Без тестів та контрольних: Як оцінити навчальні втрати дітей початкової школи
Як психологічна травма дітей впливає на результати навчання? Чому формувальне оцінювання ефективніше для учнів, що зазнали навчальних втрат? Як відстежувати прогрес без купи перевірних робіт? Розповідає докторка Хелен Чайлдерхаус, директорка з питань професійної практики та інтернаціоналізації в Школі освіти Університету Лінкольна, Велика Британія.
Добробут учнів впливає на результати навчання
В українських школярів найпоширенішою причиною навчальних втрат є розрив у часі навчання. І навіть ті знання, які вони отримали раніше, могли не закріпитися. Адже у дітей не було можливості застосувати їх на практиці, тобто реалізації цих знань не відбулось. І вони не зможуть застосувати свої попередні знання до нової інформації.
При роботі з навчальними втратами, важливо пам’ятати: психологічна травма, яку пережили діти, впливає і на їхній мозок, і на тіло. Організм фокусується саме на травмі та бажанні вижити. Це однаково для дітей та дорослих у будь-якому середовищі, у тому числі освітньому. Навчання в цей час не є пріоритетом, відповідно знання не утримуються в пам’яті.
Фізичні та психологічні фактори можуть також знизити залученість самих учнів до навчання. Йдеться не лише про доступ до інформації, а про те, чи діти зможуть концентруватися впродовж певного часу.
Також є ситуація з неефективним навчанням. Коли ми не зовсім правильно визначаємо рівень учня, не точно розуміємо, що йому потрібно. Це означатиме, що навчання буде неефективним для певних дітей. І вони відчуватимуть, що перевантажені або навпаки, що їм потрібно більше інформації.
Отже, якщо ми уявимо навчання як подорож, і вона переривається, тоді нам потрібно зрозуміти, якої точки ми в цій подорожі досягли. І від цієї точки ми будемо відштовхуватись, рухаючись далі.
Враховуючи травматичний досвід дітей, нам потрібно повернути їм здатність пригадувати і застосовувати попередні знання. А для цього важливо дати безпечне середовище для учнів.
Я пам’ятаю, як наближалося свято, і ми у школі влаштували тематичний день. Були різні види діяльності, пов’язані з цим святом, ярмарок. Це мало бути радісною нагодою для учнів. Але одна дитина підійшла до мене засмучена та запитала, чому цей день відрізняється від інших. Їй не подобалося, що ми все робимо інакше. І я зрозуміла, що цьому конкретному учневі потрібна була монотонна рутина, логічність та передбачуваність, щоб він почувався в безпеці.
І коли ви повертаєтеся до навчання після перерви, дуже корисним буде дотримання заведеної рутини. Адже коли навчальне середовище різко змінюється, дітям складно пристосуватися.
Дуже важливим фактором є добробут дітей — і ментальний, і фізичний. Учні, які почуваються некомфортно у своєму навчальному середовищі, яким би воно не було — очно чи онлайн — не зможуть уважно слухати та сприймати інформацію. Як би бездоганно ви її не подавали. Тож важливо підтримати їх, забезпечити відчуття комфорту і відповідно можливість ефективно навчатися.
Я сама як вчителька бувала недостатньо ефективною. Могла проводити багато годин за плануванням, і мені здавалося, що план уроку чудовий і це буде дуже цікаво. А потім виявлялося, що мої учні на цьому уроці нічого не засвоїли. Не через те, що я погано продумала заняття, а тому, що навчала не на тому рівні або не врахувала, що це не той тип навчання, який потрібен їм у цей момент.
Оцінювання освітніх втрат: підсумкове чи формувальне?
І в Україні, і у Великій Британії є два ключові типи оцінювання — підсумкове та формувальне.
Підсумкове — це про підбиття підсумків. Тобто ми дивимось на те, що діти опанували впродовж певного періоду — чверті, семестру або навчального року. Зазвичай це письмова робота. Іноді вона визначається централізованим способом: управління освіти хоче дізнатися рівень знань учнів на основі загальнонаціональної шкали. Іноді це оцінювання, яке ініціює вчитель.
Проблема у тому, що таке оцінювання покладається на пам’ять учнів. А як я вже зазначала, емоційна травма та перерви у навчанні впливають на можливість учнів утримувати знання у пам’яті. Тому підсумкове оцінювання — по суті перевірка пам’яті, а це може бути неефективно у певних колах учнів.
