Коли дитина не хоче читати: секретні поради батькам
Що робили, коли дитина не хоче читати? Точно не примушувати! Краще застосувати секретні прийоми: ігри, застосунки, книжки для усмішки. Ці 5 статей доводять, що ґадежти не конкуренти книжок, а помічники на шляху до них. Зібрали для вас поради, що точно спрацюють.
«Будь ласка, почитай»: Як виховати радісне читання?
Скільки сторінок читає ваша дитина на день? І чи читає вона тому, що «задали у школі», чи для задоволення? У матеріалі експертка із читання Ірина Громова зібрала 5 дієвих лайфхаків для батьків, як виховати в дітях радісне читання. Спойлер: без вашої участі, любі батьки, радісне читання саме не з’явиться:)
Очікуючи мене в перукарні, дочка дістає з наплічника книгу і занурюється в неї. Поруч діти та дорослі скролять екрани своїх гаджетів. Сеанс триває півтори години. Коли розраховуюсь, адміністраторка щиро цікавиться у доньки: «У школі задали?» «Ні, просто цікава книга», — відповідає Марія.
У цьому діалозі зустрілись читання як повинність і радісне читання з любові до процесу. Два різні досвіди і два різні читачі.
Більшість батьків вважає читання важливою навичкою для дітей і переймається тим, коли діти вивчать літери та навчаться читати, як швидко вони читають, чи прочитали списки книг, рекомендованих для їхнього віку. Так само батьки знають: діти, які багато читають, добре навчаються, вміють себе контролювати, планувати та досягати поставлених цілей. Багатий словниковий запас — гарантований бонус читача. А читання книг з ілюстраціями розвиває естетичне сприйняття і формує візуальну «надивленість», здатність орієнтуватися в художніх стилях, стимулює розвиток уяви та бажання малювати.
Переконана, що саме домівка — це місце, де прищеплюється любов до читання. Читання як захопливого процесу, радісного дозвілля і особливого часу для сім’ї, коли створюються теплі й дорогі серцю спогади та висновуються найніжніші й найтонші зв’язки на все життя. Один з моїх перших дитячих спогадів про три роки: прабабуся Євгенія ввечері читає мені одну за одною казки зі збірки «Казки Карпат». Про файних легенів і лихих босоркань, молодильні ябка і сивих коней, залізного вовка і гостинці з тайстри. Втомлена читанням, прабабуся вирішує скоротити текст і пропускає кілька речень. Я обурююся, бо знаю цю та інші свої книжки з казками майже напам’ять, і дослівно цитую їй пропущений абзац.
«Будь ласка, почитай», — просила я рідних, і вони щодня читали вголос. Коли навчилася читати сама, книга стала моїм улюбленим дозвіллям, відкриваючи дівчинці з маленького міста двері в тисячі різних досвідів. Я не мала сумніву, що мої діти читатимуть для задоволення. Серед перших дитячих речей були книги. Щоб гаджети та мультфільми не конкурували з книгою, для користування ними встановлені правила та чітко визначений час.
Займаючись фахово промоцією читання, працюючи в довколакнижкових проєктах та з досвіду власного батьківства, я виокремила 5 порад, як виховати радісне читання.
Порада 1
Бути прикладом самій. Складно намагатись залучити дітей до читання, коли вони не бачать такої ж поведінки від батьків.
Що на практиці:
Скрізь, де ми із сім’єю мешкаємо, є книги. Якщо ми їдемо у подорож, то збираючись, кожен бере із собою книжку або кілька книжок на власний вибір. У свою маленьку валізку-тигра чотирирічний син кладе улюблені історії. У подорожах-відпустках та у відрядженнях ми обростаємо новими книгами. Це атрибут нашого дому: книги присутні у всіх кімнатах, я намагаюсь оточувати ними дітей. Щоб випадково побачена книга викликала інтерес взяти до рук, погортати, порозглядати ілюстрації або почитати. Часто кожен з нас читає кілька книг одночасно, тож книги можна знайти всюди — серед подушок на дивані, на полиці поруч з обіднім столом, на тумбах при ліжку, на робочих столах. Зізнаюсь, ми з чоловіком зараз читаємо менше, ніж діти. Співвідношення придбаних дорослих книг переважає над прочитаними не на нашу користь. На моїй приліжковій тумбі вже виросла вежа, що докірливо кидає тінь на мене перед сном. Темп читання «дорослих» книг зменшився, утім, дитячих — ні на йоту.
Порада 2
Створіть ритуали спільного читання вголос. Оберіть час, зручний для всієї родини, мурмотеньке місце і читайте. Нехай ніхто й ніщо не змінить ваших планів. Якщо не виникло непереборних обставин, цей час має бути непорушним та недоторканим. Бо саме зараз народжуються безцінні щасливі моменти, які потім роками відгукуватимуться теплом і затишком у ваших серцях.
Що на практиці:
Читання вголос супроводжує моїх дітей із перших місяців життя. Перші історії — розлогі розповіді на кілька голосів під перегляд книжок-картинок та часті читання-примовляння віршів протягом дня. Далі з’явився час «bedtime stories» — наш священний час разом перед сном. Так, увечері діти готують книги, які б хотіли прочитати разом, і складають їх на столику біля ліжка. Далі ми разом обираємо книгу або дві (залежить від формату історії та рівня втоми батьків) і поринаємо в наш особливий світ пригод та обіймів під тепленькою ковдрою. Читання вголос — розкішний антистрес. Спробуйте прочитати історію на різні голоси, інтонувати, заспівувати, а потім вигадувати можливі продовження. Втома дня кудись зникає, поступається сну. А розпочата, але недочитана історія хвилюватиме уяву до наступного читання.
