Освітяни поцікавилися думкою мами українського школяра щодо її бачення ситуації в освітньому процесі під час війни і чи правильні кроки нині приймаються задля подолання освітніх втрат.
Пані Наталя в ролі мами школяра, пряма мова:
Низький уклін усім, хто тримає освітній фронт [1], за те, що працюєте і робите освіту можливою навіть під час війни. Хочу сказати, що проблеми та освітні втрати у нас були до, під і після COVID-19. Але найбільшою для мене проблемою є те, що в нас є прірва, яку неможливо сьогодні для мене, як матері, подолати, — це прірва між батьками і школою.
У нас існують окремо батьки, які незадоволені, в основному, якістю освіти або їм взагалі на неї байдуже. Ті батьки, які незадоволені та готові щось робити, не мають жодного впливу ні на директора, ні на вчителя. Небагато з батьків можуть прийти до директора школи і сказати, що вчитель щось не так зробив [2].
Наприклад, вчитель фізкультури, який щойно освоїв комп’ютер, проводячи дистанційний урок у Zoom, випадково натиснув не ту кнопку й у школярів на екранах з’явився сайт знайомств із дівчатами. Якщо моя дитина в цей час, перебуваючи на онлайн-уроці, все це бачить, то взагалі про яку якість освіти ми можемо говорити [3]?
Це ситуація з моєю дитино. Вчитель математики, умовно Марія Петрівна, яка познайомилася з комп’ютером трішечки раніше, але біжить під час онлайн-уроку, бо вона не може вмикнути презентацію, до іншого кабінету, і все це на онлайн-уроці вона біжить разом із ноутбуком, бо у неї щось там не виходить [4].
Це все говорить про те, що наша освіта не готова взагалі до викликів. Але, вибачте, найпростіше: мою дитину вчитель бере за вухо під час уроку, доводить до дошки, щось там тикає і, приходячи до директора школи, я свій біль зараз висловлюю, чую від нього єдине: «Я вибачаюсь, ЯКЩО це було». Що означає, «якщо це було»? Це було, це є, діти — свідки, діти розповідають про це [5].
Що відбувається далі щодо цього вчителя? Цей вчитель поводиться так само і випливає вже більше. Але для того, щоб зам’яти дану ситуацію, що зазвичай відбувається — вчитель звільняється з цієї школи і переходить в іншу [6]. Все. І впливу ні на цього вчителя, який пішов в іншу школу, ні на директора, який так вибачився перед мною, ні на освітній процес, це вже я мовчу про якість взагалі того, що зараз надається дітям.
Я, звичайно, вдячна тим вчителям, хто сидить на парковці та викладає. Ми всі бачили ці фотографії в мережі, але це такі титани, які можуть це зробити [7].
Звичайний вчитель у селі, який не має доступу до якісного інтернету та комп’ютера, не може надати якісної освіти [8].
І так, у нас дуже велика прірва між батьками і вчителями. Тому що вчителі вважають, що самостійне опрацювання має бути вдома. Вдома з ким? Дитина самостійно має, ви вірите в дива, що дитина самостійно відкриє підручник, прочитає тему і вивчить це? То ви казкарі! А якщо ви думаєте, що батьки, пропрацювавши вісім-десять годин на роботі, прийдуть і почнуть зі своєю дитиною вивчати новий матеріал, то ви теж казкарі [9]. Вибачте, якщо я вам говорю правду, але це так і є. І в нас досить маленький відсоток дітей, які хочуть навчатися та мають достатню мотивацію для того, щоб здобувати освіту, які вмотивовані відкрити YouTube і подивитися урок, пояснення іншого вчителя. Так, це зовсім маленький відсоток дітей.
Зазвичай це як: треба зробити практичну роботу чи відповісти на урок. У моєї дитини є і ноутбук, і телефон. Вона відкриває те, що їй треба казати, на телефоні, дивиться в монітор на вчителя, на витягнутій руці тримає телефон і читає [10]. Все, оце якість онлайн-освіти.
І це, на жаль, наша дійсність. Я чесно кажу, що не знаю, як допомогти і як виправити цю ситуацію, але насправді проблем дуже багато. І я можу говорити дуже довго та багато про те, що дійсно турбує батьків, але поки в нас не буде діалогу між батьками, школою та вчителями, у нас не буде нічого [11]. Це те, що найперше турбує батьків. Тому що у нас не кожен із батьків прийде до омбудсмена і почне висловлювати свою проблему. Зазвичай це що: ми закриваємо на це очі та продовжуємо жити далі.
Кінець прямої мови емоційної мами школяра. Як бачимо, питання «чи правильні кроки нині приймаються задля подолання освітніх втрат» залишилося нерозкритим.
Всеосвіті невідомі досягення мами Наталі, її місце роботи чи вид діяльності.
Підбиваючи підсумки після монологу мами Наталі під час презентації, прозвучала думка, що інструментальні речі, включно з ноутбуками та іншими цифровими контентами — це все наслідок, тобто надбудова. Але основою освітнього процесу є культурні речі, у тому числі пов’язані зі спілкуванням батьків, засновників школи та педагогів.
