МОН прагнуть затвердити положення про ліцей, щоб зафіксувати мінімальні вимоги щодо вибору предметів, безпечного та інклюзивного середовища, харчування, підвезення, проживання учнів у пансіонах».
Упевнена, то положення буде таке саме далеке від реальності, як далекі від неї обіцянки МОН. Вже маємо за приклад НУШ, оснащення якої практично цілком і повністю лягло на плечі учителів, батьків та місцевих органів влади.
Отже, існує цілком обґрунтована думка, що нормальних доріг не буде, достатньої кількості шкільних автобусів не буде, достатньої кількості пансіонів (гуртожитків), які відповідали б певним вимогам, не буде. Я вже мовчу про харчування. А головне, ніхто не повідомляє, чи є на все кошти і хто має ці кошти надати.
Може, знов усе звалять на батьків, які раніше самотужки ремонтували класи, а тепер ще будуть ремонтувати пансіонати (гуртожитки) і по черзі готувати дітям сніданки, обіди та вечері і чергувати там?
І ніхто не каже, куди подінуть школярів, які муситимуть залишити приміщення, у якому вони навчались, тому що там знаходитиметься ліцей. У містах то не є проблемою, а в сільських громадах з великою розгалуженістю сіл, буде справжня катастрофа.
Чи під ліцей зводитимуть нову будівлю, що в наших реаліях виглядає, як повний маразм? А що буде з ліцеями, котрі вже працюють за відповідним профілем, як от фізико-математичний або, скажімо, гуманітарний? Чи їх теж ліквідують, якщо там менше учнів, ніж гласять зміни до Закону?
Досі не виходить з пам’яті візит у 2018 році тодішньої міністерки Гриневич до однієї школи спального району столиці. Пані була страшенно обурена і вражена переповненими першими класами, у яких навчалось до 35 учнів, і що в тих класах немає різних куточків, спеціальних зонувань та ранкового кола за стандартом НУШ. І директор отримав завдання думати, де взяти просторі класні кімнати.
Пройшло років шість. Можливо, у тому навчальному закладі щось і змінилось. Але на той час я б запропонувала пані Гриневич самій подумати, де взяти ті просторі класи. Або віддати під НУШ будівлю Міносвіти. Там точно достатньо різних куточків та зон.
Однак сам цей факт (і не один) свідчить про те, що тоді нічого не було ні прораховано, ні підраховано, ні продумано. І НУШ вводилась, практично, на порожньому місці. Маю підозру, що з профільними ліцеями ситуація повториться.
«Чітко» відомо лише одне: під гаслом «Усе найкраще – дітям!» горе-реформатори таки позакривають все, що не відповідатиме їхнім видумкам.
Безумовно, переважна більшість школярів після дев’ятого класу виїде за кордон, щоб отримати повну середню освіту там, або будуть освоювати професійні навички в коледжах (училищах, технікумах) в Україні. Хоча, оскільки наші новатори вже почали реформувати і там, дуже сумнівно, що від цих навчально-професійних закладів залишиться щось путнє.
Також немає впевненості, що хтось захоче відправляти своїх нащадків у пансіон в інше місто в такий тривожний час. Чи є гарантія, що в 2027 році у нас в країні все налагодиться і буде спокійно та стабільно?
Навіть не мрійте, що це ще не зараз, що до цього часу все може змінитись і ваших дітей то не торкнеться. Торкнеться, ще й як!
Уже скорочується кількість ліцеїв, за яку проголосували депутати міських та сільських рад. Уже закладаються зміни в бюджеті. Уже впроваджуються трансформації, які потім відмінити буде просто нереально. Як приклад, маємо НУШ, яку досі не скасували чи хоча б призупинили.
А місцеве самоврядування стало таким собі безправним виконавцем. Не хочете слідувати Закону і скоротити мережу ліцеїв – не скорочуйте. Ваші депутата за це проголосували – чудово. Але фінансування від держави ви не отримаєте. Жодної копійки. Навіть на зарплату вчителям. Утримуйте коштом бюджету громади, що насправді абсолютно нереально.
Війна не вічна. Вона обов’язково закінчиться. То чому б не закривати ліцеї, а давати можливість українській дітворі отримати доступну державну безкоштовну якісну повну середню освіту? Оголосити в усіх усюдах: «Рідні наші, повертайтесь додому! Ми відкриємо для вас школи, ліцеї, гімназії! Ми дамо вам усі можливості вчитись! Тільки повертайтесь! Ви – надія України, її майбутнє, і без вас жодна перемога не має сенсу!» І вони обов’язково повернуться.
Натомість наша влада відкрито робить все, щоб лишити Україну без цього майбутнього, постійно проголошуючи, що народжуваність падає, демографічна ситуація жалюгідна, кількість дітей стає все менше і менше. І не потрібно нам стільки шкіл, гімназій, ліцеїв.
Хоча, переглядаючи офіційну сторінку МОН у Фейсбуці, бачимо там лише щасливі, веселі обличчя, і немає жодного натяку на той жах, який насправді відбувається в освітній галузі. Хіба що в коментарях…
До речі, усе це стосується лише державної освіти і комунальних навчальних закладів. Приватні працюватимуть за іншими законами, оскільки, поряд з державною субвенцією, мають свою систему фінансування. І, як не дивно це звучить, заможні зможуть навчатись в Україні.
А ті, хто не матиме достатньо коштів, муситимуть їхати за кордон, бо там дешевше або взагалі безкоштовно. Про те, що мої передбачення мають під собою підставу, свідчить ситуація в столиці, де в приватних школах цьогоріч в середньому на 25−30% більше учнів, порівняно з минулорічним сезоном. Припускаю, що таке не лише в столиці.
Але наше міністерство аналогічне становище повністю влаштовує, бо головна ціль МОН – закрити якомога більше державних (комунальних) навчальних закладів і якомога більше коштів зекономити. Про інтереси українських дітей мова не йде взагалі!
Доля професійних ліцеїв для мене суцільна загадка. Та й називаються вони вже якось інакше. Де візьмуться кошти, яких потрібно сила-силенна, спеціальні приміщення, фахові програми, висококваліфіковані спеціалісти? Що станеться з діючими профтехучилищами, коледжами і технікумами та якою буде їхня роль в освітньому процесі?
На сьогодні, зміни до Закону ще не були проголосовані ВРУ. Однак, судячи з того, які директиви щодо реорганізації навчальних закладів спускаються на місця, Міносвіти впевнене, що народні обранці ті зміни обов’язково підтримають. Мабуть, вже договорились. Ну куди ж у нас без «договорняків»…
Автор: Інна Фрідкіна, учителька англійської мови, журналістка.
