Як змінити форму навчання дитини та коли це варто зробити?
Перша чверть навчального року добігає кінця. За цей час стало помітним підводне каміння деяких освітніх рішень, наприклад, стосовно форми навчання. Чи можна її змінити та коли? Чому не в усіх школах однаковий набір освітніх послуг? Що конкретно робити? Радить освітня експертка, фіналістка Global Teacher Prize Ukraine 2017, директорка полтавської школи №38 Тетяна Веркалець.
1. Якщо дистанційне навчання — це лише онлайн
Одна зі специфічних, але не унікальних ситуацій: учня оформили на дистанційне навчання, але він має змогу лише слухати уроки онлайн, які вчитель веде у класі. Якість звуку та картинки — не дуже. Хтось із педагогів виділяє пару хвилин на зворотний зв’язок від «дистанційників», але є й такі, хто цього не робить. Контрольні роботи треба писати разом із класом, але вдома, фотографувати та надсилати. У соцмережах батьки пишуть, що ті ж учителі їх агітували за таку форму навчання (аби в класі всі обрали однакову) і обіцяли додаткові консультації, презентації, тестування. Та нічого досі немає.
Чому? Звісно, це підміна понять. Дистанційне навчання потребує значно більше ресурсів, додаткового персоналу, оплати праці. На жаль, деякі педагоги переконані, що батьки бояться сімейного навчання, тож пропонують дистанційне, не маючи на це резервів.
Як пояснює Тетяна Веркалець, у деяких школах намагаються задовольнити всіх батьків. Але неможливо нині, під час війни, ідеально підлаштуватися під кожного учня. На час війни краще забути про слово «зручність». Варто користуватися принципами ефективності та безпечності. І за часів війни треба брати відповідальність навіть за непопулярні рішення.
— За навчальний процес відповідає директор закладу, як організує, так і буде, — каже пані Тетяна. — Не треба плутати різні форми навчання. У нас заздалегідь були передбачені в Положенні про школу такі форми навчання, як дистанційне та індивідуальне (екстернатне та сімейне). Середня та старша школа дистанційно навчається, а серед наших екстернів також є учні, які забажали бути підключеними до загального Classroom. Оскільки вони на індивідуальному навчанні, це додаткова пільга: онлайн відвідувати уроки. Але в положенні чітко прописано тривалість консультацій для екстернату: 15 хвилин на рік із предмета. Це не репетиторські заняття, а обговорення нюансів перед оцінюванням. Все решта — волонтерство, до якого десь керівництво шкіл змушує педагогів. Але ж учитель — не «безсмертний поні», як я кажу. Навантаження на нього нині дуже велике. Так можна просто втратити персонал. Хто з учителів зможе після всіх занять проводити повноцінні неоплатні консультації для екстернів, якщо в нашій школі їх аж 230? З екстернами школа на зв’язку: через Classroom вони отримують навчальний план, контактуємо з ними. На підмогу даємо Всеукраїнську школу онлайн, де є вже записані уроки, радимо інші відеоматеріали. А вчителі за ведення сімейної та екстернатної форми навчання мають отримати певні форми компенсації пропорційно кількості витраченого часу. Якщо є додаткові джерела фінансування, можна їх спрямувати на доплати. У нас у колективному договорі прописано надання відгулів за додаткові консультації.
Що робити? З’ясувати, чи планується надалі саме дистанційне навчання, чи школі краще перевести учнів на сімейну форму навчання. Якщо керівництво школи не виконує обіцянки, можна звернутися до місцевого Департаменту освіти. Можна перейти до іншої школи, де впроваджене саме дистанційне навчання (як це зробити — у №3). А також є варіант індивідуально подати заяву про перехід на сімейну форму навчання. І якщо йдеться про школу, на території обслуговування якої проживає учень, вона не має права відмовити. Перевести дитину батьки мають право протягом навчального року. Але не пізніше, ніж за місяці до річної атестації (орієнтовно до грудня-січня).
