Шкільна абсурдія, або реХформована школа
Автор: Фіданян Олена Григорівна, директор Департаменту освіти і науки м. Києва
КАЗОЧКА
Шкільна абсурдія, або реХформована школа
РАНОК
Вчителька прокинулася від сну. Їй наснилися учні, з якими разом вони робили досліди на уроці…
Короткий чарівний сон минув – вона повернулася у свій реальний вчительський світ. Була четверта ранку. Глянувши на телефон, зрозуміла, що той розрядився. Його екран був темнішим за ніч. Коли вчора засинала, світла уже не було. То ж увімкнула телефон для підзарядки, але ж світла й далі не було. Добре, що вчора в укритті вони з учнями вчилися визначати час по механічному годиннику. Тарас приніс його до школи. Десь знайшов у дідуся. Саме цей годинник й допоміг зорієнтуватися у часі.
Олена Петрівна видихнула з полегшенням. Ще можна було поніжитися годинку на шкільних матах у спортивній залі. Звичайно, це був не відпочинок вдома, але тверді шкільні мати у спортивній залі, у ту хвилину, здавалися їй справднім острівцем спокою. Просто цього тижня було її чергування по школі. А коли вона “чергує”, то ночує в спортивній залі, бо живе далеко (півтори години треба на дорогу) й ніяк не може добратися до школи на п’яту ранку, бо комендантська година триває до шостої.
Усе в житті змінюється. І обов’язки Олени Петрівни, вчительки біологіі, за 20 років вчителювання теж змінилися. У своє “чергування” вона разом зі своїми колегами мала о п’ятій ранку приступати до чистки картоплі для супу. “Це ще щастя, що в сьогоднішньому меню немає гарніру з картоплі”, – подумала вчителька. Начистити картоплі на пюре для тисячі учнів, яких тепер усіх обов’язково харчують у шкільній їдальні – ще те завданнячко 🤣 Одного разу їй дісталося таке випробування. Тоді її випускний 11-тий клас, побачивши, як вона поранила руку тупим ножем, вирішив їй допомогти. Справа пішла швидше, а головне, що вони спілкувалися й навіть глузували з ситуації. Та от наступного дня прийшла мама Софійки й влаштувала шкандаль, що її доньку змусили працювати. Мама не хотіла чути жодних аргументів та пояснень і, щоб якось усе втихомирити, Петро Петрович, директор школи, позбавив Олену Петрівну тисячної премії за місяць.
Тепер вона більше не погоджувалася на подібну допомогу. Рівно о п’ятій ранку зайшла у їдальню, щоб разом з колегами починати готувати для школярів. Світло ще не ввімкнули. Вчителі запалили свічки й приступили до роботи. Добре, що у їхній школі шефкухар не звільнилася (двом сусіднім школам менше пощастило). Кухар командувала вчительською бригадою. Підганяла вже немолодих вчительок, щоб швидше працювали. При цьому вона постійно дорікала: «Це вам не оцінки за новими стандартами виставляти! Придумали собі – “формальне оцінювання”,- бурчала Петрівна.
«Не формальне, а формувальне»,- виправляла її колега Олени Петрівни.
«А мені однаково як ви його називаєте. Для мене головне, щоб я розуміла чи вчиться мій синок і що з нього виросте. А з вашого “словоблудія” я нічого не розумію»,- бубніла шефкухарка. І вона була на тисячу відсотків права. Вчителі самі на дух не переносили цю тупу систему оцінювання та покірно терпіли, бо так треба. А кому треба, один Господь знає… От, Петрівні не треба і учням не треба, і їм, вчителям, не треба… Але вони терпіли…
Бригада вже начистила картоплі, моркви, цибулі підготувала решту необхідних інгрідієнтів блюд для тисячі дітей. Уже й сонечко ось-ось вигулькне, а світла все немає((( Пішли у двір розводити багаття, бо не встигнуть зварити три види гарніру до першої перерви, коли прийдуть перші учні. А ще потрібно було це робити ранесенько-темнесенько, щоб ніхто із мешканців сусідніх будинків не викликав ДСНС-ків. Поки темно, диму не видно, та видно вогонь. Скільки просили сусідів, щоб зжалилися й не скаржилися, та буває по-усякому. А за це штраф…
Тільки почало закипати в казанах на вулиці, дали світло. Добре, що фізрук та трудовик прийшли раніше. Допомогли перетягнути кастрюляки на електроплити у їдальню.
Вчора обидва чоловіки були на допиті в СБУ. Їх по дві години допитували як вони опинилися у школі вчителями. Одному з них вже сімдесят. Він ніяк не міг згадати, чому колись утнув таку дурість 🤔 А другому допитувальник нагадав, що він його учень і усі ці роки пам’ятає, як вчитель поставив йому двійку за домашнє завдання й викликав його маму до школи через прогули уроків. Допит був страшний. Фізрука два дні поспіль тіпало, коли йому на очі потрапляла шкільна поліцейська…