Порада 3
Приділіть час вибору книг. Чимало дітей не читають охоче, бо вважають це заняття нудним. Багато зізнаються, що мають складнощі з вибором книг, які захоплять сюжетом та відповідатимуть інтересам. Дітям бракує рекомендацій, а вибір батьків не завжди потрапляє в ціль. 40 % опитаних дітей сказали, що іноді читають для задоволення, а іноді — з примусу, а 17 % читають виключно з примусу. Водночас 39 % читають виключно для задоволення. Це дані всеукраїнського соціологічного дослідження «Читання в контексті медіаспоживання та життєконструювання». Щоб зацікавити дитину, обирайте книгу відповідно до її віку та інтересів, цікавтесь рекомендаціями фахових ресурсів. Зважайте на складність та обсяг тексту, наявність ілюстрацій та їхню відповідність змісту. Залучайте дітей до вибору книг — разом відвідуйте книгарні. Звертайте увагу на книги сучасних письменників та історії, близькі до вашого контексту.
Що на практиці:
Частину книг у нашій дитячій бібліотеці обрала я, частину — діти самостійно. Марія стежить за улюбленими видавництвами в Instagram і сама просить новинку, яка її зацікавила. Із Федором, якому чотири роки, схема самостійного вибору працює інакше: придивившись кілька книг для його віку, я розповідаю йому про героїв та сюжет, а син обирає. Книги, які обрав сам, Федір чекає і одразу просить прочитати йому, тільки-но принесу пакунок з пошти.
Щоб дібрати книги, які зацікавлять моїх дітей, я спостерігаю, які історії їм подобаються, які персонажі відгукуються, що розважає, що знуджує. Стежу за улюбленими авторами дітей і пропоную новинки. Цінність вдало підібраної книги — у її вчасності для віку, переживань та інтересів дитини. Щоб не заплутатися в різноманітті видань, для себе я обрала критерії вікування (релевантності форми, розміру та наявності ілюстрацій відповідно до віку) і стежу за оглядами від БараБуки та блогу Казкарка. Чудове рішення, щоб підтримувати читацький інтерес, — знайти «свої» серії книг. У нас це «Шусть і Шуня» Акселя Шеффлера і серія про транспорт Шеррі Даскі Рінкер, книги Джулії Дональдсон та Роальда Дала, «36 і 6 котів» Галини Вдовиченко і «Чудове Чудовисько» Сашка Дерманського.
Порада 4
Використовуйте мобільні застосунки. Читання та гаджети не завжди конфліктують. Мобільні застосунки можуть стати саме тим елементом гейміфікації, якого бракує, щоб зробити перший крок до читання і створити новий читацький досвід.
Що на практиці:
Зверніть увагу на книги з мобільними застосунками-іграми (наприклад, «Джойки: книга пригод еко-героїв» та застосунок «Joykis Grand Tour»), де контакт із героями та історією починається в грі і поглиблюється в книзі. Цікавими є також застосунки — онлайн-бібліотеки, де книги добираються відповідно до віку та на основі відгуків читачів формуються алгоритми рекомендацій. У таких застосунках можна заробити бали за читання, змагатися за місця в рейтингу на основі розв’язаних тестів за прочитаними текстами — схоже на онлайн-вікторини Kahoot, популярні серед дітей молодшого та середнього шкільного віку.
Порада 5
Обговорюйте прочитане та поглиблюйте інтерес. Книга — це ще одна тема для розмови з дітьми, а іноді й можливість для батьків торкнутися складної або делікатної теми (зокрема, для обговорення досвідів дорослішання, проживання конфліктних ситуацій та актуального зараз для українців болісного досвіду війни).
Що на практиці:
Ідей для обговорення — безліч. Ми любимо поговорити про героїв, поміркувати про їхні вчинки та про вигляд. Мої діти часом не згодні з ілюстраторами, бо інакше уявляють собі певних героїв до дрібнісіньких деталей. Часто фантазуємо, а що, якби… І тут кожен може вигадати продовження історії або запропонувати розвиток подій. Якщо зацікавлює локація або герой, дізнаємося більше про них — дивимося фільми або картинки, читаємо енциклопедію.
Усвідомлене читання: чому важливіше читати не швидко, а з розумінням?
Що таке усвідомлене читання? Чому важливо читати не швидко, а вдумливо? Та як розвинути мотивацію до читання, коли щодня повітряні тривоги? Тут допоможе застосунок «Вивчаю — не чекаю». Він розроблений ГС «Освіторія» спільно з міжнародною благодійною організацією War Child Holland та МОН. Додаток не потребує інтернету та вміє зацікавити читанням. Авторка підручників і методичних посібників НУШ та співавторка контенту для застосунку Інна Большакова розповіла все про читацьку компетентність під час вебінару «Захопливе читання із застосунком «Вивчаю — не чекаю».
