facebook

Невже знов «ощасливлені» будуть тільки вчителі?..

Невже знов «ощасливлені» будуть тільки вчителі?..

Я дуже радію тому, що ми починаємо бачити в дітях людей, а не беземоційних роботів.

Кожна праска транслює новину про «Уроки щастя». Думаю, як і завжди, нововведення викличе багато обговорень, і не буду стояти осторонь. Це важлива для мене тема.

По-перше, доки публікація не розтягнулася в маніпулятивних і зрадницьких цілях, одразу зазначу, що я не коментую сам курс! Просто тому, що поки не бачила ні програми, ні наповнення. Він має право на існування, як і будь-який інший.

Питання в іншому: чи зможемо ми реалізувати ідеї, які в нього вкладені?

Все, написане мною далі, скоріше внутрішній відгук на новину і – нічого більше.

Досвід підказує мені, що це буде варіативний курс (хоча заголовки вищать, що він буде в усіх школах України).

Варіативний курс передбачає 1 (іноді 0,5) годину на тиждень на обраний напрям. Тобто 1 урок на тижні у вчителя буде повне і законне право питати дітей, як їх справи, і дасть час вислухати відповіді.

Це прекрасно! Дійсно, я дуже радію тому, що ми починаємо бачити в дітях людей, а не беземоційних роботів. Просто цього елементарно мало! І є деякі сумніви в дієвості показового ощасливлення…

Чтайте також:  Навчання для школярів на канікулах: батькам розповіли подробиці

Розмовляти з дитиною потрібно кожного дня. Кожного дня питати, як справи, давати можливість проговорити тривоги, виражати емпатію та прийняття «страшних» дитячих проблем…

Прочитані з книжки правила турботливої взаємодії не змінять світогляду. А от відчуття того, що оточуючим завжди(!), а не за розкладом, цікаво, як твої справи… чути, що в однолітків такі ж проблеми, як і в тебе… знати, що ділитися всім можна завжди, і завжди є поряд ті, хто тебе зрозуміє… вчитися приймати те, що є й інші…

Все це треба робити щоденно і не по книжці, а від серця.

Чи є альтернатива? Насправді так, та шкільна система одразу має ряд «але».

Досвід минулого навчального року показав саме проблему відсутності часу на емоційну взаємодію: розмови про день, ранок, побутові проблеми, важку ніч з частими тривогами.

Ми приходили у клас і гнались за темами, адже навчатися в час перманентного стресу та ще й надолужувати втрати за минулий рік – те ще завдання.

Помітивши сильну напруженість дітей, я перебудовувала навчальний день так, щоб ми починали його простою розмовою. Діти розповідали (якщо хотіли, звісно) як пройшли вихідні, яким був ранок – все, що було актуальним. Ми часто обговорювали новини або події, які їм незрозумілі.

Чтайте також:  Чи повинні вчителі на період відпустки повертати шкільні ноутбуки, з якими вони працювали: роз'яснення юриста

На це йшло 20–25 хвилин (у класі 10 дітей) – тобто добрячі пів уроку. Щодня.

Що це мені давало? Елементарне зниження тривожності. У ці дні діти спокійніше реагували на життєві ситуації, їм легше було контролювати емоції, вони іноді підходили до мене на перервах у бажанні продовжувати тему, яка звучала.

Отриманий досвід вплинув на планування навчального року, що наближається. Тепер ми матимемо щоденні 20 хв на ранкове спілкування і 20 хв на рефлексію в кінці дня. Цей час буде занесено до розкладу, і він не буде «зʼїдати» частину уроку.

Чи потрібно для цього вводити окремий курс – ні.

Чи можна так зробити у державних школах – теж ні.

А все тому, що ми маємо погодинну оплату праці педагога. Така щоденна взаємодія з дитиною – це повноцінна робоча година, за яку необхідно платити і якось фіксувати в документах (патамушо якщо не записане в журнал, то не відпрацьоване, і нема за що платить).

А як фіксувати розмови? Знов плани? Теми? Звіти? Фото/відео підтвердження?

Вийде, що «ощасливлені» будуть тільки вчителі…

Не сприймайте мої роздуми як категоричну критику. Справа не в ідеї ввести такий курс, а в тому, що ми знов не з того почали…

Чтайте також:  Таке вже було в СРСР. Учитель української мови припустив, чому зараз багато непідготовлених педагогів

Для початку необхідно кардинально переглянути умови, реформувати (от тригерить це слово!) систему і перестати змушувати «бути щасливими» за розкладом.

А мені лишається тільки ділитись напрацюваннями і результатами. Час покаже…

Переможемо!

Автор: Галина Сищук, учитель, м. Харків.

Джерело.


Повернутись вверх