facebook

Як радянські вчителі зробили з нинішніх росіян убивць

Інформаційна, а потім – збройна агресія Росії в Україну стала можливою не в останню чергу через системну, свідому чи несвідому, маргіналізацію професії вчителя


На початку тижня народний депутат та відомий історик й популяризатор історії Володимир В`ятрович написав у своєму Facebook: “Сьогодні парламент ухвалив у першому читанні законопроєкт 9046, покликаний вирішити одразу два важливих завдання в галузі шкільної освіти. По-перше, повернути у школу повноцінну державну підсумкову атестацію (ДПА). По-друге, зробити обов’язковою для всіх учнів ДПА не лише з математики й української мови, але й з іноземної мови та історії України. Якщо законопроєкт ухвалять в цілому, повноцінне ДПА у школах буде відновлено вже з 2024 року, й іспит з історії України буде її невіддільною складовою”.

Говорячи про важливість шкільної освіти для зміцнення держави, пан В`ятрович не раз цитував ляйпцігського професора Оскара Пешеля: “Коли прусаки побили австрійців, це була перемога пруського шкільного вчителя над австрійським”. У трактуванні канцлера Отто фон фраза звучить так: “Війну виграють шкільні вчителі та парафіяльні священники”. Простіше кажучи, як і чому навчили дітей і паству, такі цінності навчені й матимуть. А отже, за них будуть за потреби воювати.

У трактуванні канцлера Отто фон фраза звучить так: “Війну виграють шкільні вчителі та парафіяльні священники”. Простіше кажучи, як і чому навчили дітей і паству, такі цінності навчені й матимуть. А отже, за них будуть за потреби воювати

Воювати – це за умови, якщо їхня влада пошле їх на війну. Розпочне військову агресію та агресивне вторгнення на чужу територію. Хоча вторгнення може й не бути відверто агресивним. Досить м`якої сили, поступового й послідовного захоплення чужого інформаційного та культурного простору. За інших обставин вчителі й священник навчають не нападати, а боронитися, захищати власні цінності.

Приєднуйтесь до нашої нової спільноти ОСВІТА UA

Посилання:https://www.facebook.com/groups/1023345988199205/?ref=share

Активні, свідомі українці зі сталою громадянською позицією протистоять російській агресії на всіх фронтах вже дев`ятий рік. Інформаційна, а потім – збройна агресія Росії в Україну стала можливою не в останню чергу через системну, свідому чи несвідому, маргіналізацію професії вчителя. Справа не лише в низьких зарплатах, внаслідок чого з професії майже повністю пішли чоловіки. Хоча в країнах, на рівень яких Україна хоче рівнятися, шкільний вчитель – чоловік не екзотика, а норма. Справа також у систематичному принижені, яке зазнавали й дотепер зазнають вчителі.

Інформаційна, а потім – збройна агресія Росії в Україну стала можливою не в останню чергу через системну, свідому чи несвідому, маргіналізацію професії вчителя. Справа не лише в низьких зарплатах, внаслідок чого з професії майже повністю пішли чоловіки. Хоча в країнах, на рівень яких Україна хоче рівнятися, шкільний вчитель – чоловік не екзотика, а норма. Справа також у систематичному принижені, яке зазнавали й дотепер зазнають вчителі

Згадайте, до кого суспільно активні громадяни ставилися з неприхованим презирством, коли в часи президентства Януковича йшлося про покірних слухняних безправних “бюджетників”. Це ж їм, вчителям, офіційно, а частіше – неофіційно наказували виходити на мітинги й підтримувати чи то самого Віктора Федоровича, чи то “Партію регіонів”. Свіжа історія: минулого року, за тиждень до масштабного вторгнення, чинний голова держави Володимир Зеленський придумав День Єдності, квазідержавне свято. Такою була його відповідь на попередження про невідворотну російську агресію: не віримо, не дамо себе обдурити, єднаємося. А шкільні вчителі отримали приписи – 16 лютого 2022 року організовано провести відповідні тематичні уроки в школах.

Маю обґрунтоване припущення: в нинішній Росії вчителі перебувають у схожому статусі. Проте є одна особливість, на яку дотепер в Україні звертали мало уваги. А саме: масово підтримують війну, йдуть воювати, крадуть унітази й собачі буди, гидять на столах та на підлогах, гвалтують, катують і вбивають діти та онуки тих, кого виховала не просто радянська школа. Бо радянська шкільна наука діяла і в тогочасній Україні. Це була школа, створена російською радянською масовою культурою. Чиї закони, правила гри та формати показували шкільного вчителя лідером думок, моральним авторитетом, супергероєм у царині інтелектуальних студій, звитяжцем ідеологічного фронту й класової боротьби. Причому непереможний вчитель був здебільшого чоловіком. І, що характерно, викладав російську літературу або ж історію. Ось які дисципліни російська більшовицька влада вважала найважливішими для виховання наступних поколінь.