Читати — це не одне, а три завдання
Інколи батькам здається, що навчити читати — це одна-єдина, відносно проста мета. Дитина має складати літери у слова та швидко їх озвучувати. Якщо темп гарний та є автоматизм, усе в нормі. Але насправді механічно декодувати букви у звуки — це лише одне з трьох завдань для тих, хто навчає дитину читати. Ще й не перше за важливістю, а швидше друге.
Найпершим можна вважати ось що: розвинути мотивацію до читання. Зробити так, щоб дитина сама цікавилася книжками і щоб читання стало її повсякденною звичкою. Мотивацію до читання важко розвинути в наші часи, коли гаджети заполонили простір і дитина може отримати інформацію з відео. Діти мають зануритися в середовище читачів. Секрет у тому, щоб знайти книги для задоволення, що спонукають повертатися до них. А також у тому, що діти повинні від самого початку навчання бачити себе успішними читачами.
І третя ціль — навчити дитину розуміти те, що вона читає, розмірковувати і вчитися на сенсах текстів. Від розуміння значення слова вона поступово йде до того, як вони узгоджуються в реченнях, яка головна думка тексту, що дають художні засоби. Лише усвідомлене читання стає корисною навичкою в дорослому житті.
Після успішного навчання дитина має сказати: «Я хочу читати», «Я вмію декодувати» і «Я розумію прочитане».
Дитина має відчути голод до книжок
Читання є отриманням сенсу з друкованого тексту.
Етапи читацької компетентності:
1️⃣
До-читач — ще не знає букв, але вже усвідомлює, що існують книги, їх читають дорослі. Діти можуть розглядати й коментувати малюнки (є віммельбухи для тих, хто не вміє читати), гортати сторінки. Тобто це етап дошкільняти, який кожна дитина неодмінно має проходити для підвищення мотивації. У неї має сформуватися так би мовити голод до книжок, таких загадкових та цікавих. Формується бажання самостійно дізнатися, що ж там написано. Коли ж дитину змушують із ранніх років вчити букви, нав’язують читання, не дають «нагуляти апетит», це знижує мотивацію.
2️⃣
Читач-початківець — зазвичай припадає на перший цикл початкової освіти (1–2-й клас). Хоча в різних дітей усі етапи проходять у різному віці, залежно від індивідуальних особливостей. Читач-початківець вчиться декодувати. На цьому етапі ще важко отримувати задоволення від власного читання. Тож читання з батьками у 1–2-му класі саме тих творів, які подобаються хлопчику чи дівчинці, є дуже важливим. Діти навчаються вдумливо слухати та звикають до «книжкової мови». Це часто не враховують дорослі. Але мова, якою ми спілкуємося з дітьми, є розмовною, як і спрощена мова відео. А ось мова художніх творів — інша, до неї треба підготуватися та призвичаїтися. Якщо батьки не можуть особисто читати, можна залучити дітей до груп читання онлайн. Головне, щоб вони зацікавилися світом книжок.
Часто на наступному етапі, якщо не було традиції слухати тексти, дитина добре опановує механічне читання. Але чимало з того, що сприймає, не розуміє, бо не має готовності до художньої мови. У старших класах чимало підлітків, на жаль, охоче слухають стислі перекази літературних творів, а не читають їх самі, бо не готові сприймати складні тексти.
3️⃣
Вправний декодер — у середньому припадає на другий цикл початкової освіти (3–4-й клас). На цьому етапі дитина — упевнений читач. Механічне читання вже є навичкою, збільшується темп читання, з’являється виразність. Учні на притаманному їм рівні починають усвідомлювати сенси текстів.
4️⃣
Вільний/самостійний/незалежний читач, який добре розуміє прочитане.
5️⃣
Умілий читач: на цьому етапі людина має глибокий рівень усвідомленого читання. Дорослі опановують цей рівень протягом усього життя, адже вміло читати газети та філософські трактати — це різні речі. Різні рівні складності текстів вимагають різної майстерності.
Як проходить етап декодування?
Спочатку дитина вчиться визначати в мовленнєвому потоці потрібний звук. Потім розуміє, що цей звук позначений певною буквою, і саме це співвіднесення звука і букви є дуже важливим. Потім діти за допомогою вправ вчаться розрізняти букви і сполучати їх, щоб утворилося злиття. Це критичний момент у розвитку навички читання, коли діти мають сприймати одразу склад і вчитися його називати (не окремі звуки М і А, а МА).
Далі діти читають по складах, оскільки це найлегший і найоптимальниший варіант. Читання цілими словами не дуже притаманне українській мові. Згодом вони починають розуміти, що кожне слово щось означає, уявляють певний образ. Потім переходять на рівень речень, а далі — текстів. Саме ці процеси обумовили структуру програми для 1-го і 2-го класів, яка закладена в застосунок. І надалі структура навчального контенту залежить від того рівня читацької компетентності, який орієнтовно в певному класі діти мають опанувати. Відео побудовані так, щоб допомогти в організації читання.
Важливо, що застосунок мають змогу використовувати учні, які навчаються за підручниками різних авторів. Спеціально для цього автори намагалися не прив’язуватися до певного контенту. Але проєкт створений таким чином, щоб реалізувати державний стандарт.