Прозвучало основною тезою, що ключ до успіху щодо налагодження якогось діалогу — у культурі та бажанні знайти порозуміння. Оті навички, про які говорилося під час презентації, у наших дітей (Не виховуйте своїх дітей, — виховуйте себе. Все одно ваші діти будуть схожими на вас) бракує того, що бракує батькам. Тому прозвучав заклик до батьків формувати в собі усі навички та компетенції. Тоді, відповідно, і діти матимуть те, що хочуть батьки і будуть такими, як хочуть батьки.
Після завершення свого виступу директорка київської гімназії східних мов №1, вчителька математики Проскура Оксана Іллівна пожартувала, що це була доповідь «Гештальт пані Наталі. Ваша ситуація точкова і дуже емоційна», — освітянка запропонувала свою консультацію та допомогу.
Бачення ситуації та коментар від Всеосвіти
1. Дякуємо від імені освітян за низький уклін всім, хто тримає освітній фронт — шкода, що це прозувучало в контексті прірви між школою та батьками.
2. «Небагато з батьків можуть прийти до директора школи і сказати, що вчитель щось не так зробив» — чи дійсно батьки мають необхідність ходити по кабінетах директорів та демонструвати свій вплив на школу? Дуже часто така поведінка батьків демонструє лише упереджене ставлення до вчителів та закладу освіти.
3. «у школярів на екранах з’явився сайт знайомств із дівчатами» — це не доведена інформація, а лише плід уяви батьків.
4. Це нормально, якщо вчитель фізкультури раніше не користувався комп’ютером, бо, як відомо, мета уроку фізкультури не у використанні гаджетів. Це абсолютно нормальна ситуація, коли вчителька фізкультури вчиться користуватися сучасними гаджетами, навіть не будучи забезпеченими цими гаджетами раніше. Немає нічого в цій ситуації ганебного та вартого обурення. Цькування вчителів має припинитися на законодавчому рівні, а не обговорюватися назагал, принижуючи авторитет вчителя. Вчитель провів урок, що в цьому може бути поганого? Чи ставилися раніше вимоги до вчителів фізкультури проводити онлайн-заняття? НІ!
5. У ситуації з вухом «бере за вухо» має бути більш чітке та глибоке роз’яснення, адже може бути й ситуація, коли дитина дійсно ігнорувала вчителя, а «бере за вухо» лише абстрактний вираз, а не дія. Враховуючи, що пані Наталя емоційна мама, яка обурливо ставиться до вчителів, чи не буде її дитина поводити себе так само емоційно з вчителями.
6. В Україні фінансова криза в сегменті оплати праці вчителям. Молодь відмовляється вчителювати. На додачу, у батьків відсутня базова повага до вчителя.
7. Переважна більшість вчителів проводять уроки, користуючись всіма можливостями, та лише одиничні випадки потрапляють в ЗМІ. Нам відомі випадки, коли вчителі проводили уроки на зупинках, у підвалах, метро, кав’ярнях і навіть на заправках. Тож, героїв в український освіті вистачає.
8. Не потрібно стверджувати, що вчителі з села гірші за вчителів із міста. Це хибні висновки і є суб’єктивними. Варто змінити фокус на обладнання в сільських школах, а потім говорити про якість викладання вчителів із «такої» сільської школи.
9. Дійсно, багато вчителів вважають, що вдома має бути самоопрацювання певних тем, особливо у старшій школі. Прямий обов’язок батьків мотивувати своїх дітей до навчання та самоопрацювання матеріалу, якщо цього вимагає вчитель за програмою. В усі часи діти робили Д/З та самоопрацьовували задані теми. Якщо дитина відкрито списує, а батьки це підтримують, то це є лише негативним прикладом невідповідального батьківства.
«То ви казкарі!» — Батьки так само не були готові до дистанційної освіти, оскільки стикнулися зі своїм прямим обов’язком займатися з дитиною та пояснювати важливість базової освіти. Або потрібно більш детально пояснити вчителям, як саме дистанційно вчитель має опрацювати матеріал із кожною дитиною за 45 хв.
10. Чим пишаються батьки, коли говорять що їхня дитина списує? В університеті за таке можуть ще й відрахувати! Дитину не можна звільнити зі школи, навіть не можна лишити на другий рік за погані результати у навчання, зате вчителів так легко осміяти та звільнити.
11. «…поки в нас не буде діалогу між батьками, школою та вчителями, у нас не буде нічого.» — Всеосвіта спостерігає іншу ситуацію, коли діалог здебільшого з боку батьків у формі погроз та ультиматумів з вимогами звільнювати педагогів, якщо ті задають Д/З, або не можуть розібратися з вимкненням презентації.
Всеосвіта наголошує — Цькування вчителів має каратися законодавчо! Привселюдно осміювати вчителів, говорячи — «То ви казкарі!», — показник вседозволеності деяких батьків та їхнє упереджене ставлення до всіх освітян.
Безпрецедентний випадок, коли Міністерство освіти запросило на обговорення важливих освітніх реформ маму школяра без оголошення її особистих здобутків.
