Професія, про яку не мріють. Чому молодь не йде в освіту?
«Якщо не платити вчителеві – доведеться платити в’язницям»
Цього року в уряді обіцяють підняти зарплати освітянам на 21%. Проте навіть за таких умов заробітна плата вчителів та вихователів через інфляцію залишається доволі скромною у порівняння із заробітками в інших галузях.
Праця вчителів та вихователів в Україні завжди була низькооплачуваною, та поєднувалася з високим ступенем відповідальності та психологічною напругою. Навіть не дивлячись на двоетапне підвищення зарплат у цьому році: на 10% з січня та обіцянку підняти зарплати у квітні, заробіток освітян доволі скромний. Вихователі без категорії отримують 7,7 – 8 тис. грн на місяць, вихователі вищої категорії – 12 тис. грн. Молодий учитель без категорії та з малим стажем роботи отримує 11,5 тис. грн, а вчитель вищої категорії – 15 тис. грн. Додамо, що це цифри «брудної» зарплати, після сплати податків і відрахувань на руках освітян у державному секторі залишається ще скромніша сума.
Якщо порівнювати середню щомісячну зарплату українських вчителів із заробітками їхніх колег з Європи (без відрахувань та податків) то картина буде не на нашу користь: Україна – 350 євро, Болгарія – 644 євро, Румунія – 688 євро, Польща – 900 євро, Іспанія – 2 250 євро, Італія – 2 810 євро, Франція – 2 900 євро, Швеція 3 690 євро, Німеччина – 3 900 євро, Австрія – 3 970 євро, Бельгія – 4060 євро, Норвегія – 4620 євро, Швейцарія – 8 316 евро.
Українські вчителі відзначають, що разом із нещодавнім підняттям зарплати їм зрізали надбавки за перевірку зошитів, виховні години, надбавки за престижність. Тому заробіток фактично залишився на тому ж рівні що був до війни, а в декого навіть зменшився. Тому йти працювати у садочок чи школу – охочих небагато. Це в свою чергу призводить до дефіциту кадрів. Але навіть попри фінансові та матеріальні складнощі у системі освіти є чимало унікальних людей, які розглядають свою діяльність більше, ніж просто роботу. Для них це покликання.
Багато шкіл тримаються на фанатиках справи
Викладач трудового навчання Вінницького ліцею №23 Дмитро Луп’як є переможцем всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2021». У сфері освіти Дмитро Миколайович працює уже 30 років – відколи прийшов до школи 20-річним студентом.
Про свою роботу учитель розповідає «Главкому» так: «Працюю багато. Зранку встаєш, важко чи ні, йдеш на гурток, а потім починаються уроки у другу зміну, а ввечері перевіряєш роботи, розробляєш нове завдання. Часто доводиться працювати на вихідних до пізньої ночі. Буває, взагалі сплю по три години. Але я розумію, що дітям потрібні нові знання. Показник їхньої зацікавленості можна бачити за тим же гуртком, який проходить двічі на тиждень, проте деякі діти приходять туди щодня. І це незважаючи на повітряні тривоги, які ми маємо перечікувати в укритті».
Учитель упевнений, що у більшості навчальних закладів високі результати, які показують учні, тримаються на фанатизмі вчителів. Але важливу роль відіграє і матеріальна база навчального закладу.
У ліцеї, де викладає Дмитро Луп’як, вдалося створити належні умови, і сьогодні його майстерня, на переконання вчителя, є однією з найкращих в Україні.
Світлана Краснова – спеціаліст вищої категорії, вчитель-методист, яка навчає учнів молодших класів у Бучанському ліцеї №5 Київської області. У цьому навчальному закладі, який раніше був школою-інтернатом для дітей-сиріт та дітей, батьки яких позбавлені прав, Світлана Володимирівна викладає вже 31 рік.
Вчителька вірить, що дає дітям не лише знання, а й допомагає плекати в собі людяність.
«Звичайно, знання для дитини дуже важливі, проте перш за все вчитель повинен виховати в дітях найкращі моральні якості, прищепити їм доброту і відповідальність, навчити прислухатися одне до одного», – говорить педагог у розмові з «Главкомом».
