У перші дні повномасштабного вторгнення система освіти була фактично паралізована. Проте вже невдовзі вона оговталася та почала підлаштовуватися під нові умови. А трохи згодом – змінюватися. Цей процес триває просто зараз, тож логічно, що все частіше постає питання: якою зрештою має стати українська освіта після Перемоги?
Аби спробувати знайти відповідь на це питання, ми звернулися до освітян та провели невелике дослідження, аби з’ясувати, як, на їхню думку, має змінитися вітчизняна школа після Перемоги.
Реформувати – не можна зупинитися
Війна – складний час для реформ. Вони щонайменше призупиняються, як максимум – згортаються взагалі. І це можна зрозуміти, адже реформування потребує фінансування, а всі ресурси держави спрямовані насамперед на Перемогу. Проте це не означає, що про реформи варто забути взагалі. Навпаки, їх варто розпочинати одразу після Перемоги, а це означає, що суспільна дискусія та підготовка мають стартувати просто зараз.
Учителі наголошують на важливості продовження реформи НУШ, повноцінному впровадженню якої заважав спочатку ковід, а тепер – повномасштабне вторгнення. Проте результати, які вона продемонструвала, варті подальшої активної роботи.
Серед змін, які були б дійсно важливими та корисними, освітяни називають:
оновлення змісту освіти з орієнтацією на розвиток науково-технічного прогресу, сучасні технології, сучасні професії;
переосмислення освітнього процесу та зміну підходів до навчання, зокрема зменшення навантаження на учнів, створення профільної школи (це, до речі, планується);
пріоритет українській мові та історії України;
цифровізація освіти.
Окремо педагоги говорять про обов’язкове повернення до класичного ЗНО. Так, НМТ стало на якийсь час виходом, але лишати його на постійній основі, на думку педагогів, не варто. Навпаки – важливо покращувати модель, напрацьовану роками. Також освітяни впевнені, що історія України має бути обов’язковим предметом ЗНО.
Нові підходи до навчання
Ми маємо зробити все, щоб діти хотіли навчатися, а не отримати певний бал.
Освіта має стати більш дитиноцентричною, адже важливо не лише дати дітям якомога більше теоретичних знань, а й зацікавити їх, захопити навчанням. І обов’язково враховувати той факт, що сьогодення стрімко змінюється, тож важливо активно розвивати саме ті компетентності та навички, які будуть затребувані в майбутньому. Тому так важливо зараз проаналізувати й те, які саме професії потрібні для відбудови України, аби почати готувати фахівців уже зараз.
Окрема тема – приділення більше уваги українській мові і літературі, історії України, оскільки зараз це надзвичайно важливо для збереження нашої державності. А також – природничим і математичним наукам.
Додатково ми запитали, на яких предметах варто зосередитися насамперед. І найбільше голосів набрали:
патріотичне виховання.
українська мова.
історія України.
англійська мова.
математика.
Виглядає як чудовий орієнтовний список для ЗНО-2024, чи не так?
Патріотичне виховання українські освітяни одноголосно називають одним із найважливіших предметів. Але воно, на думку вчителів, наразі не надто ідеальне, тому теж має змінитися. Важливо розробити нові програми та підходи, які в жодному разі не мають бути формальними. І школа має допомогти своїм громадянам позбутися комплексу меншовартості.
Якщо ми змінюємо освіту, то змінитися має не лише сама система, а й її учасники. Зокрема, вчителі. Хоча варто визнати, що наші педагоги і так найкращі у світі. Адже вони кожного дня долають виклики війни та продовжують попри все навчати дітей. Але як?
Самі освітяни наголошують на важливості навчання впродовж життя, що дозволить оперувати сучасними знаннями, а отже – зробити освітній процес цікавим та актуальним. Але не менш важливо:
бути ближчими до дітей;
від менторства перейти до фасилітаторства та тьюторства;
опановувати різноманітні цифрові інструменти.
І, звісно, любити дітей.
Наздогнати пропущене
Зараз у МОН та ДСЯО говорять про освітні втрати та про те, як важливо їх виміряти й наздогнати (лунали навіть пропозиції прискорити перехід на 12-річну школу, проте від цієї ідеї все ж відмовилися). А ще раніше лунали слова про можливе введення додаткового навчального року, який дозволив би наздогнати пропущене. Але чи згодні з цим самі педагоги?
Насправді – ні, вони впевнені, що це не надто результативно. Натомість набагато ефективніше було б:
провести діагностичні роботи та з’ясувати, які саме є прогалини у знаннях учнів;
організувати додаткові індивідуальні заняття для охочих;
переглянути програму та навчальні плани, ущільнити деякі теми.
Якщо вчитель тримає руку на пульсі, то нічого не треба, потрібно просто якісно робити свою роботу.
А як вважаєте ви? Які зміни вже на часі, а які потрібні в найближчому майбутньому?
