Якщо не буде перемоги, то навряд чи будуть потрібні реформи у вищій освіті
Чи не було б краще, якби спочатку наукові розробки для забезпечення перемоги, а потім реформи?
Я не та людина, яка добре розбирається в техніці. Можливо, як обиватель, то ще якось. Але не більше…
Чому про це пишу? Читаю новини про те, що росіяни створюють засоби РЕБ, які можуть змінювати курс українських ракет. Розроблять нові дрони з багатьма функціями та налагодили їхнє виробництво…
Читаю і думаю, а чому наші академії та академіки, політехнічні університети і кафедри не можуть створити щось подібне: РЕБи, дрони, засоби ураження?
Чи вже створили, а ми про те нічого не знаємо?
Чи вони дуже зайняті реформуванням вищої освіти, про яке сьогодні лише ліниві не говорять у науково-викладацьких колах?
А чи не було краще, якби спочатку наукові розробки для забезпечення перемоги, а потім реформи. Бо якщо не буде перемоги, то навряд чи будуть потрібні ті реформи.
Інший приклад. Заглянув на сайти, де публікують вакансії. А там сила-силенна запитів на робітничі професії: токарів, фрезерувальників, слюсарів, будівельників, електронщиків тощо.
Тобто є величезний попит на робітничі професії, без яких оборонна промисловість не те що не буде розвиватися, існувати не буде. А оборонна промисловість також забезпечує нашу перемогу.
Як думаєте, чому сталін, готуючись до другої світової війни, у 1940 році підписав Указ про створення державної системи трудових резервів? Та тому, що ця система мала забезпечити підготовку робочої сили для підприємств оборонного комплексу, насамперед. І система Трудових резервів із тим завданням справилася. Дуже жорстко, але справилася.
Із тієї системи Держтрудрезервів пішла радянська система профтехосвіти, залишки якої існують й досі. Але ця система навряд чи сьогодні працює на майбутню перемогу.
Роблю такий висновок, побіжно проаналізувавши перелік тих професій, які пропонують у закладах профтехосвіти Київської області.
У 80% відсотках профтехучилищ готують… кухарів, кондитерів та офіціантів. А в деяких закладах ці професії здобуває майже 50% учнів. А ще 20 % – оператори компʼютерного набору, секретарки керівників, різьбярі по дереву…
Думаю, що якщо вести мову про роботу на перемогу, то навряд чи підготовка кухарів і офіціантів є надто необхідною в сучасних умовах. Як і секретарів керівника…
Але ж ще кілька десятків років тому у профтехучилищах Київщини масово готували токарів, фрезерувальників, слюсарів, столярів… І навіть починали підготовку операторів верстатів із ЧПУ, які є елітою серед робітничих професій. В училищах сільськогосподарського профілю на військовій техніці тренували майбутніх водіїв, ремонтників, слюсарів тощо.
На сьогодні підготовка токарів залишилася лише в одному закладі в мізерних кількостях, про фрезерувальників, як і про верстатників ЧПУ, давно забули.
Та що там верстати з ЧПУ? Звичайних столярів готують лише у трьох закладах… Натомість кондитерів і офіціантів – майже в усіх.
Вірю в те, що наша Перемога буде. Кондитери та офіціанти знадобляться. Але то буде завтра. Сьогодні – інші пріоритети та інші запити.
От лише наші системи вищої та профтехосвіти освіти від них такі ж далекі, як земля від миру. То, можливо, дебати та суперечки про те, якими мають бути реформи в цих освітніх системах, варто відкласти? А зосередитися на роботі на перемогу?
У тому числі і на спрямуванні освітніх фінансів на розробку дронів, РЕБів, придбання навчального верстатного обладнання і техніки, а не на дебати і дискусії про візії, стратегії, укрупнення, усунення і т. ін.
P.S. Написавши це, абсолютно не претендую на істину в останній інстанції. Лише висловив власну думку. Якщо помилився – буду радий…
Автор: Ігор Лікарчук, екскерівник Українського центру оцінювання якості освіти.
