facebook

Право дитини на освіту в умовах конфлікту між батьками

Право дитини на освіту в умовах конфлікту між батьками

Дії закладу освіти в умовах конфлікту батьків
Іноді діти стають “заручниками” конфліктів дорослих. За даними сайту Опендатабот, впродовж першого півріччя 2023 року було зареєстровано 10 139 випадків розірвання шлюбу, що на 33% більше, ніж за відповідний період 2022 року (7 632), хоч і менше, ніж у першому півріччі 2021 року. Крім того, не всі випадки розірвання шлюбів потрапляють в офіційну статистику, адже деякі батьки в сім’ї не були одружені або розлучені офіційно. Тому відсоток розлучень та відповідно конфліктів сімей може бути ще вищим.

Матеріал підготовлено офісом освітнього омбудсмена.

Якщо під час процедури розлучення батьки не знаходять згоди щодо того, з ким із батьків має проживати дитина та відповідно, де вона має навчатися, це вирішується через судові спори батьків, які можуть тривати досить довго. Через це страждає насамперед дитина. Діти зазнають сильного впливу повномасштабної війни на їх психологічний стан, а збільшена кількість розлучень в Україні лише загострює ситуацію та погіршує моральний стан дітей.

Дитина може тривалий час не відвідувати заклад освіти, її можуть переводити з одного закладу освіти до іншого через зміну місця проживання та інші ситуації, у зв’язку з чим її право на освіту порушується.

До освітнього омбудсмена надходять звернення від керівників закладів загальної середньої освіти щодо того, як їм діяти в умовах конфлікту між батьками. Адже поширені ситуації, коли обоє з батьків окремо звертаються до керівника закладу із цілком законними, але протилежними вимогами, які він має, згідно із законодавством, виконувати.

Зокрема, коли один із батьків хоче, щоб дитина навчалася у визначеному закладі освіти, а інший переводить дитину ще до якогось закладу освіти. Батько чи мати можуть писати заяви на ім’я директора із забороною забирати дитину із закладу освіти протилежною стороною або забороною видавати особову справу, забороною спілкуватися в межах школи з дитиною та висувати інші вимоги.

У таких випадках, крім дитини, “заручниками” ситуації стають і самі керівники закладів загальної середньої освіти, які мусять задовольняти та відхиляти ці заяви.

Також звертаються і батьки щодо правомірності дій керівника в тій, чи іншій ситуації.

Ми проаналізували цю проблему.

Дякуємо Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини за надання допомоги при підготовці цієї публікації.

БАТЬКИ МАЮТЬ РІВНІ ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ ЩОДО ОСВІТИ ДИТИНИ
Варто пам’ятати, що права дитини завжди переважають над інтересами дорослих. І кожна дитина має право на освіту незалежно від того, які суперечності мають між собою дорослі люди. У рішеннях Європейського суду з прав людини у справі від 07.12.2006 та від 27.02.1992 зазначається, що між інтересами (правами) дитини повинна існувати справедлива рівновага, і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю повинні переважати над інтересами батьків.

Для того, щоб перевести неповнолітнього учня з одного закладу освіти до іншого один із батьків має подати до закладу освіти, з якого переводиться учень, заяву про переведення, а також письмове підтвердження (або його копію) із закладу, до якого переводиться учень, про можливість зарахування до цього закладу. Це визначено пунктом 2 розділу ІІІ Порядку зарахування, відрахування та переведення учнів до державних та комунальних закладів освіти для здобуття повної загальної середньої освіти (далі – Порядок). Далі керівник закладу, з якого переводиться учень, отримавши ці документи, одразу впродовж одного робочого дня зобов’язаний видати наказ про відрахування учня для переведення до іншого закладу освіти та видати особову справу учня тому з батьків, хто написав заяву про переведення (пункт 3 розділ ІІІ Порядку).

