Як навчити дітей самостійності: прості поради від матері 4 дітей та засновниці школи
Світ знає багато різноманітних історій про те, як діти живуть із батьками багато років після дорослішання, або відділяються дуже рано. Від чого це залежить? Яка роль батьків та які бажання дітей до цього спонукають? Запрошуємо вас зараз до короткого, проте, глибокого дослідження власним досвідом. Своїми висновками ділиться Наталія Кощеєва – мати чотирьох дітей та засновниця школи Крила на Печерську.
Здорове бажання бачити своїх дітей самостійними, впевненими, успішними є проявом переживання за їх успіх та виживання у сучасному світі. Самостійність не приходить за один день, її формують, поступово передаючи та делегуючи дитині відповідальність.
Процес дорослішання нерозривно пов’язаний із набуттям дитиною самостійності. Від повної фізичної та психологічної залежності крок за кроком, день за днем дитина вчиться новим навичкам, а батьки не тільки є живим прикладом для наслідування, а й активно долучаються до процесу сепарації. Власне, батьки у здоровому варіанті найчастіше і є “замовниками” цієї самостійності у дітей.
Якщо підходити до цього процесу свідомо та системно, то пропонуємо поставити собі кілька питань:
1.що мною (мамою, батьком) керує, коли я хочу бачити свою дитину самостійною?
2.як я зрозумію, що моя дитина стала самостійною?
Відповіді на перше питання можуть бути дуже різні. Залежно від глибини чесності із собою ми можемо усвідомити багато цікавих речей: починаючи від страхів за майбутнє дитини, тривожність через постійну невизначеність у світі та країні, навіяні статтями футурологів про роботизацію та глобалізацію, пандемії та стрімкі зміни, на які ми не можемо впливати, але так хочемо дати дітям міцний фундамент у вигляді софт та хард скілів. Якщо батьки немолоді чи є серйозна загроза здоров’ю, це може спричинювати тривогу, чи встигне дитина “стати на ноги”, а тому з’являтиметься стимул для прискорення підготовки до дорослого життя. У активних та молодих батьків є природне бажання передачі відповідальності за частину побутових питань та звільнення більшої кількості часу для себе, своєї соціальної реалізації, і їх не можна звинувачувати у егоїзмі. Усі діти різні, і всі батьки різні. Тут немає стандартних рецептів. Цією статтею ми прагнемо підштовхнути вас до роздумів, розуміння себе та розробки власного плану дій.
Відповіді на друге питання дають нам розуміння того, що ж власне означає для нас самостійність дитини, наприклад, у 3 роки, у 6, у 12, зрештою після закінчення школи. Що, на вашу думку, вона повинна вміти, і що головне – робити за власним бажанням? Яку сформовану до автоматизму навичку повинна мати дитина? Наприклад, чистити зуби перед сном без нагадування чи винести сміття. Кожна сім’я, кожні мама і тато визначають критерії самостійності для своєї дитини, виходячи із попереднього запитання.
Ми можемо керуватись власним досвідом, коли батьки довіряли нам ключ на шиї чи не з 1-го класу. Так, звісно, ми жили в інші часи, які здавались нам більш безпечними, але чи було тоді насправді безпечно? Багато з нас може згадати бентежні випадки чи зустрічі із дивними людьми, які назавжди закарбувалася у нашу пам’ять з присмаком тривожності чи навіть травматичним досвідом, якого ми не хочемо для своїх дітей. Але це навчило нас бути обережними та навчати цьому інших. Можемо керуватись рекомендаціями не залишати дитину саму до 12 років, возити її в машині до кінця школи, з міркувань безпеки відгороджувати від реального світу. Проте, для розширення свого уявлення про можливості дитини варто ознайомитись із досвідом сім’ї Нікітіних, які стали відомими через свій підхід у вихованні дітей в 70-х роках минулого століття. Або надихнутись творами відомих педагогів, до прикладу Марії Монтесорі. Дуже гарно розвиває самостійність така спільна активність як походи, туристичні подорожі, спортивні та літні табори для дітей, коли ми в нових умовах вимушені делегувати частину обов’язків.
Тому варто приділити цьому час, щоб прояснити для себе ці критерії та обговорити у колі сім”ї.
Маючи дитину шкільного віку, дуже важливо знайти середовище, де ці критерії та цінності теж будуть підтримуватись, не викликатимуть у дитини дисонансу. Ми у школі “Крила” щиро віримо у потенціал дитини, тому наша задача як навчального закладу навчити дитину самостійно вчитись та отримувати від цього задоволення, розширюючи свій інтелектуальний потенціал. Ми даємо широкі можливості для вибору: від насиченості програми та рівня складності вправ до пропозиції вибору напрямку свого подальшого навчання після школи. Ми поруч, ми створюємо відчуття підтримки, розуміння і опори, але ми не робимо за дитину її роботу. Коли у дитини формується нова навичка, вона відчуває себе більш впевненою і їй хочеться йти далі, за новим досвідом. Екскурсії, подорожі в інші міста, уроки риторики та вільне обговорення різних, у тому числі провокативних тем, спілкування із запрошеними експертами своєї справи теж дуже розвивають уявлення дитини про себе та навколишній світ, готують її до самостійного життя.