Діти відповідають улюбленій вчительці взаємністю. Для пані Світлани був показовим період початку війни, коли вона затрималася в Бучі, а школярі та їх батьки були постійно з нею на зв’язку.
«Я не встигла вчасно виїхати, і до 10 березня перебувала в місті. І як мені було приємно, коли мої учні та їхні батьки дзвонили, писали, пропонували допомогу. Коли ж почали повертатися, то заїжджали до мене, аби відвідати», – згадує педагог.
Вчителька вважає, що для справжнього педагога школа має бути більше, ніж просто робота.
«Якщо ти прийшла, щоб відбути час, то працювати не вийде. Тут або віддаєшся роботі, або не займай місце, щоб не мучити себе і не заважати дітям», – вважає вона. При цьому вчителька наголошує на проблемі низьких зарплат у освітянській сфері. Багато молодих людей, каже вона, воліли би працювати у школі, проте змушені влаштовуватися на іншу роботу, щоб мати змогу прогодувати себе та сім’ю. Особливо це стосується одиноких матерів або жінок, у яких чоловік мало заробляє.
Дитсадок – більше ніж робота
Ще більш недооціненою є робота вихователів дитсадка, у яких ще нижчий рівень заробітної плати, хоча саме працівникам дошкільного навчального закладу доводиться брати на себе відповідальність за найменших.
Наведемо порівняння середньої місячної заробітної плати українських вихователів з європейськими (без відрахувань та податків): Україна – 250 євро, Болгарія – 570 євро, Польща – 850 євро, Румунія – 913 євро, Іспанія – 1 750 євро, Франція – 2 170 євро, Італія – 2 500 євро, Австрія – 2 550 євро, Бельгія – 2 780 євро, Німеччина – 3 100 євро, Швеція – 3 150 євро, Норвегія – 3 700 євро.
Вихователь-методист вищої категорії Ірина Геращенко 33 роки працює з дітьми, з них – 31 рік у дитсадку №58 міста Полтава.
Ірина Валентинівна впевнена, що виховательська робота є дуже важливою. Адже вихователь, каже жінка, це координатор, посередник між дитиною і суспільством, зрештою перша вчителька.
«Моральність, патріотичність, етика – закладаються саме в дошкільному віці. І вихователь має допомогти дитині розвинути ці якості. На жаль, цьому питанню сьогодні не приділяють належної уваги», – каже пані Ірина у розмові з «Главкомом». За її словами, вихователям нерідко доводиться виконувати й функції батьків, оскільки чимало дорослих рідко спілкуються зі своїми дітьми.
«Ми намагаємося привчити дітей слухати, бо багато хто з них до цього не звик. Діти не знають казок, художнього слова. Моя донька щовечора лягала спати, знаючи, що перед сном ми читатимемо казку. Я вважаю, що це дуже хороша традиція, яка, на жаль, викорінюється», – звертає увагу вихователька.
Геращенко каже, що у роботі її найбільше захоплює досягнення дітей, які на першому етапі не можуть самостійно одягатися і навіть говорити, проте з часом набувають цих навичок. Саме розуміння захоплень малюків, їх потреб, бажання зробити перебування в дитячому садку цікавим та корисним – роблять з вихователя другу маму, викликають любов і повагу малечі.
«Нещодавно я зустріла маму моїх вихованців: хлопчика та дівчинки, які вже пішли до першого класу. Жінка розповіла, що діти після школи вирішили втекти до мене в садок, але в останній момент їх перехопили. Діти сказали, що знову хочуть бути в садочку і допомагати мені в роботі», – сміється Ірина Геращенко.
Мешканка Луцька Оксана Рекрут працює вихователькою 24 роки у дошкільному навчальному закладі №27 «Незабудка». Є однією з переможниць міського конкурсу «Успішний педагог» у 2019 р. В інтерв’ю «Главкому» жінка розповіла, що з усіх професій обрала цю, бо змалечку любила дітей. Пані Оксана впевнена, що у справжнього вихователя не повинно бути улюбленців, усі діти мають бути рівними. «Дитячий вік дуже вразливий і поділ може відкластися у них на все життя. У свою чергу вихователь, переступаючи поріг дитсадка, повинен залишити свої негаразди, тривоги, не показувати дітям свого поганого настрою, посміхатися до них. Щоразу коли я приходжу до дитячого садка, і бачу допитливі очі малюків, одразу забуваю про всі свої тривоги», – запевнила вона.