Чтайте також:  Трикутник булінга вчителів: діти, батьки, адміністрація

Коли заяву про переведення подають обоє з батьків і в різні заклади – це створює юридичну колізію для керівника, оскільки заяви обох батьків є цілком законними. Адже, відповідно до частини 1 статті 55 Закону України “Про освіту”, батьки мають рівні права та обов’язки щодо освіти й розвитку дитини. Також стаття 150 Сімейного кодексу України визначає, що батьки зобов’язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Крім того, обоє з батьків здобувачів освіти мають право:

обирати заклад освіти, освітню програму, вид і форму здобуття дітьми відповідної освіти;
захищати відповідно до законодавства права та законні інтереси здобувачів освіти;
звертатися до закладів освіти, органів управління освітою з питань освіти;
брати участь у розробленні індивідуальної програми розвитку дитини та/або індивідуального навчального плану.

Також обоє з батьків зобов’язані:

сприяти виконанню дитиною освітньої програми та досягненню дитиною передбачених програмою результатів навчання;
поважати гідність, права, свободи й законні інтереси дитини та інших учасників освітнього процесу;
дбати про фізичне і психічне здоров’я дитини, сприяти розвитку її здібностей, формувати навички здорового способу життя. Це визначено частинами 2 та 3 статті 55 Закону України “Про освіту”.
І якщо неповнолітній учень переводиться до іншого закладу, один із його батьків упродовж п’яти робочих днів з дня отримання від попереднього закладу освіти особової справи має подати до закладу освіти, до якого переводиться учень, заяву про зарахування та особову справу учня (пункт 4 розділу ІІІ Порядку).

ЩО ВИЗНАЧАЄ СІМЕЙНИЙ КОДЕКС ЩОДО РОЗВ’ЯЗАННЯ ПИТАННЯ ДИТИНИ В КОНФЛІКТІ МІЖ БАТЬКАМИ

Відповідно до статті 160 Сімейного кодексу України, місце проживання дитини, яка не досягла 10 років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла 10 років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. А місце проживання дитини, яка досягла 14 років, визначається нею самою. Якщо батьки дитини, якій не виповнилося 14 років, не дійшли згоди щодо місця проживання дитини, виникає конфлікт.

Водночас частина 1 статті 157 Сімейного кодексу України визначає, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною 5 статті 157 (коли той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, крім того з батьків, до якого застосовуються заходи примусового виконання рішення про встановлення побачення з дитиною та про усунення перешкод у побаченні з дитиною, самостійно розв’язує питання тимчасового виїзду за межі України на строк, що не перевищує одного місяця за певних умов).

В усіх інших випадках, відповідно до частин 2 та 3 статті 157 Сімейного кодексу України, той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов’язаний брати участь у її вихованні й має право на особисте спілкування з нею, а той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Тобто, згідно з визначеннями Сімейного кодексу України, обоє з батьків, навіть ті, які живуть окремо, зобов’язані брати участь у вихованні дитини. Що знову ж таки ставить керівника у невизначеність, що робити. З іншого боку, в ситуації рівності таких зобов’язань можна стверджувати, що обоє з батьків перешкоджають нормальному розвитку дитини, не дійшовши спільної згоди, де має навчатися дитина.

Частина 4 статті 157 Сімейного кодексу України визначає, що батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов’язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Той з батьків, хто проживає з дитиною, у разі його ухилення від виконання договору зобов’язаний відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану другому з батьків. Але знову ж ця норма передбачає таке право, а не обов’язок батьків, тому якщо батьки не можуть дійти згоди – вони не зможуть укласти такий договір.

Чтайте також:  Змішалися зуби, пальці та діти. Завдання з математики для 4 класу спантеличило українців

Також за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення (стаття 158 Сімейного кодексу України).

Відповідно до статті 159 Сімейного кодексу України, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення, зокрема стан психічного здоров’я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Також, згідно з цією ж статтею, у разі ухилення від виконання рішення суду особою, з якою проживає дитина, суд за заявою того з батьків, хто проживає окремо, може передати дитину для проживання з ним.

Як підсумок можна зазначити: стаття 141 Сімейного кодексу України визначає, що і мати, й батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. А розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов’язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною 5 статті 157 цього Кодексу.

ЯК ДІЯТИ КЕРІВНИКУ, ЯКЩО ДИТИНА В КОНФЛІКТІ МІЖ БАТЬКАМИ

Проблема полягає в тому, що чинне законодавство не містить чітких норм щодо дій керівника закладу загальної середньої освіти в ситуації дитини в умовах спору між батьками, коли керівник отримує законні заяви від обох батьків. Тобто юридично керівник зобов’язаний віддати особову справу дитини як матері, так і батьку.

