Нестача масок і антисептиків, а також відсутня організація якісного дистанційного навчання — це не єдині освітні проблеми, з якими стикаються педагоги.
10 вересня Міністерство освіти і науки України оприлюднило листа, в якому йшлося про штрафи та навіть обмеження волі для тих керівників закладів освіти, які порушуватимуть умови карантину. Ймовірно, причиною появи такого листа стала ситуація в Тернополі, де місце влада вирішила не закривати школи, попри те, що місто опинилося у “червоній” зоні.
Окрім листа МОН, тернопільськими школами пройшов рейд поліції, і на директорів почали складати адмінпротоколи за ігнорування обмежень “червоної” зони. Подібні перевірки очікують і всю Україну.
З часом “червоних” зон більшатиме. Як там навчатимуться діти? Що держава може їм запропонувати? Дистанційне навчання не підтримують більшість батьків і навіть вчителів. І не тільки тому, що немає куди подіти дітей. Здебільшого наша система освіти до нього не готова — немає обладнання, немає методик, немає, врешті-решт, єдиної національної електронної платформи, наповненої якісним навчальним матеріалом, пише у своєму блозі на ZN.UA Оксана Онищенко, редакторка відділу освіти.
Якщо розібратися, то найбільше бояться дистанційного навчання ті, хто його справжнього і не бачив, чиїх дітей вчили з допомогою завдань у Вайбері або проводили уроки нерегулярно. Зрозуміло, що повторення такого “навчання” не хочеться. Але як же сумно і соромно, що в інформаційну епоху хтось збирає підписи під петиціями проти застосування сучасних технологій, за якими майбутнє, — зазначає експертка.
За її словами, платформу для дистанційного навчання потрібно було готувати давно, а не за кілька місяців літа:
Однак Міносвіти може підтримати навчальні заклади, ухваливши такі норми і правила, за яких школи могли б гнучко підлаштувати освітній процес до умов пандемії.
У своєму листі МОН нагадує про вимоги Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу (ДСанПіН), пише пані Онищенко. Але чинні правила застаріли — їх ухвалено 20 років тому. Нові правила давно розроблені й вже навіть пройшли громадське обговорення, та досі не ухвалені:
Директори кажуть, що їм не вистачає чітких рекомендацій. “У нас щокілька місяців міняються інструкції: то носіть на уроках маски, то не носіть, — каже знайомий директор школи. — Уявляєте, три десятки чоловік без захисту і соціальної дистанції в одному приміщенні? А про те, якими мають бути дії школи у разі виявлення хворого на CОVID-19, нам пояснили за кілька днів до 1 вересня”.
Директори, з якими спілкувалась освітня експертка, скаржаться про те, що досі не розуміють деяких моментів. Наприклад, як визначити, кого вважати контактним до хворого?
Братики і сестрички однокласників хворої дитини — контактні? А їхні батьки? Директори розповідають, що деякі мами дітей, які сидять удома на ізоляції, приходять до школи по різних справах, і спробуйте їм щось заперечити. Коли треба ізолювати дитину і повідомляти відповідні служби — при кожному пчиху і температурі 37 чи ні?
Протоколи, які існують для лікарів, потрібні й для директорів. І оновлювати їх потрібно ледь не щотижня, враховуючи новий досвід і ситуацію в країні, розповідає один із директорів столичного ліцею.
Ще однією великою проблемою є відсутність антисептиків і масок. Бо не всі місцеві влади можуть забезпечити школи засобами індивідуального захисту. Нещодавно Сергій Шкарлет пообіцяв, що на це будуть виділені 3 млрд грн з “ковідного” фонду, але потім — тиша, пише Оксана Онищенко:
Як повідомила у Фейсбуці депутатка Юлія Гришина, численні спроби МОН знайти кошти не дали результату. І тепер народні обранці зареєстрували проєкт постанови парламенту, яка вимагає від уряду виділити кошти на засоби захисту і на зарплату вчителям із ковідного фонду.
І ще однією освітньою проблемою, яку порушила пані Онищенко, є організація роботи вчителів. І справа тут не тільки у підвищенні зарплати, зазначає експертка.
Коли у класі хтось захворів, вчитель, що викладав тут, стає контактною особою і йде на самоізоляцію. “Ким я маю замінити вчителів, — бідкається директорка столичної школи. — Офіційно вони на лікарняному, навіть якщо добре почуваються. Вони могли б викладати дистанційно для своїх учнів, які разом із ними пішли на самоізоляцію, але згідно із законом, так не можна”.
Швидко вийти з лікарняного вчитель теоретично може, але через бюрократичні перепони це вдається нечасто. Потрібно здати безплатний тест на коронавірус, а для цього необхідно взяти направлення у сімейного лікаря, зауважує експертка:
Вчителі розповідають, що з поліклініки їх ганяють у школу по довідку, яка підтверджує, що вони дійсно контактні. От і виходить, що людина, яка потенційно може бути хворою, їде у свою школу по папірці, а потім сидить під кабінетом лікаря серед хворих. “Вчителів треба берегти, — каже знайомий директор школи. — Вони ризикують сьогодні, як і лікарі, а захищені менше. Я не розумію, навіщо їх ганяти з папірцями й довідками, якщо у випадку виявлення хворого школа подає у відповідні служби дані про всіх контактних осіб, включно з інформацією про їхніх сімейних лікарів. Невже не можна якось координувати передачу даних?”.
Та навіть якщо педагог отримав направлення на аналіз, потрібно почекати черги, а потім результату. Іноді це триває ті самі два тижні, що й ізоляція. Тому деякі вчителі йдуть здавати аналіз на коронавірус за власні кошти, аби швидше повернутися на роботу. Та чи надовго вистачить їхньої зарплати, запитується Оксана Онищенко.
За її словами, перед 1 вересня зі шкіл звільнилися деякі педагоги, бо не хотіли ризикувати своїм життям. У Києві перед початком навчального року було 16 вакансій директорів, а нещодавно до них додалася ще одна.
Між тим захворюваність зростає. Наприклад, по Києву на кінець минулого тижня були повністю закриті на карантин дві школи, а ще у 52 школі — закриті окремі класи. Тобто кожна восьма школа столиці вже зазнала впливу пандемії.
Абсолютно ясно, що далі ситуація лише загострюватиметься, пише освітня експертка. Організувати дистанційне навчання в усіх школах держава вже не зможе, тому якісно навчатися під час пандемії зможуть не всі, і ще більше поглибиться нерівність в освіті. Вона і так відчувалася між містом і селом, між ліцеями та звичайними школами у спальних районах:
Зараз ситуація в освіті нагадує потяг, який мчить на шаленій швидкості, не розбираючи дороги. А пасажири й машиніст удають, що все йде за планом, — кудись же він доїде врешті-решт. І тільки провідники розносять чай за інструкціями та періодично чують нервові крики начальства, що якщо чай буде заварений неправильно, то всіх посадять чи оштрафують. Та коли потяг летить невідомо куди, машиніст не може затуляти очі та вуха. Інакше навіщо він потрібен?
Оксана Онищенко вважає, що у Міносвіти ще є час засукати рукави й попрацювати. А вже потім перевіряти й карати за порушення.
