З якими викликами зіштовхнулася спеціальна освіта в Україні: що кажуть вчителі та які плани змін є в МОН
У спеціальних закладах освіти можуть навчатися діти з особливими освітніми потребами, які мають порушення слуху, зору, інтелектуального розвитку, опорно-рухового апарату та тяжкі порушення мовлення. Спеціальна школа та навчально-реабілітаційний центр (НРЦ) можуть мати у своєму складі пансіон (аби діти там мешкали), дошкільні підрозділи, надавати освітні та корекційно-розвиткові послуги.
Раніше експерти висловлювали побоювання, що такий формат не сприяє інклюзії. Однак інклюзивна та спеціальна освіта не мають конкурувати між собою, вважає Євгенія Смірнова, заступниця міністра освіти і науки України з питань дошкільної та інклюзивної освіти.
Водночас педагоги спеціальних закладів освіти стверджують, що спеціальна освіта в Україні потребує змін. Насамперед варто оновити навчальні програми, які подекуди занадто перевантажені, розширити вибір підручників та звернути увагу на питання нестачі фахівців.
Про те, як функціонує спеціальна освіта під час великої війни, та на які зміни чекають педагоги, читайте в новому матеріалі “Нової української школи”.
Зокрема, ви дізнаєтеся:
які функції виконують спеціальні заклади освіти та чи суперечать вони інклюзії;
як працюють спеціальні заклади освіти під час війни;
які виклики доводиться долати педагогам та учням з ООП;
які зміни в спеціальній освіті України планує МОН.
“СПЕЦІАЛЬНА ОСВІТА ТА ІНКЛЮЗИВНЕ НАВЧАННЯ МАЮТЬ ІСНУВАТИ ПОРЯД”
На початок 2024 року в Україні працюють 286 спеціальних закладів загальної середньої освіти, у яких навчаються 34 010 учнів, розповіла Євгенія Смірнова, заступниця міністра освіти і науки України з питань дошкільної та інклюзивної освіти.
До таких закладів належать спеціальні школи та навчально-реабілітаційні центри. Спеціальна школа – це заклад загальної середньої освіти для дітей, які потребують корекції фізичного та/або розумового розвитку. Навчально-реабілітаційний центр – заклад загальної середньої освіти для дітей з особливими освітніми потребами, зумовленими складними порушеннями розвитку.
Серед типів спеціальних шкіл в Україні є такі:
1. Спеціальна школа для дітей із порушеннями слуху, зору, опорно-рухового апарату, яка може забезпечувати навчання на таких рівнях:
початкова освіта – 1–4 класи;
базова середня освіта – 5–10 класи;
профільна середня освіта – 11–13 класи.
2. Спеціальна школа для дітей із порушеннями інтелектуального розвитку:
початкова освіта – 1–4 класи;
базова середня освіта – 5–11 класи;
для учнів із порушеннями інтелектуального розвитку за наявності відповідної навчально-матеріальної бази може забезпечуватися здобуття профільної середньої освіти завдяки створенню 12 і 13 класів.
3. Спеціальна школа для дітей із тяжкими порушеннями мовлення:
початкова освіта – 1–4 класи;
базова середня освіта – 5–10 класи.
Навчально-реабілітаційний центр також є одним із типів закладів загальної середньої освіти для дітей з ООП, зокрема зумовленими складними порушеннями розвитку.
Згідно з Положенням про навчально-реабілітаційний центр, залежно від особливостей контингенту учнів та напряму їхньої діяльності НРЦ створюються для осіб, які мають:
порушення слуху в поєднанні з іншими порушеннями;
порушення зору в поєднанні з іншими порушеннями та осіб зі сліпоглухотою;
порушення інтелектуального розвитку в поєднанні з іншими порушеннями;
тяжкі порушення опорно-рухового апарату в поєднанні з іншими порушеннями та потребують індивідуального догляду й супроводу;
також за рішенням засновника центр може створюватися як багатопрофільний, що поєднує декілька напрямів (профілів) діяльності.
Крім навчання, НРЦ можуть надавати психолого-педагогічні та корекційно-розвиткові послуги учням (вихованцям) та змінному контингенту. Також вони мають право проводити семінари, тренінги, стажування тощо для педагогічних працівників закладів освіти, інклюзивно-ресурсних центрів, батьків.
