Отець-салезіянин Олег Ладнюк очолює львівську школу-гімназію Шептицьких уже чотири роки. Він каже, що тут виховують у першу чергу особистість, а вже потім — людину з високим IQ.
Також він продовжує їздити волонтером на Схід, допомагає українським воїнам і місцевим мешканцям необхідними речами, організовує табори для тамтешніх дітей, а до цього їздив у волонтерську місію в Африку. Tvoemisto.tv у межах проєкту «Я вірю в цю країну» розпитало отця Олега Ладнюка, як його змінили війна на Донбасі та події в Африці, навіщо він бере з собою на Донбас учнів, а також де черпає натхнення для своїх проєктів.
Любові прагнуть усі
Олег Ладнюк є військовим капеланом із 2014 року. Раніше у зону бойових дій їздив частіше, а зараз лише взимку — на Різдво. Попередньо в гімназії він разом із учнями збирає речі для військових і місцевих мешканців, у тому числі дітей, та передає туди. Із місцевими отець вже добре подружився, каже, що вони сприймають його як свого.
До поїздок він залучає навіть дітей, але тільки, якщо переконаний, що там безпечно.
«Цьогоріч влітку, приміром, разом із учнями гімназії провели для тамтешніх діток табір “Веселі канікули” в зоні бойових дій. Мені навіть довелося вибирати, кого взяти з собою на Схід, оскільки було багато охочих поїхати», — каже він.
Потім діти з двох сіл Луганської області — Муратова і Тошківки — приїжджають до Львова. У гімназії проводять «Ярмарок солодощів» і низку інших заходів, за виручені кошти з яких організовують прийом дітей із зони бойових дій. Зазвичай їх запрошують на канікули, розселяють по сім’ях учнів. Іноді виходить так, що вони можуть відвідати кілька уроків.
«Усі діти прагнуть любові, але нашим діткам більше пощастило, бо вони не знають, що таке війна, що таке переховуватися по підвалах. Вони, мабуть, ніколи голодні не були, мали світло в будинках та телефони», — додає отець.
Зараз Олег Ладнюк має ідею запросити вчителів звідти, адже вони, каже він, формують громадську думку.
Запобігати, а не карати
У гімназії Шептицьких працюють за запобіжною системою. Вона базується на засадах учення італійського священника Івана Боско, засновника салезіянського згромадження, і в його основі є любов до дитини. Головне її правило: педагог повинен запобігти поганому вчинку учня до того, як він його скоїть.
«У нас виробляють моделі того, як відповідати на сучасні провокації, які дає світ. У конфліктній ситуації винною не обов’язково має бути дитина — може, це вчитель чогось не врахував», — каже він.
Перед початком уроків діти кладуть свої телефони у спеціальну коробку, а забрати їх можуть на перерві
Окрім цього, у школі звертають увагу, перш за все, на розвиток особистості, а не на IQ дитини, прагнуть зробити її соціально сильною. Тут уже кілька років поспіль організовують соціальний тиждень, коли старшокласників звільняють від уроків, і вони займаються тільки соціальною роботою — відвідують «Карітас», хворих на аутизм, спільноту «Віра і світло», будинок престарілих, роздають їжу безпритульним. Два роки цим займалися у Львові, а цього разу учні поїдуть до Києва.
Проєкти як частина навчання
Гімназія Шептицьких входить до сотні найкращих в Україні та до десятки найкращих у Львові за результатами ЗНО, розповідає Олег Ладнюк. До неї навчатися щодня приїжджають навіть діти з Винників, Брюховичів, Давидова і Бібрки.
За словами Олега Ладнюка, проблемою більшості сучасних батьків є те, що вони хочуть навантажити дитину якомога більшою кількістю уроків української мови, математики, англійської, забуваючи, що дитина — це частина духовності. Йдеться не тільки про релігійність, а й про розвиток через соціальну працю, через любов до дитини.
«Коли займатися духовним розвитком, як не в школі? У країні, де йде війна, забороняють викладати християнську етику, немає жодного предмету, який би вчив моралі, натомість усі зациклені на англійській та математиці. Чи це добре виховання?», — риторично запитує отець.
За його словами, дітей потрібно виховувати соціально активними, щоби вони розуміли: починаючи з себе, можна змінити цей світ.