Веселі помічники для дитини
Застосунок «Вивчаю — не чекаю» — як здорова їжа для мозку. Хай діти клікають не лише на «відосики», а й на відео та ігри, що допоможуть їм в опануванні читання та української мови.
«Родзинка» застосунку — оригінальні персонажі, велика українська родина, яка супроводжуватиме дитину протягом усіх занять. Діти (старша сестра Мар’яна та молодша Леся, старший брат Артем та маленькі близнюки Ярема та Віктор), сучасні впізнавані батьки Данило та Ганна, бабуся Марія і дідусь Павло, бадьорі, веселі, з почуттям гумору, а також хрещені батьки Володимир та Віра — усі вони стають супутниками у грі. Емоційний зв’язок із героями посилює бажання юного гравця дістатися фіналу. Із проходженням нових етапів герої змінюються, що підтримує інтерес дитини. Сім’я персонажів допомагає у вивченні української мови. Також є нагода поговорити про важливість родинних стосунків, сімейних традицій.
Урок починається та завершується життєвою історією, яка занурює в цікаву ситуацію. Якщо вивчаємо літеру О, вона стосуватиметься окулярів, якщо Б — барабана. На її основі часто створюється проблемна ситуація: наприклад, якого листа написати бабусі — паперового чи електронного.
Історії не лише допомагають вивчати букви, вони нагадують норми поведінки, дають змогу розв’язувати конфлікти, ефективно спілкуватися. Так через них реалізується формування життєвих цінностей. Також вводиться потроху розуміння художніх засобів: порівняння, метафори. Скажімо, коли бабуся розповідає про милозвучність та лагідність мови, з’являється котик. Або ж, наприклад, порівнюємо малюнки близнюків та записи звуків мовлення в давнину пращурами.
На кожному етапі — свої секрети
Зазвичай для певної букви маємо одне-три відео, де діти знайомляться зі звуком, потім з буквою друкованою і рукописною.
Ведуча Анастасія демонструє чітку вимову звуків. Діти люблять наслідувати, вони вчитимуться промовляти звуки й чути їх у мовленнєвому потоці. Також подано звуковий аналіз слів (але звукові схеми даються не на першому етапі, аби символи не відволікали від вивчення букв). Щоб було весело, діти мають вгадати слова, які починаються з певного звука. Слова не пишемо, щоб діти все сприймали на слух. Так вони призвичаюються до такого виду діяльності, як аудіювання. Якщо батьки зупинятимуть відео та називатимуть кожен звук у слові, це сприятиме формуванню фонематичного слуху. Це пріоритетне завдання таких відеоматеріалів.
Далі йде знайомство з друкованими буквами, великими та малими, адже саме з ними діти зустрічаються під час читання. Образ букви малий гравець шукає в різних предметах, ситуаціях, він накладається на інші зображення. Школярів навчають, як написати друковану та рукописну букви, аби для запам’ятовування вони вмикали й кінетичну пам’ять. Прописування літери сприяє тому, що діти швидше її розрізняють.
Також є окремі відео на відпрацювання сприйняття складів та слів. Важливо, щоб діти повторювали склади за диктором і бачили склад на екрані. Варто повертатися до такого відео багато разів, щоб діти читали все швидше й швидше.
Учні мають бачити цілісне слово, а не набір складів. Вони повинні самотужки визначати, як його поділити на склади. Це складне завдання. Тому у відео склади додаються в слово почергово або подаються слова, де підсвічуються окремі склади, щоб полегшити дітям роботу. Голосні звуки подані зеленим, а приголосні — синім. Від червоного кольору відмовилися: він надто збудливий і може асоціюватися із зауваженнями, які раніше писали червоною ручкою. Потрібно, щоб діти перебували в рівновазі та спокої під час роботи із застосунком.
«Дістаньте» ігри з гаджета
Значна частина матеріалу — серія ігор на відпрацювання тих чи тих умінь. Ігрова діяльність сприймається дитиною як задоволення, тобто вона вчиться, не помічаючи, що вчиться. Гейміфікація мотивує учня долати певний бар’єр на етапі читання. Тож розробники нині працюють над розширенням ігор.
За темами є ігри різної складності, тож можна обрати необхідне для юного читача. Варто орієнтуватися на зону найближчого розвитку (за Львом Виготським), як і загалом під час навчання. Тобто учень може виконати завдання, виникають труднощі, але він здатен їх подолати. Якщо все надто легко, сприйняття матеріалу буде поверхневим. Прості ігри варто використовувати лише для закріплення матеріалу.
Процес гейміфікації в школі — це привнесення ігрового моменту з дидактичною метою. А дидактичні ігри не є чимось новим. Вони здавна використовуються в освітньому процесі, просто нині розроблюються із залученням гаджетів. Нові сучасні технології дають змогу дітям швидше опановувати матеріал.
Секретна порада для батьків та вчителів, які хочуть отримати максимальну користь: «дістаньте» ігри із застосунку в реальне життя. Якщо у вчителів чи батьків є змога доповнити віртуальні ігри аналогічними настільними (видрукувати та оформити), це чудово для дитини. Якщо учень не лише водить пальцем по екрану телефона, а й рухається, перекладає картки, щось відшукує на папері, це теж доповнює розвиток та дозволяє швидше опанувати тему.
Що почитати?
