facebook

Українським учням потрібна перша чверть без оцінок

Українським учням потрібна перша чверть без оцінок: Поради психологині Катерини Гольцберг
Початок навчального року цьогоріч – надскладний. Частина учнів не повернеться до шкіл, бо вони зруйновані або окуповані. Багато дітей поєднуватимуть навчання за кордоном і в Україні. А хтось уже перейшов на екстернат чи домашню форму навчання. Психологиня Катерина Гольцберг пояснює, в якому психологічному стані перебувають зараз наші школярі. Спойлер: відкати у поведінці і знаннях дітей неминучі. Тож і батькам, і вчителям варто знати, що сприймати як нову тимчасову норму, а коли бити на сполох. І головне – на яких навчальних пріоритетах слід сконцентруватись вчителям і батькам цьогоріч.

«Відкати» – явище тимчасове: допоможемо дітям стабілізуватися
Формат дистанційного навчання «не відпускав» наших дітей ані протягом пандемії, ані тепер, в умовах війни. Тож відкат неминучий – як через стрес, так і через гарячкову зміну форматів, місць і темпу самого навчання. Освітній процес став «обірваним», непослідовним і непередбачуваним. То що ж може входити у поняття «відкат»?

  • прогалини в знаннях;
  • зниження уваги під час навчання, труднощі з концентрацією;
  • зниження якості запам’ятовування: дитина може скаржитись на «погану пам’ять»;
  • непосидючість: дитині може бути важко «відсидіти» весь урок на одному місці;
  • високий рівень тривоги, який всебічно впливає на якість навчання;

І батькам, і вчителям на цьому етапі знадобиться терпіння, емпатія та бажання працювати з дітьми й налагодити їхній збитий режим, – і все поступово «вирівняється», надолужиться.
Ваші фрази-помічники: «Ми впораємось», «Ми зможемо», «Ми будемо йти вперед маленькими кроками», «Тобі все під силу». Педагогам важливо в перший тиждень навчання в школі в очному форматі відпрацювати з дітьми техніку безпеки й поведінки під час повітряних тривог – це принесе учням упевненість, знизить тривожність, допоможе почуватись у школі безпечно.
Чого точно не потрібно робити: говорити дітям, що з ними щось не так, жорстко критикувати. Озвучу і своє спостереження: діти зараз добре вмотивовані навчатися. Вони усвідомлюють, що країна для відбудови потребуватиме розумних, освічених людей.

Чтайте також:  "Питання виживання нації": українських студентів можуть мобілізувати до ЗСУ

Очікуємо хвилю булінгу через російську мову та засилля лайки
Дорослих у школі чекатиме чимало несподіванок. Треба бути готовим до того, що зараз діти лаятимуться й використовуватимуть матюки так часто, як ніколи раніше. Нам треба задати певний тон для того, щоб хлопці й дівчата позбулися цієї звички. Я навіть пропоную вчителям кричалку-мотиватор: «Слава Україні – смерть матюкам!» Так, у перші місяці війни використовувати лайку було навіть на часі, щоб відреагувати злість та інші емоційні стани. Тож сварити нашу молодь за це зараз не слід. Але варто говорити про те, що розумна й вихована людина в сучасному суспільстві від лайки відмовляється. Можете сказати дітям: «Ми, українці, точно відрізняємося від росіян, які весь час матюкаються. Тож давайте встановимо власні правила в мові».
Також варто чекати на збільшення рівня агресії у дітей. До речі, і в дорослих він продовжує зашкалювати! Тож потрібно буде як допомагати учням шукати вихід агресії та іншим негативним емоціям, так і себе контролювати – наприклад, дорослі можуть частіше вдаватися до покарань.
Булінг нікуди не зникне. Є великий шанс, що діти цькуватимуть російськомовних однолітків-переселенців зі східних областей країни. Як вирішити проблему? Запропонуйте школярам: «Давайте допоможемо … (ім’я) вирішити цю проблему. Наша місія – допомагати людині стати кращою, а не карати за те, що вона робить щось інакше. В нас є зовнішній ворог – давайте на нього спрямовувати агресію!». Запитайте, хто може не контролювати, а саме ДОПОМАГАТИ учню/учениці з подоланням мовного бар’єру. Наприклад, підшукувати потрібні слова, якщо українські «вилетіли з голови», спілкуватись на різні побутові теми, радити крутий україномовний контент в Youtube, TikTok.