Проаналізувавши Сімейний кодекс України, знову стикаємося з проблемою: а як тоді керівнику закладу освіти визначити, кому з батьків віддавати особову справу дитини, чий вибір місця навчання для дитини задовольнити, а чий – ні, як допомогти дитині “вирватися” з цього замкненого кола, якщо обоє батьків мають однакові права? Або навіть якщо батьки уклали договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов’язків тим з них, хто проживає окремо від дитини, – хто і як про це має інформувати керівника та чи має право директор ознайомитися з договором батьків? Відповідей на ці запитання ми не знайшли.

Якщо батьки продовжують конфлікт, через який дитина не навчається, то керівник закладу освіти, відповідно до Порядку ведення обліку дітей дошкільного, шкільного віку та учнів, у разі, коли неповнолітній учень відсутній на навчальних заняттях протягом 10 робочих днів підряд із невідомих або без поважних причин, невідкладно повинен надати до територіального органу Національної поліції та Службі у справах дітей дані таких учнів для провадження діяльності відповідно до законодавства, пов’язаної із захистом їх прав на здобуття загальної середньої освіти.

Чтайте також:  Освіта на роздоріжжі: доля паперових підручників у цифрову еру

Керівнику варто нагадати батькам, що за невідвідування учнями закладу освіти батьки можуть бути притягнені до адміністративної відповідальності або позбавлені батьківських прав.

Ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов’язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей тягне за собою попередження або накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Якщо ті самі дії вчиняються повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, – накладається штраф від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (стаття 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Відповідно до статті 164 Сімейного кодексу України, батьків можуть позбавити батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Верховний Суд України у постанові від 30.03.2007 № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» надав роз’яснення щодо ухилення батьків від виконання своїх обов’язків. Позбавити прав батьків можуть, зокрема, коли вони не піклуються про:

фізичний і духовний розвиток дитини;
навчання;
підготовку до самостійного життя;
не створюють умов для отримання дитиною освіти.

ЩО НЕОБХІДНО ЗМІНЮВАТИ

Розв’язання спору між батьками про зарахування/відрахування/переведення дитини до закладу освіти потребує часу, й іноді батьки дуже довго між собою з’ясовують, де навчатиметься дитина або чекають судових рішень. З цього приводу освітній омбудсмен звертався до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Уповноважений також стурбований ситуацією щодо порушення прав дитини внаслідок спорів між батьками, тому одним зі шляхів розв’язання цього питання може бути розробка та внесення змін до Порядку, якими, зокрема, передбачити терміни для узгодження та подання спільної заяви про зарахування/відрахування/переведення дитини. Окрім того, якщо батьками не буде вжито заходів для подання спільної/узгодженої заяви про зарахування/відрахування/переведення дитини, доцільно передбачити можливість керівника закладу освіти в інтересах дитини:

проводити узгоджувальну бесіду з батьками за участю керівника закладу освіти та/або психолога;
скеровувати спір батьків щодо виховання та навчання дитини на розгляд Комісії з питань захисту прав дитини задля його врегулювання;
звертатися до уповноважених органів з заявою про невиконання батьківських обов’язків у зв’язку з порушенням права дитини на освіту та притягнення таких батьків до адміністративної відповідальності (у випадку відмови батьків брати участь у заходах щодо врегулювання спору).
Керівник закладу освіти може вже зараз у межах організаційної автономії закладу вживати заходів для забезпечення права дитини на освіту.

Освітній омбудсмен та Служба освітнього омбудсмена підтримує ці пропозиції та планує ініціювати створення робочої групи для напрацювання й внесення необхідних змін до чинного законодавства для забезпечення найкращих прав дитини на здобуття освіти в умовах, коли її батьки перебувають у конфлікті, який ще не має вирішення внаслідок розгляду в суді.

Крім того, на нашу думку, необхідно законодавчо закріпити процедуру інформування та ознайомлення керівника закладу освіти з договором щодо здійснення батьківських прав та виконання обов’язків тим з них, хто проживає окремо від дитини, у разі укладення такого договору.

Дякуємо Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини за надання допомоги при підготовці цієї публікації.

Джерело.


Повернутись вверх