Педагог сучасності: карта компетентностей вчителя
Вже другий навчальний рік поспіль освітній процес в Україні відбувається в умовах війни. Ледь не с першого дня вчителі російських бомбардувань вчителі організувались та продовжили вчити дітей під звуки сирен. Частина освітян мужньо воює на фронті, боронячи країну від російських загарбників, інші продовжують воювати на освітньому фронті, щодня стикаючись з новими викликами та вимогами сьогодення. Яким має бути сучасний вчитель, аби підготувати учнів до майбутнього, розмірковував директор дистанційної школи Unicorn School Володимира Страшко спеціально для ZN.UA.
Пряма мова:
Хто сьогодні вчить наших дітей? Якщо перед вами коли-небудь стояло завдання знайти педагогів — ви знаєте, що це зробити дуже важко. Ні, причина точно не в кількості кандидатів. Ми в Unicorn School, наприклад, пропонуємо цікаві фінансові умови для вчителів, тож заявок багато. Проблема в тому, що вибирати ні з кого: типовий педагог сьогодні — це людина, котра перебуває у стані емоційного вигорання, з фокусом уваги на навчальний матеріал, а не дитину, мета якої — відчитати матеріал і далі будь що буде. Інновації здебільшого сприймаються як щось вороже, до них варто ставитися з пересторогою.
2022 року я брав участь у кількох програмах підвищення кваліфікації вчителів як тренер. Вдалося попрацювати з понад 300 вчителями майже з усіх регіонів України. І отриманий досвід лише підтвердив мої спостереження: це не питання окремої «бульбашки», це системна історія. Звісно, є винятки — молоді, талановиті, які прагнуть не переказати підручник, а запалити вогонь жаги до навчання в серці дитини. Але саме на контрасті проблема виглядає ще гірше. Бо таких учителів небагато, вони переважно молоді, віком до 30 років, і зазвичай на них полюють приватні школи.
У наш час самоосвіти, Гуглу та безмежних можливостей Інтернету класична роль учителя трохи розмилась і втратила свою колишню концепцію, в якій досі живе більшість педагогів. Отже, ми вирішили пошукати нову і задуматися: хто ж він, учитель, у 2023 році? Яке його завдання, і яким він має бути, щоб виховати розумних, самодостатніх учнів, котрі знайдуть своє місце в суспільстві? Поміркуймо ж, які взагалі існують підходи вчителя до процесу навчання.
Передача інформації. Вчитель — людина-флешка. Це найпростіший і найдавніший метод роботи вчителя з учнями. Найулюбленіша рольова модель більшості вчителів, бо саме про це говорили в навчальних закладах, де вони навчалися. Саме це відбувається у школі щодня: вчитель прийшов, щось розказав і пішов. Але чи достатньо цього у XXI столітті? Адже сьогодні будь-яку інформацію можна знайти в Мережі за лічені секунди. Тоді навіщо потрібен учитель? Діти й батьки щодня ставлять це запитання.
Було цікаво, коли під час відбору на одну з програм підвищення кваліфікації я запитав: «Чому важливо вивчати саме ваш предмет?» Учителька історії, яка мала на нього відповісти, відкрила телефон і почала гуглити. А викладач математики відповів, що математика вища за будь-які пояснення. Все має бути зрозуміло кожному без додаткових аргументів. Вочевидь, такий підхід не посилює жагу до знань у дітей, описана роль має модернізуватись і розширюватися разом із модернізацією суспільства. Які ж нові підходи до учнів застосовують учителі?
Наставництво і менторство. Вчитель — сенсей і гуру. Так, можливо на слові «наставництво» вам уява одразу малює японські фільми про сенсеїв та їхніх учнів, що прийшли перейняти майстерність від гуру. І в цьому є частка правди. Наставництво — це стосунки між учителем і учнем, коли досвідченіша людина допомагає менш досвідченій здобути певну компетенцію. Такий підхід досить ефективно зарекомендував себе на багатьох курсах та освітніх заходах. Стосовно шкільного навчання, то тут педагог-наставник має докласти максимум зусиль, аби розкрити потенціал дитини і допомогти її особистісному зростанню. Наставництво — популярний вид викладання, особливо коли йдеться про приватні школи або ж індивідуальні заняття вчителя і учня. Цей підхід можна назвати — «Навчи мене робити, як ти!».
