Люди ще не зрозуміли, що приниження наносить моральну та психологічну шкоду: історія 11-річної школярки про хейтерство.
Учителька поділилась філософськими роздумами школярки, яка стала жертвою принижень.
У житті нас оточують не лише хороші люди, але й ті, які возвеличують себе за рахунок інших. «Ти не красивий/ва», «У тебе шмаття, а не одяг», «Ти ніхто і звуть тебе ніяк», «Ти дурень» – такі подібні фрази можна почути від незнайомців у соцмережах, далеких приятелів, однокласників чи однокурсників. Можливо, когось ці образи не зачіпають, але вони не проходять крізь людину без сліду. Навіть сильна духом особистість мимоволі починає думати, що, можливо, вона й справді не така як інші. А хейтери продовжують принижувати й отруювати життя.
Страждають від цього всі: дорослі й діти. І часто саме діти не розуміють, чому до них таке ставлення, у чому вони винні. Олена Кучер, учителька початкових класів у Коростенському міському колегіумі опублікувала розмову своєї 11-річної учениці, яка поділилась роздумами про хейтерство. Дівчинка описала свої емоції та переживання, коли її принижують і закликала людей думати про те, що вони говорять:
“Моя думка про приниження в сторону людей. Давно не було моїх «філософських» роздумів, але це достатньо болюча тема.
На вулиці 21 століття, люди ще не зрозуміли, що приниження наносить моральну та психологічну шкоду. Вас можуть принизити за вашу думку, вибір і т. д. Інші скажуть «Не звертай уваги», але як? Зізнаймось, що образи часто починають лізти в голову, навіть тоді, коли ви заблокували людину. Навіть у сильних духом людей лишається неприємний осад в пам’яті.
Я намагаюсь не принижувати людину, навіть коли з нею не згодна, і якби вона себе не поводила б, але насправді я часто стаю жертвою принижень.
Раніше я була блогером в інстаграмі, у мене була сторінка, на якій я висловлювала свої думки, розповідала про своє життя і давала різні поради. У такий спосіб в мене набралась аудиторія в 600 підписників. Але хейтерів у мене було немало, і вони досі лишились, і хейтять мене навіть на закритому лайф-акаунті.
Людей часто ображають через зовнішність. Вони не обирали, якими їм народжуватись, ніхто не може обрати. Мені багато говорять про мою зовнішність, але я не вважаю її поганою і не хорошою. Можливо, в мене справді інтелект нижче нуля, бо таке говорить кожний другий хейтер. Я намагаюсь не падати духом, але тоді стає реально образливо. Багатьох людей принижують за їхню творчість, замість того, щоб дати конструктивну критику.
Часто мене принижують через мою творчість, і я починаю більше тренуватися, і зазвичай в мене падає самооцінка. Так, один з моїх улюблених альбомів «Love youself», і коли я його слухаю, мені стає легше на душі, але не так сильно. Тому я прошу людей, думайте, що говорите, будь ласка!”.
Олена Кучер написала й власні міркування щодо теми хейтерства. За її словами, усе на Землі змінюється, окрім двох речей: хейтерства і тролінгу – дві течії поведінки людей, які не просто не сприймають інших з їх самобутністю, досягненнями чи намаганнями презентувати себе світу, а активно принижують, знецінюють та обливають брудом:
“До того ж, критика найчастіше суб’єктивна і стосується особових якостей людини, а не його вчинків чи результатів роботи.Читаючи сповідь цієї дитини, я пригадала власний підлітковий досвід. Рівняння на того, у кого батьки крутіші і речі дорожчі. Хіба зараз не так? Якщо ти біла ворона, то потрібно тебе багнюкою вимазати, щоб не виділялася на фоні чорної воронячої чи сірої мишачої маси. Навіть, якщо ти сильна та розумна у душі, маєш підтримку вдома, то не звільняє тебе від нічних ридань у подушку, бо твої ровесники не просто не сприймають тебе, а активно принижують. І найгірший варіант, коли увесь світ проти тебе! І ти вважаєш себе лишньою людиною.”
Про цькування і хейтерство зараз говорять всі, але чи допомагає це підліткам, – ставить собі питання учителька. Можна одягнути сіру мантію і злитися з натовпом або боротися до останнього, доводячи собі, що ви варті бути білосніжними:
“Я не така, як усі, Я – особистість! Ніколи не буду робити того, чого від мене вимагає натовп, я сама буду вирішувати, хто Я, до чого прагну і ким хочу стати! Саме так я вирішила багато років тому і не соромно за це рішення дотепер, бо я – це Я, знайшла саме себе, свій шлях. На якому мені добре, на якому я потрібна, на якому захищена.”
Пані Олена зазначила, що ці слова не про гордливість, не про ту корону на голові, яка робить вас кращою за інших:
“Це про корону самоповаги, честі й любові та прийняття себе такою, як є. Навчишся приймати себе, приймеш і інших.”
Хейтери, вважає вчителька, ненавидять передусім себе, свою зовнішність, здібності й образ. Але не потрібно реагувати на їхні провокації, краще вести власну гру:
“То що робити нам з хейтерами і тролями?! Чи можемо ми їх змінити, допомогти? Так, звичайно! Перестати грати за їхніми правилами й в їхні ігри. Чого вони хочуть, бризкаючи отрутою та виливаючи відра бруду? Щоб Ви їх злякалися, підставили голову під відро з фекаліями (вибачте, з пісні слів не викинеш), чи дали себе покусати, та втекли, підібгавши хвоста. А вони будуть упиватися своєю перемогою, насолоджуватися вашою поразкою (і це часто більш мотивувальна дія), грітися в промінні власної значущості. Грайте у свою гру! Не ведіться на чужі правила! Якщо це хейтерство в інтернеті, тут все елементарно: жодних діалогів, що емоційно втягують вас в чужу гру! Відразу – бан, блокуєте без права листування! Як я до Сталіна не ставлюся, але його вираз «Нема людини, немає проблеми!» у цій ситуації звучить правильно. Виключили хейтера і живіть у своєму Сонячному світі, повному любові та поваги. Точно так пам’ятайте і про власні дії щодо інших людей.”
Пані Олена радить робити зауваження особисто, тобто написати повідомлення й бути при цьому конструктивними та об’єктивними:
“Поправляти можна дії, вчинки, решта – особиста справа кожної людини й вас, особисто вас, це не стосується! Скільки людей, стільки й смаків. Так можна стати благим хейтером під егідою доброї справи образити іншу людину. Мовчання, то золото! Не забувайте про те.”
Учителька каже, що в реальному житті треба вміти вистояти у намаганнях нав’язати вам чужу гру, сказати «Ні!» й дати здачу, коли б’ють по-справжньому. Підсумовує пані Олена свої роздуми такими словами:
“І якби не було важко носити її (корону – Ред) усе життя, пам’ятайте: ви народилися для того, щоб робити світ сонячним, а не заливати його брудом та фекаліями!”
