В укритті мають бути чітко визначені частини для кожного класу
Коли я чую претензії до вчителів щодо «неякісного викладання в укриттях», я дуже хочу дати спробувати…
Я навмисне обрала не показово-найкращі фотографії. Щоб розуміти сутність питання.
Про навчання в укриттях. Минулого року цю тему підіймали на професійному зібранні, і спікери ділилися тим, як задорно і якісно проводяться в них уроки. Одна з керівників шкіл прифронтової зони несміливо спитала, а чи були ці поважні люди хоч раз в укритті звичайної школи. І я їй аплодувала.
На фото – стандартні приміщення більшості підвалів шкіл. Є, звісно, везунчики, що мають по декілька кімнат. Є велетні, на 1000 місць. Зараз не про них, там, де є фізична можливість, має продовжуватись навчання.
Але є і маленькі підвали з величезними арками дореволюційних архітекторських розкішних фантазій, призначених колись для зберігання колекційних вин. Є укриття, схожі на лабіринти. Є довгі «панчохи». А більшість – така. Великий простір, у якому одночасно збирається 300–400–500 осіб. Різного віку.
Коли я чую претензії до вчителів щодо «неякісного викладання в укриттях», я дуже хочу дати спробувати. Навіть після гарного і повноцінного інструктажу, за всіма методиками.
Ні, не у маленьких приватних закладах на 50 дітей. А у гігантах типу двох школ у Київському та Пересипському районах, де навчається майже 3000 загалом і тисяча одночасно. У саме такому величезному просторі. Який не можна городити сталими перегородками з міркувань безпеки. Викласти англійську, поруч з хімією і алгеброю, дати можливість задати питання, вислуховувати, коректувати, підтримувати, оцінювати…
Думаю, всі здогадуються, наскільки це реально. Тож зрозуміло: уроку у нашому стандартному уявленні тут не буде.
Але чи означає це, що можна опустити руки, завести дітей у величезне приміщення і… нічого? Декілька разів бачила подібне. Це небезпечно і загрожує не тільки головним болем…
Тому в укритті мають бути чітко визначені частини для кожного класу (це в наших школах є, деякі навіть виділяють їх переносними перегородками, але це суто психологічно комфортно і легше вчителю бачити «своїх»), у яких педагог ставить завдання і допомагає його виконувати.
Так, тут може бути «вони там півтори години читали, що це таке», тут може бути «їм дали завдання, аби діти мовчки виконували», тут може бути «якійсь автотренінг проводила психолог, ледь не позасинали».
Треба розуміти, що тут найлогічнішим є використання завдань і занять з найменшим супроводом звуками і мовою. А для найменших це особливо важко, тому нічого кримінального немає у тому, що «замість української мови третій клас малював і кросворд розвʼязував». Але тема малюнків і кросворду, звісно, має бути повʼязана з тим матеріалом, що вивчають діти.
Чого бути не повинно. Тут не має бути контрольних робіт. Принаймні максимально намагатись цього уникати.
Під час серпневих нарад обовʼязково будемо обговорювати найкращі рішення для укриттів.
Автор: Олена Буйневич, очільниця Департаменту освіти і науки Одеської міської ради.
