Багато проблем в освіті спричинені війною. Але ще більше — спадком минулого
Автор: Олеся Божко
Засновниця ГО «Простір Знань» і білінгвальної приватної школи «Атлантика»
Після народження трьох дітей я змінила свою дипломатичну кар’єру й узялася за створення в Україні приватних освітніх закладів із залученням успішних досвідів США та Європи. Почала працювати з українськими вчителями над розвитком свободи мислення та розумінням того, що знання, які дають дітям, мають бути потрібними й сучасними. До цього я жила й працювала у США, вивчала там найкращі освітні підходи. Потім адаптувала їх в Україні — створила дитячий садок і школу.
Сьогодні перед українською освітою — нові виклики. Мільйони дітей розкидані по світу. Міністерство освіти і науки має забезпечувати надійний та ефективний зв’язок із ними. До багатьох родин приходить розуміння, що війна може тривати довго. Діти швидко адаптуються у школах за кордоном. Є реальна загроза, що багато сімей не повернуться. Ми втратимо значну частину майбутнього покоління.
Як забезпечити підтримку та надійний зв‘язок, щоб мінімізувати ці втрати? Потрібна легка онлайн-система навчання «наживо» за скороченою українською програмою, яка буде комбінована з системами інших країн. Для цього в Міністерстві мають ефективно діяти двосторонні міжнародні робочі групи, які домовлятимуться з представниками міністерств освіти тих держав, де тимчасово перебувають українці. МОН має відігравати ключову роль у поверненні дітей в Україну після війни та створювати якісну шкільну систему. Адже багато дітей приїдуть, маючи досвід навчання в сучасних освітніх закладах.
У МОН має зайти команда освітян-практиків, відкритих до міжнародної співпраці, які вільно володіють англійською мовою. Професіоналів, які швидко реагуватимуть на проблеми, генеруватимуть рішення легко, гнучко, з фокусом на потреби дітей, учителів і будуть сміливими у кризовій комунікації.
Україну підтримує багато країн та міжнародних організацій. Завдання МОН — скористатися цією підтримкою. І спільно з українськими та міжнародними освітянами, викладачами, лідерами громадської думки розробити реалістичну візіонерську політику відновлення та реформування освіти.
Унікальний шанс є саме сьогодні! Багато проблем, які треба врахувати під час оновлення системи освіти, спричинені війною: діти з різним рівнем знань і навчальним досвідом, з апатією та посттравматичним стресовим розладом. Але ще більше проблем — від спадку тоталітарного минулого.
Важливо, щоб реформи не зупинилися на відбудові стін. Новому міністрові важливо змінювати свідомість. Відновлення шкіл має символізувати оновлення системи освіти. Разом із новими приміщеннями треба формувати «сучасну свідомість», яка орієнтується на найновіші освітні підходи. МОН має оголошувати відкриті конкурси на громадські ініціативи й стати майданчиком для змагань найуспішніших ідей із відновлення освіти вже зараз, щоб підготувати систему до післявоєнного становлення.
Уряд Фінляндії після завершення Другої світової війни зрозумів, що освічена молодь — це інвестиція в розвиток держави. Сьогодні ця країна має найкращу освітню систему та один із найвищих рівнів життя. До викладання у вищих навчальних закладах треба залучити практиків, успішних у своїй галузі, як це роблять у провідних університетах світу.
Необхідно реформувати заклади з підготовки педагогів. Я мрію, що наш педінститут стане тим вишем, куди з радістю вступатимуть за найвищим відкритим конкурсом і покликанням. А на семінарах ділитимуться досвідом освітяни зі США, Данії, Фінляндії. Тоді у шкільну освіту йтимуть натхненні люди, які навчатимуть дітей потрібного, цікавого й актуального.
Учителі, які працюють щоденно під час війни, мають не на словах отримати від МОН сигнал, що їхня місія важлива. Це зміни в законодавстві, фінансова підтримка, ліквідація такого явища як авторитаризм керівників освіти в державних школах.
Що стосується освітніх програм, то зміни варто почати з підручників. Створювати такі, щоб їх цікаво було розгорнути, щоб діти розуміли, як ті знання можна застосувати в житті. Початкова освіта закладає основи світогляду й інтелекту. Тому історія України має вивчатися з першого класу, особливо в нашій ситуації.
У нас багато класних людей, які можуть за це взятися. Головне — створити їм умови.
І що важливо — навчати треба не лише дітей, а насамперед учителів. Найелементарнішого: поваги до дитини. Вчитель не є абсолютним розумом, як заведено вважати. Він має допомагати дитині відкрити світ, пробудити жагу до знань, навчити самостійно мислити й шукати різні варіанти відповідей. І не принижувати — за жодних обставин.