У першому класі спочатку пропонують читати слова, невеличкі речення. Для читання із задоволенням для учнів цього віку є пісні та вірші, які склала поетеса Марічка Берізко, в яких чимало слів на ту букву, яку діти вивчають.
Для наступних класів початкової школи вже запропоновані тексти, які діти самостійно читають, це найпростіша теорія. Наприклад, як придумати лічилку, яку роботу виконує апостроф? У них є певні граматичні та орфографічні моменти для запам’ятовування. Якщо школярі зустрічають регулярно в тексті складні слова, спрацьовує зорова пам’ять, і потім їм буде легше писати їх правильно.
Для учнів 2–4-го класу також передбачені тексти для читання з розумінням. Це невеличкі тексти, які діти можуть прочитати самостійно і відповісти на запитання наприкінці. Запитання переважно на фактичний зміст, вони різнорівневі та не потребують записів (на вибір правильної відповіді).
У 3–4-х класах тексти довші та складніші, до них дають більше запитань. Застосунок доповнюється, тож перші уроки за другий цикл початкової освіти вже можна переглянути.
Читання для задоволення пропонує книжки різного рівня. Це народні казки, твори класичні та сучасних українських авторів. Вони мають динамічні сюжети та утримують увагу дитини.
За словами пані Інни, громадська спілка «Освіторія» робить величезну роботу, щоб залучити найкращі українські твори. А також варто подякувати авторам, які відгукнулися. Зараз використовуються тексти близько 20 письменників, у тому числі сучасних: Тані Стус, Зірки Мензатюк, Катерини Міхаліциної, Сашка Дерманського та інших. Нові тексти з’являються разом із новими уроками.
Книжки для усмішки: що почитати з дітьми для хорошого настрою
Що почитати дітям, щоб підняти настрій? Як викликати не просто усмішку, а регіт? Vivat зібрав книжки українських письменників та письменниць, які гарантовано піднімуть настрій як малечі, так і дорослим.
«Тю», — сказав їжачок»
Сашко Дерманський
Нова, неймовірно смішна історія від Сашка Дерманського про їжачка Тю Колючого, який має вельми філософське ставлення до життя і на всі життєві негаразди має одну відповідь: «Тю!»
Їжачок із радістю дослідив би річечку, але поки що він може тільки мріяти про Далеку Далечінь, сидячи на кладочці. Та одного дня роздуми Тю перериває Михась, якому терміново потрібно знайти бодай краплинку меду. Відтак у житті їжачка з’являється впевнений у собі ведмедик-дружбандит, кмітлива білочка-дружбандитка Лампочка і пригоди, від яких перехоплює дух. А поки дружбанда досліджує бджіл, МЕДпункт і чужі оселі лісян, Зизаній Колючий, татко Тю, досліджує таких собі людяків. І одного разу не повертається з нічної вилазки… Разом із друзями Тю має знайти людяків і врятувати татка. Отак воно й буває: думаєш, пригоди закінчуються, а насправді вони лише починаються.
«Жерар-партизан»
Іван Андрусяк
Ще вчора морськосвинський детектив Жерар розслідував різні каверзні справи, а сьогодні він захищає рідну Витівку від справжнісінького ворога, який заїхав сюди на танку. І хоча це історія про війну та бойові дії, які відбуваються в Україні, вона сповнена оптимізму і приводів пореготати. І так, ми перемагаємо, що не може не тішити.
Інакше і бути не може, адже рідні краї боронить відважний звірячопартизанський загін. Колишній детектив, а тепер безстрашний захисник Жерар разом із мишачою теробороною, котами Степаном і Тимком та іншими місцевими мешканцями готуються задати жару московським зайдам. Кляті орки ще не знають, із ким доведеться мати справу. Бо від Жерара та ЗСУ ніхто не втече!
«Найважливіша книга про зуби»
Галина Ткачук
Якщо ви думаєте, що зуби — це нудно, ви дуже помиляєтеся. Молочні, корінні, дитячі й дорослі, котячі чи риб’ячі, криві чи рівнесенькі, із плямками або ж ідеально білі — зуби захоплюють різноманітністю!
У книжці Галини Ткачук експерти в галузі зубознавства розкриють найважливіші зубаті секрети: як зуби можуть допомогти визначити вік чи звички, чому відбиток щелепи не менш унікальний, ніж відбитки пальців, чим людські зуби відрізняються від собачих чи котячих, що це за таємна мова стоматологів та чиї зуби зберігаються в історичному музеї. Хороший настрій від книжки гарантовано, а ще — корисні знання, що допоможуть зберегти зуби цілими і здоровими.
«Полінка»
Віталій Запека
Дуже зворушлива і смішна історія, за яку автор цьогоріч отримав премію імені Всеволода Нестайка. Письменник Віталій Запека написав її на фронті для своєї новонародженої онучки — і з тієї історії веселощі аж хлюпають за краї сторінок.
Полінці рочків — «без пальчика долоня»: саме виповнилося чотири. Вона взагалі мамина і татова, але зараз гостює у дбайливої бабусі й дідуся-витівника, який, попри свій вік, страшенно любить бешкетувати, влаштовувати капості, пригоди й навіть організовувати пошуки скарбів. Завдяки дідусевим вигадкам дівчинка не тільки спробує зіпсувати кашу, подружиться із сусідським хлопчиком Миколою, а й навчиться читати й рахувати, дістане купу подряпин і подарунок від зубної феї, вирушить у похід і дізнається чимало нового про світ навколо.