На важливості вчителя як ідеолога наголосив у одному з торішніх інтерв`ю голова радбезу РФ Микола Патрушев. Ось кілька красномовних цитат. “Вчителі займають особливе місце у житті кожного громадянина, тому неприпустиме довільне трактування окремими викладачами світової та вітчизняної історії, що підриває авторитет нашої країни та програмує свідомість дітей на основі хибних фактів та міфів”

На важливості вчителя як ідеолога наголосив у одному з торішніх інтерв`ю голова радбезу РФ Микола Патрушев. Ось кілька красномовних цитат. “Вчителі займають особливе місце у житті кожного громадянина, тому неприпустиме довільне трактування окремими викладачами світової та вітчизняної історії, що підриває авторитет нашої країни та програмує свідомість дітей на основі хибних фактів та міфів”. Або: “Тематиці героїзму радянського народу у роки Великої Вітчизняної під час уроків історії приділяється мало часу, а підручниках вона нерідко описується поверхнево”. Чи ось: “Вчитель формує особистість учня, та його покликанням має бути не надання послуг, а просвітництво, освіта та виховання”.

Вчителів у російському радянському кіно почали популяризувати як вихователів і просвітників ще зі сталінських часів. Згадується стрічка Сергія Герасимова “Учитель” (1939), головну роль у якому виконав суперпопулярний на той момент Борис Чирков – виконавець ролі більшовика Максима в однойменній кінотрилогії та злобного батьки Махна. Тому його персонажу, вчителеві Степану, широкий глядач довіряє цілковито. Тож бачить у простому шкільному вчителеві того, хто поведе за собою до світлого майбутнього. Ще й розкаже, хто ворог.

Експансія вчителів саме російської літератури яскраво показана в фільмі іншого радянського класика, Марлена Хуциєва – “Весна на Зарічній вулиці” (1956). За сюжетом суперпопулярної не лише на свій час мелодрами, вчителька з українським прізвищем Левченко приїздить до промислового українського міста (вгадується Запоріжжя), аби викладати російську мову й літературу в вечірній школі. Отже, дорослим і, як вважається, досі не сформованим пролетарям. Саме російська література поволі робить із них освічених громадян.

Учителі історії є носіями духовності в фільмі Станіслава Ростоцького “Доживемо до понеділка” (1968) та телесеріалі Олексія Коренєва “Велика перерва” (1973). У першому випадку авторитет має герой одного з секс-символів радянського кіно В`ячеслава Тихонова. У другому непоказний Нестор Петрович, герой Михайла Кононова цей авторитет завойовує. Причому – знову ж таки в пролетарів, за прикладом учительки Левченко. Її колега, вчителька російської літератури Світлана Афанасіївна, приборкує свого чоловіка, пролетаря Ганжу.

Якщо треба показати, що важкий підліток має всі шанси виправитися, його неодмінно роблять улюбленцем учителя з російської літератури. Так, наприклад, є в радянському детективі “Петрівка, 38” (1979). У радянському дитячому кіно інших вчителів, окрім істориків та по-русскому взагалі, здається, не було. Ось тут нарешті згадуються фільми, зняті в Україні, на Одеській студії. В підлітковій комедії “4:0 на користь Тетянки” (1983) приборкує непокірний 5-Б саме Тетяна Колосова, вчителька російської літератури. Інший кінохіт, “Пригоди Електроніка”, містить епізод, у якому вчитель російської літератури нахвалює робота за майстерне виконання вірша Михайла Лермонтова “Парус”. Іншої літератури в радянських школах просто не існувало.

Українське кіно, як загалом українська масова культура, не може похвалитися подібним ставленням до вчителя навіть за радянських часів. Педагог з інформаційного простору зник. Хіба в радянській стрічці “Провал операції “Велика Ведмедиця” (1983) герой Леся Сердюка, бандерівець, негативно відгукується про російську “професорку”, яку прислали вчителювати в українському селі, тому її треба знищити. Отже, українців тоді подавали як тих, хто вбиває вчителів

Українське кіно, як загалом українська масова культура, не може похвалитися подібним ставленням до вчителя навіть за радянських часів. Педагог з інформаційного простору зник. Хіба в радянській стрічці “Провал операції “Велика Ведмедиця” (1983) герой Леся Сердюка, бандерівець, негативно відгукується про російську “професорку”, яку прислали вчителювати в українському селі, тому її треба знищити. Отже, українців тоді подавали як тих, хто вбиває вчителів.

Показово також, що після тривалої паузи уже в нинішній російській маскультурі вчитель як позитивний персонаж відродився – але це вже не історик чи викладач літератури, а фізрук, герой однойменного популярного і в Україні серіалу. Вихованці Фізрука сьогодні вбивають українців та грабують окуповані території.

А сам Фізрук та його творці є вихованцями вчительки учителів Степана і Нестора Петровича, вчительок Левченко і Колосової та подібних до них. Протистояти цьому в Україні не могли й поки що не можуть. Тому ставлення до вчителів бажано поміняти на всіх рівнях.

 

Чтайте також:  Удвічі більше порушень: МОН звернулося до керівників університетів з вимогою дотримуватися мовного закону

Джерело.


Повернутись вверх