Отже, якщо ми хочемо, щоб дитина на момент закінчення школи, наприклад, сама обрала свій напрямок у подальшому розвитку, то, звісно, ми повинні надавати їй можливості спробувати себе у різних сферах, спілкуватись із людьми різних професій, подорожувати та розширювати уявлення про себе та навколишній світ. У цьому випадку мова йде про пізнання себе та способи самовираження. За філософією Реджіо, яку ми практикуємо у садочках ”Creative Kids”, у дитини є умовно 100 мов пізнання світу, що на практиці виглядає як сотні різноманітних діяльностей (ліплення, танці, конструювання, дослідження з мікроскопом, гра з тінню, театральні постановки тощо). Педагог спостерігає, підтримує інтерес дитини до певної діяльності, пропонує йти глибше туди, де дитина сама робить відкриття.
Як допомогти дитині та собі розвинути самостійність?
Крок 1. Визначте для себе критерії самостійності для кожного віку. Щоб ви хотіли бачити та навчити дитину у 3, 6, 8, 12, 15 років чи після закінчення школи? Розуміючи, що 16-річний юнак повинен бути готовий до самостійного життя, вже зараз можна його до цього підготувати. Наприклад, мета мами школяра 1-го класу може виглядати так:
- навчити дитину вибирати одяг по погоді, відчуваючи спеку чи холод;
- підтримувати порядок у своїй шафці та на столі, адже це допоможе бути ефективнішим у навчанні;
- самостійно збирати портфель та форму на гуртки;
- самостійно виконувати усі домашні завдання;
- з 10 років діставатися до школи громадським транспортом (вміти орієнтуватись в метро, знати маршрути автобусів та тролейбусів поблизу дому/школи);
- вміти приготувати нескладні страви на обід чи вечерю, відчуваючи голод тощо.
Крок 2. Обговорити з дитиною ці критерії, визначивши, де їй потрібна допомога і чия. Показати до деталей, навчити, переконатись, що засвоєно базові навички. Прибрано на столі – це конкретно як? З якою періодичністю? Що може лежати на столі, а що ні?
Крок 3. Дати можливість помилятись та напрацьовувати свій досвід без знецінення.
Крок 4. Бути уважними та включеними при спілкуванні з дитиною, підтримувати і радіти її ініціативі.
Крок 5. Постійно розширювати зони відповідальності, навмисне виходячи із зони комфорту або йдучи за інтересом дитини.
Батьки самі визначають критерії, а ми можемо підказати, за якими напрямками можна внести більше ясності.
Самостійність може формуватися у декількох сферах:
- фізична – відчуття тіла (холодно/спекотно), самостійний контроль за станом здоров’я (чи все зі мною гаразд?), вміння надавати собі та іншому першу домедичну допомогу, знати про шкоду отруйних речовин, знати прості способи самодопомоги при початку застуди чи травмах.
- емоційна – вчитись розуміти себе, свої емоції, справлятись із цими емоціями самостійно, не за рахунок інших людей чи речовин. Сюди також відносяться комунікаційні навички (у цьому можуть допомогти школа та спеціалізовані курси).
- інтелектуальна – повна відповідальність за навчальні результати, вибір напряму навчання відповідно до своїх інтересів.
Згадайте приклад, коли маленька дитина вчиться ходити, тягне ручку з ложкою до рота, натягує штанці і вже у віці 1,5-2 років наполягає: “Я сам”. Це чудовий вік для спостережень, дитячих експериментів та навчання базовим навичкам. Здавалось би, куди дівається ця ініціативність та енергійність у підлітка, який часто не відчуває, що у нього втомлюється спина за комп’ютером чи йому вже давно пора спати?:)
Враховуючи сказане вище, можемо запропонувати два варіанти формування самостійності. Перший – відповідно до інтересу (спостерігаємо, розширюємо межі відповідальності дитини за її інтересом і готовністю). На наш погляд, якщо у дитини є інтерес, і ми показали та навчили азам, далі дитина готова робити нові спроби, допоки їй не вдасться певна діяльність.
Другий варіант – передача відповідальності згідно віковим нормам. Звісно, ці норми гнучкі і якщо поставити мету та вибудувати ланцюжок засвоєння навичок, тоді можна досягти неймовірних результатів.
Отже, шляхів для формування самостійності у дітей є кілька. Звісно, вибір одного із них залежить ще й від індивідуальних особливостей дитини, мети та поглядів батьків, стосунків, які склались на момент виникнення запиту на самостійність. Окрім того, не варто забувати, що у цій справі важливий не лише результат, а й здоровий та природний процес набуття самостійності.
А які критерії самостійності і для якого віку є у вас?
