21 березня Оксен Лісовий став новим міністром освіти і науки.
Відтоді його заяви цитують чи не всі національні ЗМІ: очільник МОН анонсував цифрову трансформацію освіти, якнайшвидше повернення учнів до очного навчання, підвищення зарплат вчителів та багато інших змін. Ми записали з паном Оксеном велике ексклюзивне інтерв’ю. У ньому він розповів, скільки мільярдів гривень потребує реформа НУШ, як держава повертатиме школярів з-за кордону та як міністр дослухатиметься до голосу педагогів. Під час нашої розмови пан Оксен жодного разу не відволікається на телефон і ретельно добирає слова. А ще зізнається: його тягне назад, під Кремінну, але розуміє, що в освіті зараз не менш складні часи.
Назвіть найбільші травми української освіти. Які негайні кроки будете робити вже зараз?
Я намагаюся дивитися на освіту одночасно очима батька і очима умовної молодої людини. Оцінюю ситуацію як клієнт освітньої послуги, а аналізую як міністр. Найбільшими, як ви кажете, «травмами» української освіти сьогодні є зупинка реформи Нової української школи, стан вищої освіти і невідповідність освіти ринку праці.
Болісними є й інфраструктурні питання. Зокрема, облаштування укриттів. Тому із термінового — маємо негайно вирішити проблему фінансування освітньої субвенції на їх облаштування.
Утім, це справа технічна, а отже реалізувати її реально. А от що робити з такими проблемами, як емоційне виснаження вчителів чи підліткова самотність — питання куди складніше. Навчання в онлайні протягом тривалого часу позбавляє підлітків живого спілкування, ми ризикуємо отримати покоління молоді, яка не соціалізувалася і не сформувала цілу низку м’яких навичок. Тому наше завдання — якомога швидше повернути дітей до шкіл там, де дозволяє безпекова ситуація.
Тут важливий і інший момент. Офлайн-навчання також має вплив на економіку: якщо школа працює в місті чи селі, то батьки залишаються там і розвивають громаду. Школа, що якісно працює, — важливий чинник розвитку регіонів. Тож наша мета — прискорити облаштування безпечних умов у закладах освіти.
Загалом же план на перші два місяці — сформувати візію, стратегію і дизайн-проєкти змін у галузях дошкільної, загальної середньої, професійної та вищої освіти, а також у позашкіллі й науці.
Презентуємо їх суспільству вже найближчим часом.
Ви назвали зупинку реформи НУШ однією з ключових травм української освіти. На скільки ми відстаємо у впровадженні цієї реформи? Скільки грошей вона зараз потребує?
У нас уже випав рік реформи, вона не була профінансована. Це 1,5 мільярда гривень, які передбачалися на 2022 рік і були секвестровані. А зараз вже 2023, і на цей рік у бюджеті також не були закладені кошти на НУШ. Це гроші, потрібні для підвищення кваліфікації вчителів, оснащення лабораторій, друк підручників. Окрім цього, маємо велику діру, яку ще коректно обраховуємо, — це від 100 до 500 мільйонів гривень на компенсацію втраченого обладнання. На звільнених територіях школи стоять розграбовані: окупанти винесли або понищили майно. Тому зараз не можемо повноцінно відновити навчання навіть у регіонах, де це відносно безпечно. Плюс ця сума кожного дня зростає, бо бойові дії тривають.
Щоб продовжити втілення НУШ, потрібно розробити систему і забезпечити навчання вчителів-предметників. Бо реформа без вчителя нічого не варта.
Проте водночас маємо і переосмислити її суть. Адже з моменту дизайну реформи минув час, ми маємо нові виклики, а також досвід впровадження в початковій школі — як успішні кейси, так і не дуже. Усе це треба накласти на первісну концепцію. Ми вже говорили і з авторами реформи, і з учителями-практиками — усі вони погоджуються, що важливо врахувати досвід і нові реалії, внести корективи і якомога швидше запускати все в роботу.