Проте для того, щоб наставництво перетворилося на високі результати, вчитель має теж підходити під стереотип наставника. Наприклад, у нашій школі працює вчителька фізики, Поліна. Діти її обожнюють, бо вона на кожному уроці демонструє їм «круті фішки»: вони міряють струм на щоці свого сусіда, розбираються з тим, як працює лазер, на прикладі справжнього лазера, пробують створити свого робота, і це все викликає неймовірну цікавість. Поліна — для дітей справжній ментор, людина, котра може робити те, чого хочуть навчитися вони самі. І саме так працює наставництво.
Тьюторство і супровід. Учитель — тренер для мозку. Тьюторство (від англійського tutor — викладач, керівник) — це метод, коли вчитель супроводжує учня впродовж усього процесу навчання. Інакше кажучи: тьютор — репетитор, який займається з учнем або з декількома дітьми певний період часу, щоб передати їм навички і знання предмета й дати змогу реалізувати власний потенціал. Тьютор звертає увагу на здібності дитини і намагається забезпечити індивідуальну освітню траєкторію. Хороший підхід. Бо на уроці, де 30+ дітей, учень ще може якось відсидітись і не вчитись, а тет-а-тет із учителем учню, хочеш-не-хочеш, доведеться навчатись.
Але будьмо чесними: чи це реально в українських умовах? Гаразд, коли йдеться про приватну школу з малокомплектними класами — тоді, може, ще так. У державних — навряд. Знаю, що в багатьох приватних школах є роль куратора, який супроводжує навчальний процес і, крім методичної роботи, допомагає учням у створенні власної освітньої траєкторії, яка узгоджується із учителями.
Незважаючи на певні переваги, тьюторство — це все ж таки більше про опанування знань усередині готової програми. Завдання тьютора — зробити так, щоб дитина навчалася математики чи біології, але нічого більше. Дитина може вивчити предмет навіть «з-під палиці», однак жоден педагог не примусить учня таким чином полюбити навчання. Де ж узяти тоді цю любов?
Вчення — світло. А де воно вмикається?
Кожен педагог запитує себе, де ж та чарівна кнопка, що примусить дитину любити його предмет. Звісно, її не існує. В кожного з нас є улюблені предмети і «прохідні», нецікаві нам. Але ключ до дитини в тому, щоб дати їй полюбити не конкретний предмет, а сам процес навчання! Полюбити отримувати нові знання, мислити різнобічно, глибоко, мати власну думку. Так, хай дитині не подобається хімія, а подобається література. Але, щоб осягнути це, дитина має розібратись і в хімії, і в літературі, і навчитися мислити самостійно. Предмети в цьому підході — лише тренажери, з допомогою яких ми розвиваємо інші якості.
Саме це — любов до самостійного навчання та мислення — і є ключовим фактором успішного навчання дитини в школі. І найкращий викладач — це той, хто прищепить дитині ці незамінні навички незалежного мислення та самостійного навчання, які мають назву Soft skills і «запалюють лампочку» жаги до знань у голові дитини.
Всесвітній економічний форум у Давосі у 2020 році вкотре опублікував список із основних 10 навичок майбутнього, які знадобляться людям для роботи через п’ять років. А отже, діти мають розвинути їх уже зараз, щоб стати успішними студентами й працівниками в майбутньому. Вгадайте, скільки з цих навичок займають soft skills? Так, усі десять!
ТОП-10 навичок для дитини, які має їй дати сучасний викладач:
- Аналітичне мислення.
- Активне навчання.
- Розв’язання складних проблем.
- Критичне мислення та аналіз.
- Креативність, оригінальність та ініціативність.
- Лідерство і соціальний вплив.
- технологій та моніторинг.
- Створення технологій та програмування.
- Витривалість, стресостійкість та гнучкість.
- Логічна аргументація, розв’язання проблем і формування ідей.
Щоб виховати ці навички в дитини, наприклад розвинути критичне мислення чи роботу в команді, вчитель повинен допомогти дитині не просто завчити матеріал, а сформувати власну незалежну точку зору. Ініціювати з учнем диспут, обговорення, попросити дитину аргументувати свою позицію, не засуджуючи учня, але спонукаючи його до власної думки. Ключова теза тут така: немає неправильних думок і відповідей. Неправильними є лише мовчання і пасивність на уроці.