«Як весело в будинку «Вау!»
Андрій Кокотюха
Історія від автора ненудних книжок Андрія Кокотюхи підніме настрій вже досвідченим читачам. Адже тут море кумедних ситуацій та яскравих героїв. Вампір, якому заборонили полювати, бореться з нічною нудьгою. Домовик свариться з відьмою, що розводить безлад зіллєварінням. Русалка заливає сусідів. Привиди намагаються знайти тих, хто їх ще боїться… І всім-всім заважають галасливі тролі. Так що нудно точно не буде.
Як так сталося, що всі ці чарівні істоти тепер мешкають разом? Одного разу вони вирішили помірятися силою, гралися і догралися — їхні світи не витримали й луснули. Вцілілі мешканці кинулися рятуватись у нашому світі і всіх їх прихистив величезний будинок «Вау!». Тепер привиди, вампіри, гноми, відьми, русалки та інші легендарні містичні створіння змушені жити поряд із людьми. Ба більше — цим непримиренним істотам доведеться стати хорошими сусідами, пристосуватися до нових реалій і водночас не забути, ким вони є.
Як через гру вчитися читати: 5 секретів застосунку «Вивчаю — не чекаю»
Вчитися через гру — одна з найбільш ефективних навчальних методик для дітей початкової школи. Але що робити вчителям та батькам, коли навчання щодня переривається через повітряні тривоги, години в укриттях, відключення світла та нестабільний інтернет. У відповідь ці та інші вимоги нової реальності громадська спілка «Освіторія» спільно з міжнародними партнерами War Child Holland та МОН розробили застосунок «Вивчаю — не чекаю». Він не потребує підключення до інтернету та враховує не лише виклики війни, а й вікові особливості дітей. Нещодавно застосунок оновили. Тепер із ним можна вчити основні предмети — математику й читання. Розповідаємо, 5 секретів всередині застосунку.
Яскраві анімації та відео
На початку кожного уроку учням пропонують подивитися анімацію та відео з учителем для ознайомлення з темою уроку. Захоплює різнокольорова графіка та оригінальні персонажі — все це створювали українські та нідерландські ілюстратори з огляду на вподобання дітей.
Міні ігри
У кожному уроці є прості та цікаві ігри на запам’ятовування правил, вимову звуків. Наприклад, під час вивчення букв першачкам пропонують прослухати аудіо та вибрати відповідне зображення. Завдяки візуальним та аудіальним асоціаціям новий матеріал краще запам’ятовується.
Заохочення успіху
Проходження кожного нового етапу заохочується віртуальними призами. Діти отримують фрукти, посуд, приладдя — все, що доповнює гру новими елементами. Успіх дитини відображається у вигляді прогресу, який збільшується з кожним новим правильно виконаним завданням.
Герої гри — дружня українська родина
В оновленому застосунку учнів знайомлять з новими героями — великою українською родиною. Діти, батьки, бабуся й дідусь — усі вони стають супутниками у грі, супроводжуючи дитину на кожному новому етапі. Емоційний зв’язок з героями робить процес навчання захопливим, збільшує мотивацію дітей проходити гру до кінця. Учні залюбки відкривають застосунок знов і знов, щоб побачити героїв та зробити нові завдання.
Тексти українських сучасників
Недостатньо просто навчити дитину читати — важливо закохати її в українську мову. Так читання стане звичкою та частиною дозвілля, а не примусом у процесі навчання. У кожен урок в застосунку «Вивчаю — не чекаю» додали щонайменше одне завдання на читання текстів українських авторів. Діти можуть прослухати аудіо, а потім прочитати текст самостійно. Зараз у різних класах використовуються тексти близько 20 різних письменників, серед яких багато сучасників: Таня Стус, Зірка Мензатюк, Катерина Міхаліцина, Сашко Дерманський та інші. Нові тексти з’являються разом із новими уроками.
Розробники впевнені: для дітей, які виїхали за кордон внаслідок війни, це додаткова можливість залишатися в українському контексті та тримати зв’язок з Україною.
Контент для застосунку створювався командою найкращих педагогів та методистів. А це гарантує, що всі матеріали відповідають навчальній державній програмі та стандартам НУШ. До проєкту долучилися:
- Інна Большакова — авторка підручників та методичних посібників НУШ
- Ганна Остапенко — авторка підручників «Українська мова та читання» 2–3 клас і посібника «Українська мова. Буквар».
Оновлена версія «Вивчаю — не чекаю» доступна на App Store та Google Play. Завантажити можна на смартфон або планшет і навчатися через гру без обмежень.
Перезапуск читання: як закохати дітей у книжки
«Та ясно що ці діти багато читають! У них же мама письменниця і тато режисер!» — доводилось таке чути? Чи справді діти в родинах митців читають більше? І якщо так, то чому? Спойлер 1: справді так. Адже коли навколо тебе з дитинства багато книжок, цікавих людей і загалом панує атмосфера творчості й пошуку ідей, книжка стає звичною ще змалечку. Спойлер 2: і в мистецьких родинах доводиться докладати зусиль, щоб знайти шлях до маленького читача. Як закохати дитину у книжку? Ми розпитали про це відомих українських митців та «фахових читачів», у яких теж ростуть діти.