Загалом головна мета діяльності всіх цих закладів – забезпечення реалізації права на освіту та розвиток дітей з ООП, їхньої інтеграції в суспільство через комплексну медичну, психологічну, педагогічну реабілітацію, каже Євгенія Смірнова.
Однак з ухваленням нових змін до положень про спеціальну школу та навчально-реабілітаційний центр (НРЦ) у 2021 році, у яких йшлося про те, що в спеціальних закладах освіти можна організовувати пансіон і надавати корекційно-розвиткові послуги дітям з ООП, деякі фахівці зазначали, що це дублює функції інклюзивно-ресурсних центрів (ІРЦ), а тому не сприяє інклюзії. Адже діти не матимуть змоги комунікувати із соціумом і перебуватимуть лише на території закладу освіти.
За словами Євгенії Смірнової, ІРЦ, спеціальна школа та НРЦ мають різні завдання і функції.
Основне завдання ІРЦ – проведення комплексної психолого-педагогічної оцінки за різними напрямами (оцінка фізичного та мовленнєвого розвитку, оцінка когнітивної та емоційно-вольової сфери, оцінка освітньої діяльності).
Завданнями як спеціальної школи, так і НРЦ є навчання учнів з урахуванням їхніх індивідуальних потреб, можливостей, здібностей та інтересів, відповідно до державних стандартів. За заявою батьків і висновками ІРЦ дітей можуть зараховувати до спеціальних шкіл, а також до навчально-реабілітаційних центрів.
Наголосимо, що батьки дитини з особливими освітніми потребами самостійно обирають заклад освіти, у якому буде навчатися учень / учениця: чи в закладі загальної середньої освіти, де буде організоване інклюзивне навчання, чи в спеціальній школі, чи в навчально-реабілітаційному центрі (НРЦ).
Євгенія Смірнова додала, що оскільки наявна мережа спеціальних закладів освіти не представлена в усіх областях України, то діти з інших регіонів можуть мешкати в пансіонах спеціальних ЗЗСО.
“Поселення в пансіон цього закладу – це вимушений захід. Якщо закладу освіти немає там, де живе дитина, якщо громада не створила умов для інклюзивного навчання, відсутні фахівці або дитина має складні порушення і потребує спеціальних умов для навчання, тоді дитину за заявою батьків можуть поселити в пансіон закладу освіти.
Водночас треба розуміти, що на вихідні, на канікули дитину обов’язково мають забирати батьки (інші законні представники)”, – каже Євгенія.
Це не стосується дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (крім тих, над якими встановлено опіку / піклування або які влаштовані в прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу, інші установи та заклади), а також учнів, які в період навчання у віці від 18 до 23 років втратили батьків, дітей, розлучені із сім’єю. Вони можуть мешкати в пансіоні протягом усього календарного року (також і у вихідні та святкові дні, під час канікул).
“Ми маємо створити умови, у яких кожна дитина максимально розкриє свої можливості й свій потенціал.
Тому спеціальна освіта та інклюзивне навчання мають існувати поряд, це має бути єдина система навчання дітей з ООП максимально наближено до місця проживання учня чи учениці”, – акцентує Смірнова.
За її словами, взаємодія і співпраця педагогів спеціальних закладів освіти та фахівців інклюзивно-ресурсних центрів може спрацювати на користь дитини з ООП та її батьків.
Наприклад, фахівці ІРЦ під час визначення особливих освітніх потреб дитини можуть звертатися за консультацією до педагогів спеціальних ЗЗСО, особливо в складних випадках, наприклад, якщо дитина не бачить, або в неї повністю відсутній слух, або дитина має складні комплексні порушення.
А ще спеціальні заклади освіти, відповідно до свого Положення, можуть надавати консультаційну допомогу вчителям, асистентам вчителів шкіл, які працюють в інклюзивних класах.
ЯК ПРАЦЮЮТЬ СПЕЦІАЛЬНІ ЗАКЛАДИ ОСВІТИ ПІД ЧАС ВІЙНИ ТА ЯКИХ ЗМІН ПОТРЕБУЮТЬ
Навчання в спеціальних ЗЗСО зараз можна організувати за очною, дистанційною або змішаною формою, кажуть у МОН. Вибір форми залежить від безпекової ситуації та наявності в закладі освіти укриття.
