Реформи в освітній сфері: кому і для чого?
Багатьом українцям видається, що для суспільства потреба в освітній реформі скоріше надумана, ніж дійсно потрібна.
Багатьом українцям видається, що для суспільства потреба в освітній реформі скоріше надумана, ніж дійсно потрібна. Для прихильників цієї думки аргументом служить порівняння знань середнього випускника колишньої радянської школи і теперішньої української, за якого останній сильно програє колишньому.
У цій правді життя не все таке очевидне, як здається на перший погляд. Так, у площині формальних знань тодішні школярі виглядали значно краще, ніж теперішні, але ж мета освіти не вичерпується лише цим, адже вона, у першу чергу, передбачає вміння випускника школи застосовувати знання. Так-от, саме щодо останнього у радянського покоління як були великі проблеми, так вони лишилися й нащадкам у спадок.
Найбільшим доказом системності проблеми невміння застосовувати знання стала та розруха, що настала від розпаду Радянського Союзу, бо за протилежного мав би місце інноваційний розвиток незалежного від імперії суспільства.
Натомість в умовах новітньої незалежної України вияви відсталості держави набули ще гіршого виміру, а головною тому причиною як став, так і поки лишається низький рівень аналітико-конструктивних умінь представників владної еліти всіх рівнів – від базового до вищого.
Так, традиційна для радянського періоду сталінська формула: «Якщо не можна (а, власне, чому не можна?) перемогти бандитизм, то його потрібно очолити» за чверть століття новітньої України не тільки не зникла зі свого тіньового вжитку, а й набула відвертих форм.
Чому наші силові структури, скільки не реформуй, а вони не реформуються так, щоб реально виводити суспільно-економічні відносини з тіні?
А тому, що в умовах кругової поруки (свої своїх не здають, хай якими вони б не були негідниками) ніколи не буде доказів протиправної діяльності, а якщо журналісти / громадськість якось їх і здобудуть, то це буде кваліфіковано, як докази, добуті неправовим чином.
При цьому існує багато індикаторів, що цього асоціального принципу кругової поруки притримуються не лише корумповані працівники державних силових структур, а й широкі кола бізнесменів та політиків.
Адже тіньові матеріальні вигоди як для перших, так і для других все одно стягуються з пересічного люду.
Чому у нас «партія» (перше місце у світі за кількістю – 344), щоб відкритися, має назбирати лише підписи симпатиків і цього досить?
Це при тому, що у світі реєстрація партії визначається даними про кількість її членів та первинних осередків, що, крім того, перевіряється на предмет достовірності.
А тому, що в умовах кругової поруки у політиків не має внутрішнього дискомфорту від подібної фальсифікації свого статусу як власне політичних діячів.
При цьому численні соціологічні дослідження показують, що рівень прагнення до запровадження у виборчий процес надійних запобіжників проти спотворень народного волевиявлення є дуже низьким як у політиків, так і у тих «членів» партій, котрі один одного «підтримують», попри навіть прямо протилежні політичні платформи.
Чому керівники освітніх закладів попри Інструкцію про порядок конкурсного приймання дітей до гімназій, ліцеїв, колегіумів, спеціалізованих шкіл, затверджену наказом Міністерства освіти і науки від 19.06.2003 №389, навмисно ускладнюють конкурсні вступні завдання?
А тому, що так з’являється тіньовий ефективний інструмент вибивання грошей з батьків.
Це, звичайно, є незаконним і мало б спонукати громадян повідомляти до районного відділу освіти.
На жаль, контент-аналіз повідомлень у пресі та Інтернеті від батьків учнів свідчить, що наявна у школах та райвно кругова порука давно переконали населення, що повідомлення до райвно нічого не дасть.
При цьому навіть побіжний аналіз відгуків громадян на дії влади, освітянської зокрема, у коментарях до матеріалів про корупцію та кругову поруку примушує визнати, що ця проблема прямо торкається навіть нового середнього класу нації, який має бути її локомотивом, у тому числі й у моральному вимірі.
Корінь проблеми в тім, щоб знати: «Чому наш базовий континуум має схильність до життя за принципом кругової поруки?»
Автор: Володимир Бєлий, ексзаступник директора з НВР, фізико-технічний ліцей м. Херсона.