Сергій Жадан та Євгеній Стасіневич так давно займаються промоцією читання, що цьогоріч стали героями відеоциклу «Читай-Пиши». У ньому підлітки говорять про книжки і життя з дорослими, з якими не були знайомі до зйомки. Цей цикл — сайд-проєкт програми «Читай-Пиши», яку вже третій рік поспіль реалізовують благодійний фонд Сергія Жадана, простір дитячого читання BaraBooka та Український інститут книги. Як і задумували автори відеоциклу, спільно прочитані книжки стали чудовим приводом для товариської розмови між героями й героїнями, попри різний вік і життєвий досвід.
Сергій Жадан, письменник, перекладач, громадський діяч, батько двох дітей
Про стосунки з книжкою
Коли я був малим, усі читали, це було нормою. Сформувала мій смак як читача моя тітка, письменниця Олександра Ковальова. Ми постійно обговорювали книжки й події, тож вона радила відповідну літературу, привозила книжки. Зараз ми з донькою Марусею ходимо до книгарень разом. Я йду вибирати дорослу літературу для себе, а вона йде у відділ дитячої і щось там собі шукає. Коли ти постійно приносиш дитині книжку і щось нав’язуєш, дитина може сприйняти це як щось «не своє».
Поради для батьків
Треба зробити книжку звичною у домі, щоб книжки були буквально скрізь. Дуже важливо, щоб сама дитина брала участь у купівлі книжок. Часто за небажанням читати ховається проста причина: дитині запропонували «не її» книжку.
Книжки можуть допомогти зрозуміти дитину, тому намагайтеся частіше й глибше обговорювати те, що дитина читає. Наш конкурс дитячих рецензій «Читай-пиши» — це запрошення до обговорення прочитаного, до критичного мислення.
Для того щоб і діти, і батьки, і викладачі побачили, якою плідною може бути розмова про книжку, ми й створили відеопроєкт «Читай-пиши», де підлітки із захопленням (і подекуди дуже глибоко) говорять про літературу з дорослими: Ярославою Кравченко, Євгенієм Стасіневичем, Машою Сердюк, Андрієм Шимановським, зі мною теж. Подивіться та спробуйте влаштувати такі дискусії вдома. Спільно прочитана книжка дає багато приводів для розмови, ламає бар’єр між дітьми й дорослими, допомагає проговорити складні речі. Чесно кажучи, і нам, дорослим, такі розмови багато на що відкривають очі — діти ж на світ дивляться інакше, ніж ми, це страшенно цікаво.
Ірма Вітовська, акторка театру та кіно, мама хлопчика-школяра
Про стосунки з книжкою
Я рано почала читати і зараз згадую, що часто читала книжки, розраховані на більш старший вік, навіть на дорослих. Можливо, я не все розуміла, але певну думку складала. Тож коли перечитувала книжку в дорослому віці, твір набував більшої об’ємності за рахунок попередніх вражень. Сину я пропонувала і книжки мого дитинства, але багато класичних дитячих книжок зараз видаються дуже описовими, їх важко сприймати сучасним дітям. Проте в сина є авторитетні друзі — старші хлопчики, які читають. Вони рекомендують йому підліткову літературу, часто він дослухається до їхніх порад.
Поради батькам
У першому-другому класі із самостійним читанням у сина не було проблем. Але потім сталася своєрідна перерва в читанні. Проте я впевнена, що повернення до книжки буде, просто такі перерви іноді потрібні для не менш важливих процесів.
Наразі ми із сином зробили «перезапуск» читання через комікси. Він знову почав читати, хоч і доводиться нагадувати. Та й трапитись йому повинна «його» книжка.
Ми обговорюємо книжки, які читає син: іноді я прошу переказати сюжет, ніби забула, щоб він ще раз проговорив зміст.
Сергій Петров (Bob Basset), художник і співзасновник однойменної артстудії, батько трьох дітей
Про стосунки з книжкою
У дитинстві я читав казки Андерсена і натрапив на «Дівчинку з сірниками» — ця історія настільки мене приголомшила, що я досі думаю: як це можна вважати літературою для дітей? У дорослому віці нас надихає на будь-яку творчість усе, що ми раніше прочитали, побачили, прослухали, пережили. Книжки, у тому числі прочитані в дитинстві, є частиною нашої майбутньої творчості.
У мого сина Максима є традиція з дідусем: дідусь веде малого на книжкові закупи, що супроводжуються морозивом та какао. Дві книжки купують на вибір Максима (часто це комікси, або книжки-серії на кшталт «Як приручити дракона»), і дві книжки на вибір дідуся. А для того, щоб новий похід за враженнями відбувся, треба прочитати все попередньо придбане.
Поради батькам
Треба відстежувати якість інформації в дитячих книжках, щоб в них не було якоїсь антинаукової маячні.
Іноді син звертає увагу на книжки, до яких він ще, на мою думку, не доріс. Наприклад, аніме. Я пояснюю, що це не на часі, що він не зрозуміє як слід, а неправильна інтерпретація може травмувати.
Що стосується гаджетів, то ми намагаємося домовлятися, адже відібрати комп’ютер у дитини зовсім — неправильно, бо вона буде відставати за цифровими навичками від ровесників.