Крім освітнього процесу, дітей потрібно розважати іграми, проводити з ними індивідуальну роботу, щоразу пропонувати їм нові розваги та підходи у навчанні.
«Нерідко доводиться затримуватися на роботі, щоб продумати програму, скласти ігровий сюжет. Я не можу дозволити собі повторювати одне й те саме, тому що у дітей тоді зникає інтерес, вони відволікаються. Дитину потрібно щоразу чимось зацікавлювати, лише так вона розвиватиметься. Я навіть можу взяти другу зміну, незалежно від того, заплатять мені чи ні… І немає нічого кращого бачити потім результат своєї роботи, коли діти приходять усміхнені, радісні. Коли вони обіймають тебе», – розказала вихователька.
Що лякає молодого педагога?
Багато вчителів та вихователів із тривогою говорять про найближче майбутнє освітньої сфери через дефіцит молодих працівників.
«Ми з колегами часто обговорюємо питання: хто навчатиме дітей через 5-10 років. Нам уже по 52 роки, є й старші. Ну хай ще 10 років зможемо попрацювати, а далі? У нашому навчальному закладі наймолодші вчительки – 28-30 років, мало хто з молоді зараз хоче йти працювати», – каже Світлана Краснова.
За словами Ірини Геращенко, серед молоді є багато освітян за покликанням, але вони не мотивовані йти працювати до навчальних закладів.
«Вони б і раді працювати, проте розуміють, що за ту зарплату, яку їм пропонують, не зможуть прогодувати сім’ю і на іншій роботі зможуть заробити більше», – зазначила вихователька.
У деяких об’єднаних територіальних громадах місцева влада намагається доплачувати вихователям із бюджету, проте навіть на ставку 10-13 тис. грн, не всі готові йти працювати. Щодо зарплати вчителів, то у законі «Про освіту» № 2145-VIII від 2017 р. стаття 61 передбачає, що посадовий оклад педагогічного працівника найнижчої кваліфікаційної категорії має становити три мінімальні заробітні плати, тобто на сьогоднішній день – понад 21 тис. грн. Зрозуміло, що це не виконується.
Як розповів «Главкому» голова Вільної профспілки освіти і науки України Володимир Фундовний, через низькі зарплати гострий дефіцит вчителів та вихователів спостерігається насамперед у великих містах та Києві. У селах та невеличких містах ситуація краща, бо місцеві освітяни намагаються триматися за роботу, оскільки у селі альтернатив дуже мало. Проте, вважає експерт, ситуація з кадрами у шкільній та дошкільній освіті є доволі важкою і вона погіршується.
«У нас не дотримуються думки: якщо не платити вчителеві – доведеться платити в’язницям. На жаль, на ту зарплату, що сьогодні пропонується в садках і школах, мало хто хоче йти, особливо молодь. Тому у закладах змушені повертати на роботу пенсіонерів», – зазначив він.
Багато освітян відзначають зниження рівня поваги до їхньої професії. За словами Володимира Фундовного, раніше вчитель, хоч і мав невисоку зарплату, проте був авторитетом для батьків та учнів. Однак сьогодні це практично нівельовано, не без допомоги реформ у освітній сфері. «Сьогодні учень має більше прав, ніж вчитель. А тому вчителю доводиться бути досить наполегливим, щоб до нього прислухалися, зокрема батьки учнів», – розповів він. Інші викладачі кажуть, що молоді вчителі з малим досвідом роботи не витримують постійного тиску, які чинять на них батьки учнів. Це таокж є однією з причин звільнення молодих фахівців.
Більшість шкіл та дитячих садків мають досить скромну матеріальну базу. Тому, аби створити для дітей захопливу освітню та ігрову програму, педагоги змушені нерідко самі робити ігри для розвитку з підручних матеріалів і навіть дещо докуповувати за власні кошти. У деяких закладах, на жаль, мають місце і побори, але причина цього, як правило, бідність освітнього закладу. Тому потрібна системна підтримка з боку місцевої влади і держави.
Олександр Кітраль, для «Главкома»