Чи розуміє уряд України ці нагальні потреби у фінансуванні освіти?
Уряд чує і розуміє ці потреби, проте маємо ще й інші дефіцити. Наприклад, дефіцит державної субвенції на зарплату вчителям сьогодні становить понад 8 мільярдів гривень. І ці гроші теж треба знайти, бо це призупинені виплати надбавок через введення воєнного стану.
Якщо вже зайшла мова про гроші, то яка у вас зарплата? І якою має бути зарплата українського вчителя?
Відносно зарплат учителів моя, звісно, непогана. За березень мені прийшло 27 тисяч гривень. Якою вона буде у квітні і надалі, ще не знаю.
«Якою повинна бути зарплата вчителів?» — це перше запитання, яке мені поставив Президент на нашій співбесіді. Я назвав суму, яку вважаю гідною, але, на жаль, зараз ми не можемо її досягти.
Учитель — це, без пафосу, творець нації. Погоджуєтеся? І якщо це так, то скільки він повинен отримувати? Можливо, як військовий? Але військові також мають різну зарплату: на нулі це 100 тисяч, а в тилу — 20. Тому щонайперше маємо дати відповідь на запитання: які критерії будемо враховувати, які визначають заробітну плату вчителя? Рівень заробітної плати має залежати від рівня кваліфікації і від низки інших чинників.
Зарплати педагогам — одне з найважливіших питань у Президента. На всіх співбесідах, які я проходив, була присутня пані віцепрем’єр з економіки. Адже зарплати — це питання бюджету. Зараз можу сказати лише одне: є бажання і є мета побудувати принципово нові моделі оплати праці для вчителів. Але разом із тим є і реальні можливості та застороги.
У будь-якому разі, спершу потрібно напрацьовувати механізми. І для моєї команди це одне з пріоритетних завдань.
Як держава боротиметься за повернення учнів з-за кордону?
Зараз маємо дві крайності: або втрачаємо зв’язок з учнем/ученицею, і він/вона просто випадає з поля нашого зору, навчається в місцевій школі, перестає опановувати українську програму. Або дитина навчається і в місцевій школі (бо законодавства країн, як правило, зобов’язують батьків до цього), і паралельно — за українською програмою. У результаті діти колосально перевантажені: вони в новій країні, у новому освітньому середовищі, у новому мовному просторі та в нових життєвих обставинах. Ми маємо розробити алгоритм зарахування академічних результатів дітей з тих шкіл, де навчаються українські школярі, за всіма універсальними предметами. Я вкотре повторюю: ми можемо довіряти європейській, американській, канадській освіті в математичній, природничих та інших дисциплінах. Єдине, що ми маємо зберегти, це історія України, українська мова та література.
Проте дуже важливо перезавантажити зміст і форму викладання цих дисциплін. Багато в чому українські методики відрізняються від провідних світових.
Маємо, по-перше, переглянути зміст курсу української літератури: модернізувати його, повернути «загублені» імена, починаючи з ренесансно-барокових літературних творів і закінчуючи сучасними живими письменниками. Потрібно модернізувати методи викладання. Література — це можливість рефлексувати, аналізувати вчинки героїв, розпаковувати фантастичний світ книги і розвивати уяву. Читаючи книгу, дитина створює світи, вона є творцем, а не споживачем.
Викладання історії України теж потребує зміни підходу. Донині у викладанні цього предмета було дуже багато імперського контексту. Маємо вивчати свою історію з точки зору успіху: ми — успішна та мегастійка держава. Ми — країна, яка зберегла свою територію, мову, культуру в оточенні імперій. Багато націй у такому оточенні не встояли. У нашій історії кожні 30–50 років маємо повстання, бунти і терор як відповідь. Попри це ми збереглись. Курс шкільної історії повинен показати сучасним дітям успішність України, щоб кожен випускник відчував власну генетично закладену спроможність до стійкості та успіху.