2. Якщо на змішаному навчанні дають половину тем
Є зовсім специфічні ситуації. За словами батьків, учні на нібито змішаній формі навчання кілька днів на тиждень удома займаються самостійно, а решту часу — в класі. Ці «дні самонавчання» вважаються часом онлайн-занять, але для тих, хто вчиться на дистанційній формі. Вчитель викладає «дистанційникам» ті самі теми, які в минулі дні давав решті класу. Тож діти на змішаній формі або просто слухають усе повторно, або ж їх навіть просять не приєднуватися, бо «не для них». Звісно, матеріал вчителі змушені давати не за програмою, а в стислому варіанті.
Чому? Керівництво школи мало або відкрити дистанційний клас, або не пропонувати дистанційне навчання, якщо охочих замало для створення класу. Якщо вчитель змушений одночасно вести дистанційну та очну форми, він робить, що може. Звісно, скорочувати шкільну програму — не вихід.
За словами Тетяни Веркалець, за змішаного навчання в їхній школі класи діляться на групи. Наприклад, навчання іноземної мови, де такий поділ було заздалегідь передбачено. Один учитель веде урок у школі з половиною класу, інший — дистанційно. Перед закладами освіти нині стоїть завдання надавати якісні освітні послуги й при цьому зберегти вчителів. Тож не можна заганяти їх у глухий кут.
Що робити? Батькам — поговорити з учителем, керівництвом школи, за потреби — департаментом освіти. Існують варіанти виходу із ситуації. На онлайн-уроках слід передбачити завдання для кожного учня для відпрацювання теми. Ще ефективніше проводити перевернуті уроки: тему пояснювати онлайн для всіх учнів, а відпрацьовувати в класі. Якщо вчитель не може це робити, варто перевести «дистанційників» на індивідуальні форми навчання, а очне проводити повноцінно.
3. Якщо думали, що не було вибору
«Місяць дитина на сімейній формі навчання — нічого не навчилася, чи можна перевести на очне?» Із такими запитаннями батьки звертаються до преси та обговорюють варіанти дій у соцмережах.
Скажімо, Надія Рожок зі Здолбуніва (Рівненщина) дивується, чому школа навіть не пропонувала її дитині дистанційне навчання.
А Олена Фурса з Ніжина (Чернігівщина) вважає, що відсутність дистанційної форми навчання у школі — це порушення права дітей на освіту. У вересні, на думку пані Олени, батьків поставили перед фактом: або офлайн, або навчайтеся самі.
Чому? Насправді школа має дати дитині змогу навчатися, подбати про безпеку освітнього процесу. Але на жаль, певний заклад освіти не завжди в змозі гарантувати всі форми навчання. Якщо є гостра потреба, школу доведеться змінювати.
Дистанційне навчання потребує відповідного технічного оснащення та швидкісного інтернету, які, на жаль, є ще не скрізь. Саме тому не всі школи навіть пропонували його. Батьків часом дивує, чому ж дистанційку вводили під час карантину? Тоді йшлося не про рік (чи навіть роки) навчання, а про тижні. Часом заняття в таких школах підміняли, як усім відомо, завданнями у Viber. Тому деякі заклади освіти не взяли на себе обов’язок вводити такий формат освіти, якщо не здатні надавати його якісно.
Що робити? Не запропонували у школі — не означає, що батьки не мають права саме на той формат, який бажають. Але в іншій школі. Слід звернутися до місцевих департаментів освіти, які зобов’язані допомогти знайти вільне місце в іншому закладі освіти. Якщо йдеться про дистанційне навчання, навіть немає територіальних обмежень: не обов’язково, щоб школа була в тому самому місті чи селищі. В обрану школу батьки направляють письмовий запит щодо можливості зарахування учня та заяву про це. Коли буде підтвердження, його треба занести до «старої» школи та написати заяву про відрахування учня у зв’язку з переведенням. І вже потім передати документи: особову справу учня, документи про навчальні успіхи.
Звісно, це було більш зручно (і для школи, і для учня) зробити ще влітку, але батьки часто не знають про такий варіант. Та протягом навчального року переводити дитину теж можна.