Порівняйте це зі звичним для нас «совковим» підходом, коли є лише дві думки: вчителя і неправильна. А ще — спробуйте здогадатися, про що писав автор. Якщо ваші думки не збігаються з тим, що написано в підручнику, або з версією вчителя, отримаєте зауваження — у кращому разі. Тобто зараз ми маємо великий геп: чого хочеться і що відбувається насправді щодня в українських школах. Ми прагнемо отримати людину майбутнього, а використовуємо для цього інструментарій минулого. Те саме що створювати «Теслу» на заводі ЗАЗ. Навряд чи вийде.
Також у Давосі особливо виділили такі важливі навички для учнів, як активне навчання (active learning), витривалість (resilience), стресостійкість (stress tolerance) та гнучкість (flexibility). Отже, завдання вчителя — шукати до дітей такий підхід, щоб розвинути всі ці якості. Тоді глибоке знання шкільного предмета буде не основною метою, а ніби «побічним ефектом». Головна ж мета — це всебічний розвиток особистості дитини і її готовність до самостійного осмислення будь-якого матеріалу, тобто до дорослого життя.
Із дітьми зрозуміло. А як же вчителям навчати дітей правильно?
Так, перед учителем завдання непросте. Як учити дітей того, чого вас самих не навчила ще та, радянська система? Відповідь одна — розвиватися самостійно. Прокачувати в собі навички коучингу, тренерської діяльності, вміння організовувати взаємодію з дитиною і так далі.
Запишіться на профільні тренінги, пройдіть курси, пошукайте навчання з коучингу та психології або принаймні читайте книжки. Ми в Unicorn School, наприклад, постійно проводимо навчання у форматі тренінг для тренерів (ToT) і в грудні закінчили Школу педагогічного дизайну, де розглядали всі сучасні тренди в освіті разом із нашими вчителями та колегами з інших шкіл. І, чесно кажучи, для мене як керівника школи прагнення вчителя до опанування нового, до експериментів у підходах та орієнтація на учня — мабуть, найважливіші фактори професійної компетентності. Бо ми точно знаємо, що можна бути вчителем найвищої категорії за статусом — і найгіршим педагогом у житті. Немає прямої кореляції.
Що таке Road Map, і навіщо вона вчителю?
Отже, ми з’ясували: щоб конкурувати з Інтернетом за увагу дитини, вчитель повинен розвиватися сам, опановувати нові освітні технології, володіти навичками soft skills і навчати цього дітей. Але є ще один необхідний учителю «англіцизм» — Road Map, або ж українською — карта компетенції педагога. Її ще називають «дорожня карта». Це спосіб візуального представлення стратегії: від чого ви рухаєтесь і куди хочете прийти. Намалюйте ваш власний освітній маршрут у вигляді дороги з пунктом «А», де ви зараз, і пунктом «Б» — кінцевою точкою шляху, результатом, яким педагогом ви хочете стати завтра. А потім намалюйте ключові «зупинки», що приведуть вас до бажаного результату. Опорні пункти на шляху, на кшталт «Прочитати дві книжки з менторства», «Подивитися серію роликів на Ютубі на тему особистих навичок» і так далі. Йдучи таким маршрутом, ви досягнете своєї мети і не втратите глобального бачення — що ви робите й навіщо. За бажання таку «дорожню карту» можна роздрукувати, ілюструвати у фотошопі або ж нарізати колаж чи зробити малюнок — будь-яка візуалізація допоможе вам яскравіше зобразити ваш шлях і кінцеву мету. У такий спосіб навчання та підвищення вашої кваліфікації як викладача проходитиме для вас яскравіше.
Якими мають бути ці головні точки-зупинки на дорожній карті вашої компетенції? Найімовірніше, це будуть історії й матеріали про:
- наставництво
- емоційний інтелект
- вміння організувати роботу в команді
- вміння організувати взаємодію з дітьми
- навички проєктної роботи
- та інші необхідні матеріали на ваш розсуд.
Сьогодні нові реалії і виклики життя потребують від учителів і нового підходу до дитини. Якщо вчитель сам залишатиметься у старій парадигмі, то ми продовжимо «штампувати» дітей, нездатних до самостійної діяльності. Або самостійними будуть тільки ті діти, котрі не вписуються в рамки освітньої системи. Але саме педагоги можуть її змінити, почавши змінювати себе, розвиватися і прокачувати власні навички! Це велика відповідальність, але й плоди в неї великі: адже діти — майбутнє нашого суспільства, і від того, як ми їх виховаємо, залежить, яким буде наше завтра.
