Байдужість – спільна проблема дітей, учителів, батьків і держави
Ми стикнулися з найстрашнішою проблемою, і це далеко не освітні втрати, не булінг.
Інформує Oсвіта.ua.
За 9 років роботи в освіті я жодного разу не дозволив собі написати те, що я напишу зараз.
Сьогодні я поставив собі питання: «Кого ми виховуємо й навчаємо? Майбутню еліту, яка буде розвивати й відбудовувати країну? Чи спільноту жорстоких людей, якій не знайомі з такими поняттями, як мораль, добро, повага, взаємоповага тощо?»
Знаєте, що має справжній авторитет у наших з вами дітей? Не вчителі, не військові, навіть не батьки… А тренди.
Головне – бути в тренді. Наприклад, зайти у шкільну вбиральню, вилізти з ногами на унітаз, зняти на ньому тікток, завалити його й побігти, голосно сміючись. Або ж піти в їдальню, набрати яблук і закидати їх в той унітаз, щоб він забився.
І абсолютно неважливо, що потім прийде слюсар, якому вже за 70+, разом з жіночкою такого ж віку, і будуть власноруч приводити цей унітаз до ладу, бо він же повинен працювати для «майбутньої еліти»…..
Слюсар, «технічка», працівниця їдальні…. Хто ці люди? Вони ж навіть погляду не варті…. Я вже мовчу про «добрий день» або «до побачення».
Наступний тренд – куріння вейпів та інших приладів. Скільки не говори про відповідальність, а тренди й бажання самоствердитись перемагають. Це ж модно. І всі ж думають, що вчителі й працівники школи нічого не бачать. Вони ж дурні, від яких вейп можна сховати в рукав чи сорочку, дивитися в очі й нахабно брехати, що «то не я».
А ми все бачимо…. Викликати поліцію й скласти протокол не дозволяє совість, бо це ж діти. Нащо їм псувати майбутнє? Псувати життя їхніх батьків, на яких буде складено адмінпротокол…
Уся команда закладу разом з батьками й владою створюють сучасний освітній простір, роблять власноруч ремонти, малюють гарні картини, щоб «майбутня еліта» навчалася в гарному й затишному приміщенні. Разом ми створюємо тематичні й гарні осередки, у які вкладаємо купу власних коштів, нам допомагають міжнародні організації, створюючи кімнати психологічного розвантаження й інші локації, щоб «майбутня еліта» могла розвантажувати себе, бо сильно перевантажена, бо війна, стреси тощо.
А потім приходить «майбутня еліта» й починає це розбивати, малювати на стінах «чоловічу гордість», і бажано ж великого розміру, щоб всі побачили, що Петрик зробив такий сміливий вчинок. І абсолютно чхати, що протягом тижня вчителька малювання жила в школі, щоб зробити цю стіну гарною.
Щодо війни. Тут найбільше болить. Щодня ми вшановуємо памʼять загиблих. Щодня ми виходимо по кілька разів на прощання з героями і, стоячи на колінах, схиляємо голови. А що потім?
А потім продовжують керувати тренди. Які? Увімкнути російську пісню й співати її. Зняти це на відео, викласти в мережу і показати світові, що «я крутий» чи «Ваше українське не модне». Звісно, не модне, бо в топах прослуховувань абсолютно інші пісні. І всі це проковтують.
Насправді, «трендів» ще дуже багато. І вони – абсолютно в кожній школі.
Ми сьогодні витрачаємо купу коштів на реформи, на навчання вчителів, батьків, на купу курсів, досліджень… Ми сьогодні говоримо, що в жодному випадку вчитель не має права підвищити голос на дитину, ми говоримо, що ставити «2» теж не варто, бо прийдуть батьки і будуть зʼясовувати, а потім спробуй довести їм, що та двійка поставлена заслужено.
Ми сьогодні говоримо й робимо все, щоб в закладах розкривати потенціал кожної дитини, впроваджуємо уроки щастя, купу інтерактиву тощо. Але, друзі, подивіться правді в очі.
Все це не має жодного сенсу, бо сьогодні усі ми стикнулися з найстрашнішою проблемою, яка може бути. І це далеко не освітні втрати, не булінг.
Це БАЙДУЖІСТЬ! І вона майже у всьому. Це проблема спільна. І вчителів, і батьків, і держави, і самих дітей.
І доки ми не почнемо працювати разом, не почнемо кожен зі своєї родини, у нас нічого не зміниться. Хоч ми 200 реформ проведемо і золотом обвішаємо наші заклади, хоч створимо 10 служб освітніх омбудсменів, міністерств різних тощо.
Не буде результату без розуміння партнерства і поваги один до одного.
За що сьогодні гинуть військові та люди? За націю байдужих? За ворожі пісні й мову в стінах навчальних закладів? За жорстокість, яка сьогодні процвітає? То це в цьому шлях до Європи і справжня Європа?
Мені стає страшно. Страшно за наше майбутнє. Дуже хочеться вірити, що ми зможемо це подолати!
Цей допис може викликати шквал негативних відгуків, хейту….. Але скільки вже можна мовчати? Все починається зі школи. І якщо вже там починаються такі прояви, то ми з вами, любі друзі, у великій «дупі».
Любі батьки! Ваші діти для вас – найкращі! І ми це поділяємо! Але перш ніж купувати своїй дитині новенький дорогий айфон, покажіть їй, якою тяжкою працею ви заробили кошти, щоб придбати його, і будьте впевнені в тому, що цим айфоном ви не знімаєте з себе відповідальність за ті дії, які в майбутньому вчинить ваша дитина. Станьте ближче до своїх дітей, бо іноді ви навіть не уявляєте, яка велика стіна між вами та вашою дитиною!
Шановні колеги! Обравши шлях педагогіки – ми самовіддано віддали себе на благо майбутнього. Мужаймося й шукаймо можливості, щоб достукатись до сердець наших дітей. У нас є надія! У великій кількості паперів, звітів та перевірок, варто лише знайти час на щире спілкування з учнями й ученицями. Ми все зможемо!
Автор: Андрій Олійник, директор комунального закладу «Ліцей №5 ім. Г. Романової» Камʼянської міської ради, фіналіст Національної премії Global Teacher Prize Ukraine 2020.