А якщо так хочеться залишитися у своїх вчителів, з однокласниками, страшно втратити місце саме в цій школі, що батьки вже ладні перевести на очне навчання? І визначилися із цим нині, бо переконалися, що сімейне їм не підходить? За запитом батьків (як і школи) учня переводять на очне навчання. Але традиційно це роблять після перевірки знань, і основним аргументом є те, що дитина краще засвоює шкільну програму в класі. За Положенням про індивідуальну форму навчання оцінювання проводять для «сімейників» двічі на рік, відтак доведеться чекати кінця семестру. Але в багатьох закладах освіти у шкільних статутах прописане оцінювання чотири рази на рік, як було до змін у положенні 2021 року. Або ж саме про таку регулярність перевірки знань домовлялися батьки (це право родин законодавчо підтверджене). У такому разі після завершення першої чверті вже можна клопотати про переведення на навчання офлайн.
4. Хотіли дистанційне, а не сімейне
У деяких школах була змога ввести «дистанційку» і її пропонували під час попереднього опитування батьків. Наприклад, Марічка Гавриляк з Івано-Франківська розповіла, що її доньці-дев’ятикласниці дали вибір обрати будь-яку форму навчання за бажанням. А ось із меншою дитиною, яка навчається в другому класі, виникли проблеми. Заяву писали на дистанційну форму навчання. А вже у вересні школа повідомила, що слід терміново переписати заяву на сімейну форму навчання.
— Як навчати дитину мамі, яка працює? Якщо вона цього ніколи не планувала, не має педагогічної освіти? — питає вона.
Чому? Попереднє опитування нічого не гарантувало, а слугувало для збору даних про попит на ту чи ту форму навчання. Якщо тих, хто хотів опановувати знання дистанційно, набиралося на окремий клас, його мала створити школа. Якщо ж «дистанційниками» хотіли стати одиниці, заклади освіти не мали економічної змоги їх навчати. Адже де взяти вчителів та оплату для них на це? Під час війни фінансування на школи було скорочене.
Що робити? Те саме, що й у попередньому варіанті.
5. На сімейному вимагають забагато. Може, екстернат?
Попри перевантаження в деяких школах вчителі збільшують собі роботу. Наприклад, бояться неправильно оцінити предметні компетенції дитини на індивідуальній формі навчання. Тож вимагають регулярно демонструвати виконання домашніх завдань, відвідувати всі лабораторні та контрольні роботи. І ось батьки або не хочуть пускати до школи, бо саме із цих міркувань не віддали на навчання офлайн, або не мають змоги супроводжувати п’ятикласника, якого викликають на практичні заняття посеред дня. Такі родини хочуть знати, чи можна перейти на екстернат? Чимало й батьків, які просто дивуються, чому таку форму навчання не запропонували їхнім підліткам. Хіба це сімейне навчання, хіба батьки мають відповідати за освітній процес, якщо дитині, приміром, вже 16 років? Хіба це не самонавчання?
Чому? Екстернат оформлюють ті, хто має поважні причини. Грубо їх можна звести до двох варіантів: неможливість дістатися до школи та навчатися дистанційно і особливий темп навчання. Проживання за кордоном, на тимчасово окупованій території або поблизу лінії зіткнення, на території, де встановлено режим надзвичайної ситуації — це стосовно неможливості інакшої форми навчання. Стосовно темпу: екстернами можуть стати учні, які прискорено опанували або бажають прискорено опанувати шкільну програму. Або ж не змогли з різних причин вчасно пройти атестацію, не завершили певного рівня освіти (скажімо, початкову школу).
Що ж до навчання батьками чи самостійно, важко провести межу і не це є визначальним між поділом на сімейну та екстернатну форми навчання. Адже завжди тати й мами відповідають за реалізацію права на освіту дитини. І самостійні зусилля учня теж потрібні з першого класу.
Що робити? Попросити школу вказати, на яких законах, наказах базуються їхні нетипові вимоги до учнів на індивідуальній формі навчання. Такі школярі мають право за бажанням відвідувати лабораторні та практичні заняття, але не зобов’язані.