Водночас вчителі спеціальних закладів освіти кажуть, що дистанційна форма навчання та відповідні освітні втрати призводять до значних труднощів.
“Чимало вчителів і учнів школи під час окупації були змушені разом із батьками виїхати з нашого міста за кордон і це мало свої негативні наслідки.
Насамперед – це навчання на відстані, і, як наслідок, освітні втрати та зниження темпу розвитку. Адже для дітей з ООП будь-які зміни середовища та несприятливий психологічний тиск можуть спричинити “відкат” у розвитку”, – ділиться з “НУШ” Катерина Костюк, директорка Чернігівської спеціальної школи № 1, де зараз у змішаному форматі навчаються діти з порушенням слуху та тяжкими порушеннями мовлення.
В умовах воєнного стану учні з особливими освітніми потребами є найбільш вразливою категорією школярів, яка потребує виняткової підтримки та уваги, додала Анжела Шейніч, директорка спеціальної школи № 4 Оболонського району Києва, де навчаються діти з порушеннями зору та іншими особливими освітніми потребами.
Тому, на думку Анжели, дуже важливо зберігати хоч якусь рутину для дітей, аби вони знали, що щось залишається сталим. У випадку спеціальної школи № 4 такою рутиною стало продовження навчання – спочатку онлайн, а згодом – наживо.
“Попри те, що під час оборони Києва в березні 2022 року наш заклад постраждав від прильотів ракет, з початком 2022–2023 навчального року ми почали працювати в онлайн та офлайн-форматах. Сьогодні діти повністю вчаться офлайн, адже помітили, що дистанційне навчання або ж сімейна форма даються їм значно складніше та потребують активної залученості батьків”, – каже директорка.
Так, без допомоги батьків не може обійтися, наприклад, онлайн-навчання дітей із порушенням зору, додала Ірина Костецька, директорка Львівської спеціальної школи № 100 для дітей із порушенням зору.
“Вчителі працюють із незрячими дітьми рука в руку, а дистанційно таку взаємодію могли забезпечити лише батьки. Якщо в інших школах вчителі можуть просто надіслати завдання дітям, то тут треба все проговорити. Тому наші педагоги записували кожній дитині додатково голосові повідомлення. Але всі ми розуміємо, що таке навчання менш ефективне”, – ділиться Ірина Костецька.
Як додала Анжела Шейніч, освітні втрати мають і ті діти, які вчаться за сімейною формою. Така форма вимагає великої відповідальності як від дитини, так і від батьків.
“Ми акцентуємо, що безпосередній супровід навчання батьками є вкрай важливим для дітей із порушеннями психофізичного розвитку, а батьки – це партнери вчителів. Саме родина має бути зацікавлена в тому, аби забезпечити відповідний педагогічний вплив для оволодіння дитиною потрібними знаннями й уміннями”, – каже директорка.
За її словами, педагоги закладу докладають усіх зусиль для того, аби зменшити освітні втрати в цих учнів. Наприклад, вчителі застосовують різні форми зв’язку, надають рекомендації батькам та дітям, які навчаються за сімейною формою, як ефективно організувати навчання вдома тощо.
Вчителі-дефектологи намагаються працювати й надавати корекційно-розвиткові послуги дистанційно. Вони розробили рекомендації для батьків щодо принципів, яких варто дотримуватися під час корекційно-розвиткових занять із розвитку мовлення, корекції мовлення, корекції розвитку. Для візуальної підтримки в засвоєнні матеріалу використовують відеоресурси, доступні дітям інтерактивні вправи, презентації, таблички та інше.
Щоби долати освітні втрати в умовах дистанційного навчання, у Миколаївській спеціальній школі № 3 проводять індивідуальні консультації для дітей з ООП.
“Уже який рік поспіль ми працюємо онлайн з огляду на безпекову ситуацію. У дітей є великі освітні розриви, з багатьма потрібно починати вивчати все з початку. Тому наші вчителі проводять додаткові індивідуальні консультації з дітьми. Також із ними працюють дефектологи, логопеди, психологи”, – розповіла Світлана Воробйова, в. о. директора Миколаївської спеціальної школи № 3, де навчаються діти з ООП, які мають порушення інтелектуального розвитку, діти із синдромом Дауна, розладами аутистичного спектра.