Підсумкове оцінювання також фокусується на різних спектрах знань. Тому результати можуть показати, що учень відповів правильно на 10 запитань із 20. Але якщо ми захочемо дізнатися, які сфери учень добре опанував, а які ні, то для цього підсумкове оцінювання не дуже придатне.
Коли ми маємо справу з дітьми, які зазнали навчальних втрат, більш ефективним буде формувальне оцінювання. Воно дає нам чіткі кроки, щоб визначити, що наші учні знають зараз і що їм потрібно на наступному відрізку навчання.
Формувальне оцінювання може бути письмовим, усним або здійсненим через спостереження. І майже завжди його ініціює та проводить учитель. Тобто вчителі керують ситуацією, контролюють та знають, що саме вони хочуть оцінювати. Педагоги можуть чітко визначити, хто з учнів що знає, і які кроки потрібно робити дітям, які певними знаннями не володіють. У Великій Британії ми це називаємо оцінювання для здійснення подальшого навчання.
Я намагаюся зробити так, щоб оцінювання у моєму класі було продуманим та з урахуванням ситуації кожного учня. У мене є учні, які мають проблеми з читанням і письмом, але водночас вони здібні в математиці. Тож я не хочу, щоб вони провалили контрольну роботу з математики тільки тому, що не вміють добре писати.
Тому я дозволяю їм продемонструвати свої знання усно, ставлю запитання. І це для дитини менш стресова форма.
Для різних груп учнів можна підбирати різні формати оцінювання. Комусь легше це робити письмово, комусь — розповідати. Зовсім маленькі учні можуть малювати або показувати картки. Наприклад, я можу попросити учнів намалювати ментальні карти, де вони зобразять всі свої знання з певної теми.
За допомогою формувального оцінювання я можу перевірити невеликі шматочки знань школярів і зрозуміти, якої точки ми досягли. Це менше навантаження на пам’ять дітей. А також у такому форматі учні можуть звернутися по допомогу, попросити роз’яснення.
Як відстежити прогрес без тестів
Щоб виміряти навчальні втрати за допомогою оцінювання, потрібно уявити навчальну програму як подорож та поставити на її маршруті контрольні точки. Тоді ми вирішуємо, які знання є необхідними у цих точках, і перевіряємо їх.
Нам як учителям важливо прийняти те, що ми не в тій точці, яку мали досягти за запланованою програмою. Тому потрібно визначити, якою є реальна ситуація та що ми можемо в ній зробити. Тож рухаємося маленькими кроками та навчаємо конкретних речей.
Також проявляємо милосердя до себе і не вибираємо надто багато контрольних точок, адже це буде перевантажувати і нас, і учнів. Якщо постійно писати тести, то це буде складно для вчителів у плані перевірки, і стресом для дітей.
Наприклад, я працювала з групою дітей, у яких були серйозні навчальні втрати. На початку дня ми усно перевіряли, що вони запам’ятали з попереднього. А в кінці — що засвоїли сьогодні. І я розуміла, що можливо я надто швидко подавала певну інформацію, і нам потрібно повернутися на крок назад.
Якщо під час таких опитувань я бачила, що є добре обізнані учні, то заохочувала їх допомагати слабшим дітям у класі.
Деякі вчителі для оцінювання просять учнів розповідати історії. Наприклад, якщо потрібно оцінити письмо, діти можуть писати щоденник або вигадані історії. Також педагоги пропонували школярам детально описати, що вони знають про природу. А через певний проміжок часу оцінювали те, як змінювалось письмо учнів. І водночас перевіряли знання дітей з природознавства.
Щоб оцінити читання, можна поспостерігати за якістю матеріалу, який читають діти. У Великій Британії є різні схеми оцінювання читання. Наприклад, розподіл книжок за кольорами, відповідно до їхньої складності. Діти з часом переходять від кольору до кольору, підвищуючи складність книги. Це означає, що вони починають опановувати складнішу термінологію та мовлення. І вчитель може оцінити зростання навичок кожної дитини.
Прогрес із математики можна відстежувати, спостерігаючи за тим, як діти розв’язують задачі. Вчитель може спостерігати, як дитина виконує математичні дії в ході певної задачі, як вона використовує абстрактне та гіпотетичне мислення. Наприклад, можна попросити учнів запропонувати інший шлях розв’язання задачі. Це показує підвищення рівня знань та розвиток здібностей школярів.