Співачка Alyosha та соліст гурту «Антитіла» Тарас Тополя, батьки трьох дітей
Alyosha про стосунки з книжками
Відверто зізнаюсь — у дитинстві читати не дуже любила, особливо книжки зі шкільної програми. Проте колись мені до рук потрапила дитяча Біблія і я нею захопилася. Читала її, щоби ніхто не бачив. А як закінчила — непомітно поставила на полицю, звідки взяла. Тоді це був мій секрет. Зараз найчастіше обираю книжки за порадами знайомих. Часто це наукова фантастика або твори про духовний розвиток. Також для мене важливо обговорити прочитане. Обираючи книжки для дітей, я звертаю увагу на те, чи не транслюють персонажі негативних прикладів, адже книжки теж виховують у дітях певні риси.
Тарас Тополя про стосунки з книжками
Коли я був дошкільником, моєю улюбленою була казка про Бременських музикантів. Згодом я став фанатом детективних історій про Шерлока Холмса. Кожну історію я жваво обговорював з мамою — так мене вражав знаменитий «дедуктивний метод» розслідування.
Поради батькам
Важливо пояснити дитині, що прочитані історії не побачиш у мультфільмах чи кіно. Тому що коли читаєш ти — це є саме твоя особиста візуалізація і твій «фільм» у голові.
Зараз ера гаджетів, проте в нас є правило — гаджет до рук дитини потрапляє тільки після читання. Наприклад, Роман, якому 8 років, прочитав 20 сторінок книжки — година часу гри з гаджетом. У п’ятирічного Марка ці показники трішки менші. Проте цих правил наша родина дотримується щодня і хлопці самі зацікавлені в більшій кількості прочитаних сторінок за день.
Євгеній Стасіневич, літературний критик, літературознавець, радіоведучий, батько доньки-школярки
Про стосунки з книгами
У класі п’ятому я сильно надихнувся одним віршем Шевченка: переписав його на аркуш і показав мамі, мовляв: дивись-пишайся, сам його склав! Мама щиро здивувалася, щедро похвалила, проте, коли я утнув таке вдруге того ж вечора, — здогадалась, але не сварила, навіть, здається, не виказала цього. Тобто досвід читання ще на початках переплівся в мені з бажанням щось писати. Хай і через присвоєння чужого.
А реально зацікавленим читачем я став у років 12–13: мій дядько-інтелектуал із Горлівки у відповідь на мої химерні запитання почав інтенсивно обговорювати зі мною серйозні теми. А потім приносив мені книжки, які я навіть не мав читати: вони перебували десь поруч і вже тим заряджали. По-хорошому подразнювали.
Поза своїм професійним колом обов’язків, де маю відстежувати ключові видання на ринку, все більше читаю не прозу, а гуманітаристику: як популярніші, так і більш специфічні тексти. Історія, філософія, культурологія. Книжки про книжки, звісно, теж.
Читання — важлива культурна практика, тренажер для прокачування як мінімум емпатії та критичного мислення. І книжка, попри серйозну конкуренцію, все ще може бути важливою в дитячому житті, чимось на межі між якісною розвагою і приємним пізнанням.
Мені подобаються активності проєкту «Читай-пиши»: і розмови про літературу з дітьми в школах на Сході України, і серія відеороликів, де книги обговорюються з юними та молодими. Це така цінна можливість чесної розмови: і про мистецькі вартості, і про ті теми, що їх книга розробляє. Можливість звірити ціннісні годинники.
Поради батькам
Як би затерто це не звучало, але особистий приклад батьків — працює. Донька бачить мої години за читанням — і десь це їй фіксується.
Віддавна даю Цвітані можливість обирати в книгарнях самій. Це і про довіру, і про право на помилку, і про розуміння того, що окремі свої потреби вона вже відчуває значно краще за батьків.
Важливий момент — обговорення після прочитання. Ми розмовляємо не лише про сюжет, а й про те, як книжка написана, чи погоджується донька з автором/авторкою, чи достатньо виписані персонажі, мотивації, декорації. І геть необов’язково, щоб я це теж повністю прочитав — тут важлива включеність.
Я намагаюсь показати, що будь-які читацькі реакції — принципово нормальні: книга може злити, дратувати, лишати байдужою, викликати протест.
Критична установка додає процесу читання не тільки осмисленості, а й фану.
Євген Хмара, композитор, піаніст-віртуоз, батько двох дітей
Про стосунки з книжками
У моєму дитинстві книжок було багато, найулюбленішими були пізнавальні, цікаво й добре ілюстровані видання. Та найбільше я любив діапроєктор. Направляєш його на стіну, читаєш текст та розглядаєш картинку. На превеликий жаль, зараз у мене абсолютно немає часу на читання, хоча я обожнюю книжки про космос. А от для дітей читання — дуже важливе, адже воно розвиває уяву. Дитина сама уявляє все, що потрапляє до неї через слух та трансформує в образи. Під час читання вголос дитина у своїй уяві створює справжні «кінострічки».
Поради батькам
Головний лайфхак — це знаходити час і читати дітям. Зараз є така сумна тенденція: батькам набагато простіше дати дитині телефон з іграми або мультиками — і все. Але найцінніше для дитини — це наша увага, а книжки можуть дати їй для майбутнього значно більше, ніж ми іноді думаємо.