Іншим викликом є психологічний стан дітей, на який впливає повітряна тривога, вибухи та хронічний стрес.
Світлана Воробйова розповіла, що перші місяці від початку повномасштабного вторгнення заклад сконцентрував свою увагу саме на психологічній підтримці дітей. Водночас такі послуги надавали не лише для дітей закладу, а і для дітей з інших шкіл.
“Ми проводили майстер-класи для зняття напруги, тривоги, щоби розвантажити дітей. На той час вони потребували простого спілкування, тож наші вчителі та психологи намагалися це надати”, – розповіла директорка.
А в спеціальній школі № 4 Києва розвивають співпрацю з одним з інститутів глибинної психології. Шкільний психолог разом із психологами інституту надають психологічну допомогу учням та їхнім батькам, проводять як групові тренінги, так і індивідуальні бесіди, адже психологічний стан учнів – запорука продуктивного навчання, зауважила Анжела Шейніч.
Потребують змін та удосконалення навчальні плани та програми
Якщо з навчальними програмами початкової освіти все більш-менш гаразд, то навчальні програми 5–10 класів з окремих предметів дійсно потребують перегляду, зокрема, з української літератури, наголосила Анжела Шейніч. За її словами, українська література перевантажена творами, які вивчаються в скороченому варіанті. А це не сприяє якісному засвоєнню навчального матеріалу.
“У програмі з української літератури є твори, які учні в спеціальній школі мають вивчати в 5 класі, у той час, як учні звичайних шкіл вчать їх у 8-му. Звісно, нашим учням їх складно зрозуміти, вчителі намагаються пояснювати за допомогою візуальних засобів, але програма дійсно заскладна”, – розповіла Катерина Воробйова.
Нагадаємо, що згідно з дослідженням “”Нова українська школа” в 5–6-х класах: виклики впровадження”, яке здійснила ГО “Смарт освіта” за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”, загальний підхід до укладання модельних програм з української мови та літератури за стандартом “НУШ” майже не відрізняється від того, що використовувався під час їхнього створення за попереднім державним стандартом.
Зокрема, у підході до вивчення дисциплін переважає теорія над практикою, а “мовний” складник домінує над “мовленнєвим”. Крім цього, із трьох модельних програм з української літератури для 5–6-х класів, які наразі існують, педагоги найчастіше обирають ту, що майже на 70 % збігається за змістом зі “старою програмою”. Ознайомитися з повним текстом дослідження всі охочі можуть за посиланням.
У навчальному плані спеціальних шкіл та НРЦ необхідно збільшити й кількість годин варіативної складової, зокрема, для введення предметів та факультативів для соціально-побутового орієнтування, додає Лідія Мороз, директорка навчально-реабілітаційного центру № 21 Оболонського району Києва.
“На мою думку, варто збільшити години для корекційної роботи й змінити підхід до їхнього розподілу: від загальної кількості годин на клас до індивідуального розподілу годин на кожну дитину. Адже хтось може навчитися зав’язувати шнурівки за одне заняття, а хтось і за пів року, – додає Ірина Костецька.
– Наразі ж маємо таку ситуацію: якщо в початковій школі учні мають 12–13 годин корекційно-розвиткової складової на тиждень, то, наприклад, уже в 10–11 класах є лише по одній годині на вивчення орієнтування в просторі. Цього катастрофічно не вистачає”.
Брак підручників та їхнього різноманіття
Як розповіла Катерина Воробйова, початкова школа краще забезпечена підручниками, а от середня і старша відчувають суттєву нестачу, зокрема, бракує підручників із математики, англійської мови, природознавства та інших предметів.
“Якщо говорити про підручники для дітей із порушенням зору, то наразі вибір невеликий і він не надто якісний. Досить часто на малюнках є зайві крапочки, що збивають дітей і спотворюють зміст. Тож діти не розуміють, що саме там намальовано. Також є багато невідповідностей, наприклад, не дотримується відстань між рядками, певні букви, знаки відсутні або зайві, погано виділені початки тем уроку тощо”, – додала Ірина Костецька.
За її словами, оскільки підручники шрифтом Брайля не друкують у великій кількості, як, наприклад, звичайні підручники в школах, то вчителі змушені працювати з тою літературою, яка надходить. Тому досить часто педагоги мають виготовляти додаткову наочність.
