Нещодавно спілкуюсь з молодою вчителькою. І дізнаюсь ось такий факт: кожного місяця батьки здають кошти на факультатив, що вона «веде».
Загалом з класу збирають 3000 грн. Всього факультатив відвідують 14 класів (з 1 по 4). Рахуємо, загалом щомісяця – 42 000 грн.
А тепер увага- з цих коштів вчителька отримує (ваші припущення? -10 тис? 2 тис?) НІТ! 288 грн! 288 грн, Карл! За всі 14 класів!
А тепер головне питання – а куди ж йдуть всі інші гроші, зібрані, до речі, готівкою? Зауважу, що батьки всі теж вміють рахувати і, мабуть, вважають цю вчительку дуже заможною, а може, й «баригою».
І, здається мені, саме звідси оце непорозуміння між батьками і вчительством: одні вміють рахувати і знають цифри – скільки «дере» з них школа.
А інші – отримують копійчину – зарплатню, а їх ще й баригами вважають!
І обидві сторони – заручники у адміністрації, що знімає собі «вершки», бо в одних у заручниках діти, в інших – трудова книжка.
До речі, під «адміністрацією» не завжди виступає шкільна дирекція. З сарафанного радіо відомо, що левова частка віддається ще вище. Тому й досі готівка – наше всьо!
Спостерігаю, що у вересні значно збільшилася кількість інформаційних повідомлення про збирання у закладах освіти коштів із батьків.
Юристи і працівники МОН дають чіткі і конкретні роз’яснення про незаконність подібних дій. І вони таки є незаконними. Але…
Чому ніхто не хоче подивитися на цю проблему з іншої точки зору? У нас всі школи і дитячі садки забезпечені всім необхідним для того, щоб нормально функціонувати і створити більш-менш людські умови для перебування у них дітей?
У нас всі засновники і власники закладів у бюджетах передбачили достатні кошти на дрібниці типу: туалетний папір, миючі засоби, знаряддя для прибирання, ліки, штори тощо?
Де всі оті «дрібниці» повинен знаходити директор школи, якщо бюджетних коштів не вистачає чи їх взагалі немає? Чому керівник школи чи дитячого садка роками має балансувати між тим, що конче необхідно зробити, та можливістю потрапити за зроблене під якусь статтю Кримінального кодексу?
Чому з сторони усіляких громадських організацій, котрі контролюють роботу закладів освіти, є лише контроль за тим, що робить директор, і жодного контролю за тим, як свої обов`язки виконує власник закладу?
Чому у чинному освітньому законодавстві не передбачена відповідальність власника закладу освіти за невиконання ним обов`язків власника?
Чи думаєте, якби школи й дитячі садки були забезпечені всім необхідним, оця багаторічна епопея із збиранням коштів існувала б? Думаю, що ні…
А поки що український керівник закладу освіти залишається цапом-відбувайлом. Бо і зробити потрібно, і не допоможе ніхто, і по голові за зроблене отримаєш…
І на завершення: поради, рекомендації, роз’яснення стосовно того, що не можна робити, давати завжди легше, ніж плуга перти…Якби іще хтось порадив, роз’яснив чи дав рекомендації, як того плуга перти так, щоб не надірватися і поле зорати.
91,1% українських батьків сплачують щомісячні внески у школах і дитячих садках. Відповідні дані оприлюднені у результатах Моніторингу впровадження рекомендацій Організації економічного співробітництва та розвитку щодо доброчесності в системі освіти України.
Разом з тим 74,9% опитаних батьків повідомили, що збір коштів є добровільно-примусовим, 9% заявили про примусовий збір коштів, і лише 16,1% сказали, що здають кошти добровільно.
88,2% усіх внесків збираються у готівковій формі.
Експерти зазначають, що факторами, які створюють можливості для порушення є відсутність належного обліку надходження та використання внесків, фрагментований бюджетний нагляд за школами і дитсадками, відсутність прозорості в рішеннях щодо розподілу місцевих бюджетів на освіту, а також відсутність реальної фінансової автономії шкіл.
Для вирішення проблеми в Організації економічного співробітництва та розвитку рекомендують забезпечити доступ до інформації про розмір внесків, посилити роль батьків у нагляді за використанням коштів, створити умови спільної відповідальності за внески, включно з відповідальністю батьків за порушення та надати дозвіл на гнучкіше використання позабюджетних ресурсів шляхом забезпечення можливості відкриття рахунків у комерційних банках.