Чому українським дітям так потрібна перша чверть без оцінок?
Чимало дітей, які виїхали через війну за кордон, навчатимуться з 1 вересня «на два класи» – і в школі країни, яка їх прийняла, і в рідній школі, щоб не втратити з нею зв’язок. Батьки мають поставити собі запитання: чи можливий такий ступінь навантаження саме для моєї дитини? Придивіться до сина чи доньки уважніше протягом кількох місяців. Можливо, ваша дитина буде замотивована й добре впорається зі збільшеним навантаженням. Але можливо й таке, що дитина стане більш тривожною, матиме поганий сон і апетит, намагатиметься зробити багато справ, але не успішно. Або дитина плакатиме чи надмірно реагуватиме, коли розмова стосуватиметься теми навчання. Тоді обов’язково знижуйте навантаження. Оцінки – не головне. На першому місці – збереження фізичного здоров’я вашої дитини, на другому – психологічного, а вже тільки на третьому – навчання. І для якісного навчання важливо підтримувати на високому рівні мотивацію вашого школяра. Тож зверніть особливу увагу на суто українські школи, які відкриваються зараз у багатьох містах за кордоном, якщо поєднувати навчання і тут, і там стає проблематично.
Щодо українських шкіл – чудовим рішенням з боку навчального закладу було б зробити першу навчальну чверть без оцінювання для всіх класів без винятку. Спершу діти мають повторити забуте, надолужити й тільки після виходу на певний рівень можна повертатись до оцінок. Разом із цим, зробити на початку навчального року моніторинг знань учнів, щоб мати змогу відслідкувати прогрес. «З чого ми стартуємо?» – ось що варто знати. Як і не забувати, що моніторинг – збір даних, а не «контрольна на оцінку».

Чтайте також:  "Найкращий подарунок – перемога": учні та педагоги до Дня вчителя віддають гроші на ЗСУ

Такі різні учні в класі: створюємо сприятливу атмосферу
У багатьох українських школах у різних форматах із 1 вересня навчатимуться діти з ТОТ, діти, чиї батьки служать в ЗСУ чи загинули на фронті. Багатьох учителів цікавить питання – як налаштувати комунікацію класу з такими дітьми та чи потрібно до цих учнів проявляти більше уваги? Однозначно, не рекомендовано проявляти багато жалощів, створювати атмосферу нездорової уваги, – це може спричинити зворотну реакцію. Буде добре, якщо батьки чи родичі самостійно звернуться до психолога, щоб той визначив, у якому емоційному стані зараз дитина, чи вона справляється із труднощами чи потрібна допомога.
Із дітьми зі складними життєвими обставинами варто так само намагатись створити довірливі стосунки, інтегрувати в колектив, але не «колупати» там, де, може, й рани затягнулись. Учитель може сказати класу під час першої зустрічі: «Серед нас є учні, чиї батьки…» або озвучити іншу обставину. Такі речі не можна знецінювати, але й не варто про них увесь час говорити.
Як мама я налаштована досить оптимістично щодо навчання дітей у 2022-2023 році. Навчання стало рятівним для мого сина з початком повномасштабної фази війни – він навіть почав більше навчатися. Це відволікає від неприємних думок, дає змогу мріяти.
Навчання справді рятує. Особливо під час війни. Головне – правильно його організувати, зробити більш цікавим, насиченим, багатим на зворотний зв’язок і рефлексію. Адже дітям найбільше не вистачає саме спілкування вже кілька років поспіль.

Чтайте також:  Освітній омбудсмен: якщо дитина не хворіла, але пропустила заняття – достатньо записки батьків

Що відбувається із психікою дітей у війні?
Війна завжди приносить в життя дітей «дорослі» речі. Можемо стикнутись із кількома крайнощами:

  • Регресія дитиниДитина намагається бути «меншою», щоб забезпечити собі глибший рівень уваги і вищий рівень захисту від дорослих: сюсюкає, хоче більше гратися, ніж навчатися, може попросити пити з дитячої пляшечки з соскою. Дорослим варто почути цей сигнал і частіше бути поряд. У такому випадку ви можете звернутись на певний період до ігрових методів навчання, але поступово повертатись до звичного режиму.
  • Дитина перебирає на себе функції дорослихЧимало підлітків під час війни беруть на себе дорослі справи й починають приймати самостійні рішення. І тому батьки можуть відчувати ось той знаменитий феномен про «дітей, які так швидко дорослішають у війну». Та вам варто знати, що «дорослішають» частіше діти «розгублених» батьків, яким важко дати собі раду у важкі часи. І тоді дитина стає більш дорослою, аніж власні батьки. Так не має бути, тож запитайте себе: «Що я робив не так, що моя дитина вирішила брати на себе відповідальність?»


Повернутись вверх