Нестача кваліфікованих кадрів
Як зазначила Катерина Костюк, у спеціальних школах є нагальна потреба у фахівцях: асистент дитини, асистент вчителя в класах, де навчаються діти з тяжкими порушеннями мовлення, а також спеціалісти, які володіють жестовою мовою, як засобом альтернативної комунікації. Також є потреба не лише у фахівцях, а й у курсах підвищення кваліфікації для них.
“Крім цього, під час підготовки фахівців-предметників у ЗВО України необхідно ввести курс для майбутніх педагогів, які викладатимуть свій предмет і для дітей з ООП (наприклад: географія, хімія, фізика, математика тощо)”, – пропонує Лідія Мороз.
Катерина Воробйова також говорить і про нестачу психологів та недостатню кількість годин для їхньої роботи з дітьми з ООП. Адже через виклики великої війни потреба в психологічній допомозі (зокрема, і в закладах освіти) зросла.
ЯКІ ПЛАНИ МАЄ МОН ЩОДО СПЕЦІАЛЬНОЇ ОСВІТИ
За ініціативи Радниці-Уповноваженої Президента України з прав дитини й дитячої реабілітації Дар’ї Герасимчук, у МОН почали роботу над Концепцією трансформації спеціальної освіти, адже вона теж має змінюватися та вдосконалюватися, відповідно до сучасних вимог, розповіла “Новій українській школі” Євгенія Смірнова.
За її словами, міжнародна практика навчання дітей з особливими освітніми потребами не зменшує ролі спеціальної освіти й засвідчує, що потенціал спеціальних закладів освіти для дітей із різними порушеннями розвитку не має бути втрачений, а повинен стати ресурсом для розвитку інклюзивного навчання в тому числі.
Зробити це можна, зокрема, і збільшенням спектра послуг на підтримку інклюзивного навчання. Наприклад, висококваліфіковані вчителі, які працюють у спеціальних закладах освіти, можуть бути залучені як консультанти для вчителів ЗЗСО.
Також, з огляду на досвід країн ЄС, у школах працюють спеціальні педагоги, які сприяють впровадженню якісного інклюзивного навчання. Їхня роль – допомогти вчителям правильно сформувати індивідуальний маршрут дитини з ООП, виконувати вимоги навчальних програм, враховуючи здібності та потреби учнів тощо. Тобто асистентами вчителів працюють педагоги зі спеціальною освітою.
Багато країн визнають необхідність переосмислення ролі спеціальної освіти, щоб використовувати педагогічний досвід та ресурси спеціальних шкіл для розвитку інклюзивності.
Звичайно, зміни починаються з удосконалення нормативно-правового забезпечення, адаптації нормативно-правових актів до реальних потреб учнів та визначення чітких механізмів підтримки й контролю, додала заступниця міністра освіти і науки України з питань дошкільної та інклюзивної освіти.
Зокрема, за її словами, потребує оновлення зміст освіти в спеціальних закладах загальної середньої освіти;
гостро стоїть проблема адаптації та модифікації модельних навчальних програм, потребують перегляду та оновлення освітні програми, програми корекційно-розвиткового компонента (складника) спеціальної освіти;
важливим є переосмислення системи підготовки та підвищення кваліфікації педагогів спеціальних закладів освіти;
формування системи мотивації, оцінка та перегляд системи оплати праці для фахівців спеціальної освіти;
важливо розробити систему фінансування, яка б враховувала індивідуальні потреби кожної дитини.
Ці та інші питання розглядають і в проєкті Концепції трансформації спеціальної освіти на 2024 – 2030 роки, який уже напрацювали спільно з основною групою експертів, а завершити роботу планують навесні 2024 року. У лютому 2024 року провели ще декілька стратегічних сесій, на яких визначили візію, місію та формування сучасного бренду спеціальної освіти, після чого розробку Концепції буде фіналізовано та опубліковано для широкого громадського обговорення, додала Євгенія.
“У спеціальних школах та НРЦ мають забезпечувати комплексний підхід у навчанні, розвитку, реабілітації та соціалізації дітей з особливими освітніми потребами. Спеціальні заклади освіти мають бути сучасними, відповідати потребам дітей з ООП та допомагати їм досягти максимального розкриття свого потенціалу”, – підсумувала Євгенія Смірнова.
