facebook

“Якщо не Ви – то хто?”- Ігор Лікарчук

Я у освіті із 1976 року. Але то за трудовою книжкою. А насправді – я у ній все життя, бо виріс у родині із трьох поколінь педагогів.

І освіта, як стиль життя, напрямок думок і дій, із нашої домівки нікуди не виходила, навіть якщо для рідних то були вихідні дні чи канікули; коли були на городі чи йшли до криниці за водою; стояли в черзі за хлібом чи сиділи в задушливій залі райцентрівського кінотеатру…

Тож, коли настав час обирати власну стезю, я обрав учительську.

Чи жалкував будь-коли, що зробив саме такий вибір? Не жалкував. Ніколи.

І тоді, коли з червоним дипломом, відмовившись від навчання в аспірантурі, приїхав працювати у віддалену сільську школу.

І тоді, коли зовсім юним очолив іншу сільську школу, в якій доводилося створювати навчальні кабінети та власноруч оформляти її приміщення , щоб вона була ГАРНОЮ та затишною.

І тоді, коли доводилося стояти на сцені районних будинків культури в світлі софітів перед залою, в якій сиділи 400 вчителів, котрі 6 місяців не отримували зарплату…

І тоді, коли удвох з головою обкому профспілки виступали в ролі ведучих на обласному святі до Дня вчителя (бо не було коштів, щоб заплатити професійним акторам)…

НЕ жалкував й тоді, коли ровесники наприкінці 90-х робили свій бізнес, а я на машині возив до шкіл-інтернатів, випрошені в господарствах коровячі кістки, щоб хоч якось нагодувати дітей-сиріт, та гілочки смородини-вишні, щоб заварити для них чай.

Чтайте також:  В умовах захмарних освітніх втрат неправильно вимагати від вступників знань, які вони не могли отримати апріорі

Не жалкував і тоді, коли доводилося підписувати накази про звільнення нерадивих директорів шкіл і педагогів, та перегортати купи «брудної білизни», аналізуючи ті чи інші конфліктні ситуації…

Не жалкував і тоді, коли бундючні нові українці зневажливо казали: “він працює в освіті”…

Не жалкував й тоді, коли бачив їхні хороми, підприємства, землі та ліси… Але завжди був радий з того, коли вдавалося щось зробити на освітній ниві.

І коли працював у сільських школах.

І коли, очоливши розгромлене профтехучилище, вивів його в число кращих у тодішньому СРСР.

І тоді, коли учні ПТУ, тікаючи від проблем і негараздів, бігли не додому, а до мене.

І, коли відкрив у області 19 дитячих будинків змішаного типу, забравши кілька сотень дітей з вулиці…

І коли, у найтяжчі бюджетні роки, перерізав стрічку на відкритті 21 школи.

І коли створювали обласний інститут післядипломної педагогічної освіти.

Приєднуйтесь до нашої нової спільноти ОСВІТА UA

Посилання:https://www.facebook.com/groups/1023345988199205/?ref=share

І коли став професором і доктором наук, а докторську дисертацію вимушений був захищати двічі, щоб довести, що то МОЯ робота, котра, як правило, писалася із 3 до 6 години ранку щодня, і у рідкісні вихідні…

І коли створював кафедру управління освітою в педуніверситеті. І коли отримував вітання від десятків директорів шкіл – моїх учнів.

Чтайте також:  "Нехай це буде самогубство, але..." Бабак пояснив, чому в Україні потрібно обʼєднувати виші

І коли, спільно з колегами, на особистих ноутбуках в умовах суцільного безгрошів’я та з копійчаною зарплатою, запустили у повноформатному масштабі систему ЗНО, за впровадження якої кілька разів відмовлявся від державних нагород, але від тієї ж держави в особі прокурорів отримав іншу «нагороду» – кримінальну справу.

Отаких “коли” було надто багато за більше, як 40 років роботи на освітянській ниві. Тож ця нива – моя. Як і моєї дружини, котра за кілька десятиріч праці на освітянській ниві лише тричі змінила місце роботи, й лише тому, що чоловіка носило світами. Як і мами, котра має майже більше 50 років стажу роботи в освіті… Вірю, що ми недарма цю ниву орали та засівали. Щодня. Десятки років упідряд.

Чи були помилки у роботі? Звичайно, що були. Але у кого іх немає?

Чи зустрічав на цьому шляху негідників і падлюк? Зустрічав і чимало. Багатьом, навіть, допоміг стати «великими» людьми в освіті, за що вони потім і «дякували». Бо, як учитель, завжди насамперед вірив у порядність людей.

Чи були розчарування і прикрощі? Так, були. Чи було бажання кинути все, як кажуть, «до бісів», і зайнятися чимось іншим більш прибутковим та вигідним? Так, було. І було часто. Але приходив новий день і знову починалася освітня нива.

Чтайте також:  Що робити, якщо дитина не отримала медаль через одну оцінку?

Рік тому прийняв рішення, що потрібно ставити крапку. Бо сповідую принцип, що з посади краще піти на хвилину раніше, аніж на годину пізніше. Чи жалкую, що так зробив? Відповіді на це питання не маю. Як і запрошень повернутися в освіту. Хоч, насправді, не знаю, яке б із них прийняв. Бо, не вважайте за нескромність, багато знаю, чимало вмію й не втратив тверезість та свіжість думки, постійно працюю над собою. Але не звик і не вмію жити чужим розумом, виконувати безглузді накази й доручення, плазувати та годити… А таке наразі не в моді… Якраз – навпаки.

Й попри пенсіонерський статус – все-таки лишаюся в освіті. Нехай на сьогодні – лише віртуально. Тож всією душею і серцем із тими, для кого День учителя – справжнє свято, хто іще залишився в освіті і не мислить без неї своє життя. Із святом, друзі!

Не кидайте освіту. Бо, якщо не Ви – то хто? Лавка запасних і бажаючих – порожня до сорому.

Ігор Лікарчук

 

Джерело.


Повернутись вверх