Директор дозволяє учням малювати просто на стінах
Не гімназією однією
Салезіянська громада, до якої входить отець Олег Ладнюк, насамперед працює з молоддю. Коли у 1990-х роках салезіяни розпочали табір «Веселі канікули», на них, каже він, дивилися, ніби на людей несповна розуму. Мовляв, як це священник може не лише проводити богослужіння, а ще з дітьми бігати. Але тепер у Львові та по всій Україні знають про «Веселі канікули». В їхній організації отцю допомагають старшокласники: у школі вони є аніматорами, допомагають вчителям працювати з молодшими.
При парафії Різдва Пресвятої Богородиці відбувається табір «Веселі канікули з Богом».
Таку традицію започаткували отці-салезіяни, а тепер вона поширилася на інші парафії та міста
Також у гімназії започаткували практику закордонних поїздок замість випускних балів, після чого й інші навчальні заклади почали так робити в себе. Однак, учні тут мають можливість поїхати за кордон не тільки в день випускного, а протягом навчального року.
«Наша гімназія співпрацює зі школами Австрії, Німеччини, Данії, Польщі. Діти їздять за обміном, що теж додає їм активності. Тим паче людина, яка побачила світ і набралася нових ідей, отримує сили, щоб їх реалізовувати. Такі поїздки розвивають і знання іноземної мови», — каже він.
Сам отець теж навчався за кордоном. Спочатку — на філософському факультеті у італійському місті Наве неподалік Мілана. Після цього повернувся в Україну і вступив в ЛНУ імені Івана Франка на історичний факультет, потім на богословський факультет у Турині. Часом у червні мав 20 іспитів, бо треба було скласти три сесії — зимову і літню у Львові та ще одну в Турині.
Інша культура
У 2012-2013 роках отець Олег Ладнюк був волонтером у республіках Бурунді та Руанді після геноцидів, які там відбулися. Він супроводжував групу молодих людей, організовував табори, щоб діти відчували підтримку і турботу. Увесь рік на це збирають гроші, вивчають навіть місцеву мову.
«Нам зараз не треба місій в Африку — у нас є свої Донеччина і Луганщина, яким треба допомагати. Звичайно, і поїздки в Африку, і на Донбас серйозно на мене вплинули. Якщо живеш, приміром, у селі і далі свого подвір’я не виходиш, то світ видається дуже простим. А поїдеш, побачиш іншу культуру, інший спосіб мислення — і дізнаєшся, як багато ти упустив, не знав і не розумів», — розповідає отець.
За його словами, коли в Африці дитину запитуєш, скільки їй років, то на тебе подивляться скоса — там не святкують днів народжень. А під час служби в церкві в них б’ють у барабани й танцюють дівчата. У нашій культурі це відбувається інакше.
«А ще я помітив, що там люди, зокрема діти, завжди дуже усміхнені. Вони часом не мають що їсти, але усміхаються. Коли я повернувся сюди, то помітив своєрідний “депресняк” — люди молоді, а вже похмурі і ніби ображені. Тому я завжди нагадую своїм учням про усмішку», — додає він.
Довіра і розвиток
Найбільшими проблемами, коли отець Олег Ладнюк прийшов на посаду директора в гімназію Шептицьких, за його словами, були опалення та харчування. Також протікав дах. Тепер у гімназії готують обіди студенти училища харчових технологій, також є офіціанти. Діти не стоять у черзі біля прилавку — для них приносять їжу на стіл завчасно. Домашні страви, перше, друге — усе, аби вони були задоволені та енергійні. Перші два роки директорства, каже отець, лише напрацьовував стратегію розвитку.
У гімназії Шептицьких хочуть подати заявку на Громадський бюджет, аби їм допомогли з облаштуванням стадіону, потім ще треба зробити волейбольне і баскетбольне поля. Отець Олег Ладнюк каже, що за кордоном нема таких хворобливих дітей, як у нас. Він ніколи не чув, що там комусь забороняють ходити на заняття з фізичного виховання.
«Окрім цього, нам треба більше приміщення, бо вже не можемо набрати всіх охочих. Маємо право на початкову школу, але теж бракує місця. Моєю мрією є двомовна школа, однак тут проблема з недостатньою кількістю вчителів, які би могли вести англійською мовою фізику, математику, історію тощо», — каже він.
