«Залишати потрібно лише комплексні домашні завдання один-два рази на місяць», – В. Бєлий
Коли читаєш, що у нас витрати на одного учня різниться для різних закладів у 19 (!) разів, то починаєш розуміти не лише свій сум від того, а й пояснення як простим, але системним рішенням діяти розумно.
Адже дуже сумно бачити черговий прямий індикатор нерозумної організації системи діяльності.
Наші люди не можуть зрозуміти, що “там” у жодній країні немає будь-яких заперечень батьків проти моделі щоденного підвозу учнів до шкіл повноцінного розміру з тієї системної причини, що звичний нам навчальний функціонал “домашні завдання” відкинуто на користь прямого навчання виконувати практичні вправи прямо у класі згідно розкладу занять з вчителями, котрі діють як коучі (освітні тренери), а не ретранслятори програмного матеріалу та перевіряльники його поточного засвоєння учнями вдома.
Отакий сумний сум у мене на тлі врізаного у пам’ять трирічного досвіду роботи за кордоном.
Нам тільки й треба, що викинути на “смітник історії” з функціоналу всіх учнів та вчителів країни з початку наступного навчального року епізод з “щоденними поточними домашніми завданнями”, які “потрібно” задати у кінці кожного уроку та записати у колонці класного журналу.
До речі, десь сотня моїх колишніх колег по ФТЛ та десятки тисяч його учнів тридцять років поспіль жили без поточних домашніх завдань з порожніми отими колонками у класних журналах.
І якість навчальної підготовки не впала, а навпаки, чому більше ста тисяч батьків тих учнів можуть бути прямим свідченням.
Залишати потрібно лише комплексні домашні завдання один-два рази на місяць (залежно від кількості тижневих годин на предмет) і як елемент самомоніторингу учня щодо своєї готовності за підсумками поточної роботи у класі під супроводом свого вчителя під “зараховано/не зараховано” на роботі учня, а не для оцінки до класного журналу.
Відтак, ні батьків, а тим більше учнів, зовсім не лякатимуть п’ять епізодів на тиждень виїзду до своєї гімназії/ліцею та поверненню після обіду додому.
Звісно, що початкова школа має бути у кожному населеному пункті, навіть з малою кількістю учнів.
Бо вікові особливості – перш за все.
А шкільний автобус у країні, що розташована у географічному центрі Європи, має бути не допотопний “Богдан”, а хоча б як ось цей шкільний лайнер з країни північної Африки.
Володимир Бєлий
