facebook

Повчальні казки для дітей: 7 коротких історій

Повчальні казки для дітей: 7 коротких історій

На відміну від фантастичних казок, повчальні мають виховний зміст та мораль. Кожна казка – чудова тема для обговорення з дітками. Казки змусять замислитися дітей про лінощі, брехню, хитрість, життєву мудрість. Cайт Mamabook підготував підбірку коротких казок із повчальним змістом, які найкраще підходять для дошкільнят.

ЯК РАК ВОРОНУ ОБДУРИВ
Летіла ворона понад морем, дивиться — лізе рак. Вона хап його та й понесла через лиман у ліс, щоб, сівши де-небудь на гіллі, гарненько поснідати. Бачить рак, що приходиться пропасти, та й каже вороні: «Ей, вороно, вороно, знав я твого батька і твою матір: славні люди були!»—«Угу!»—каже ворона, не роззявляючи рота. «І братів, і сестер твоїх знав,— каже рак,— що за добрі люди були!» — «Угу!» — гугнить ворона, а рака кріпенько держить. «Та вже хоч вони і гарні люди,— каже рак,— а тобі не рівня. Мені здається, що й на світі нема розумнішої над тебе!» —«Еге!»—крикнула ворона на весь рот і впустила рака в море.

От тим-то, як кого одурять хвалою або улесливою річчю, то люди й кажуть: «Упустив рака з рота». А як кого остерігають, то кажуть: «Гляди, не впусти рака з рота».

МИШАЧА РАДА
В одній хаті помер котик. Між мишами настала велика радість, бо гадали, що вже тепер безпечніші будуть.

Не довго тішились — ґаздиня придбала собі другого. Сей зараз забрався до мишей; що котру зловить — зараз удушить. Настав великий переполох між мишами. «Новий кіт! Новий кіт! — закричали гуртом.— Треба його конче позбутись, бо ні одна не останесь живою».— «Але як стратити його?» — закричали одні. «Я пораджу,— сказала маленька.— Прив’яжім йому до шийки дзвіночок, тогді здалека будемо чути, як він біжить; от і поутікаємо».— «Дуже добра рада»,— сказали другі і почали з утіхи скакати. «Але котра завісить котикові дзвіночок на шиї?» — спитала одна мишка.

Чтайте також:  Зимові канікули: відпочиватимуть школярі вдвічі довше

Усі поглянули одна на другу і замовкли; не найшлась така відважна. А кіт тимчасом як ходив, так і ходить без дзвіночка та ловить миші одну по одній.

ЯК ПТАХИ ЗДОЛАЛИ ЗВІРІВ
Одного разу ведмідь і вовк проходили поблизу дерева, на якому синичка гніздо змостила. Штовхнув вовк ведмедя у бік і показує на синиччине гніздечко:

– Поглянь, он де синиччині хороми.

– Та які ж то хороми, сміється ведмідь, звичайнісінька халабуда.

Дуже образилась на ведмедя синиця й заявила, що не подарує цього і не минути тепер війни між лісовими звірами та істотами, котрі літають. Ведмідь з вовком погодилися: були впевнені, що вони переможуть. Обійшов ведмідь усіх звірів, звелів, щоб на завтра готувались до бою.

Обрали звірі лиса за найголовнішого і домовилися: якщо лис лизне сам собі спину, значить, треба всім утікати, хто куди зможе.

А сова підслухала те все й слово в слово переказала птахам.

Уранці, тільки но розпочався бій, Шершень сів лисові на спину й ужалив його. Заскавучав лис від болю й лизнув собі спину. Побачили звірі, що лис сам собі спину лиже, і кинулися чимдуж тікати хто куди, гадали, що це знак про небезпеку.

Так птахи перемогли звірів, ще й примусили ведмедя в синиці пробачення просити у присутності всіх лісових мешканців.

ДВА БРАТИ
Жили в селі два брати. У молодшого брата було семеро дітей, а старший брат був неодружений. Жили брати в злагоді, землю обробляли спільно. Скосили вони якось жито і, як завжди, снопи розділили порівну.

Чтайте також:  Чи можуть дитині "перевірити кишені" у школі: батькам розповіли, хто має на це право

Настала ніч. Ліг старший брат і замислився: «А чи справедливо ми снопи поділили? У брата велика сім’я, дітям чимало хліба треба. Мабуть, піду я на поле й перенесу частину своїх снопів у братову копу».

Пішов старший брат на ниву й переніс частину своїх снопів у братову копу.
А молодший брат теж не спав. І йому не давала спати думка про те, чи правильно вони розділили врожай. Думав він, думав, а тоді й каже дружині:
— Піду я, мабуть, на поле та перенесу частину снопів у братову копу. Брат уже старий, живе самотою, помічників у нього немає.
Так він і вчинив. Пішов на поле й частину снопів зі своєї копи переніс у братову.

На другий день бачать брати: у кожного копа така, як і була, анітрохи не поменшала, в обох снопів порівну. Дивуються брати, але і той і другий мовчать. Так кілька ночей підряд переносили брати снопи. Врешті вирішили вони постерегти свої копи та й зустрілися поблизу них.

Відтоді брати ще дужче полюбили один одного. І весь свій вік прожили щасливо, завжди допомагали один одному й ніколи не знали ні злиднів, ні горя.

ВОВК ТА ЧАПЛЯ
Ішов голодний вовк. Він, бідний, так їсти хотів, аж у очах йому чорніло. Йшов він, ішов, аж гульк — чапля стоїть.

Підкрався вовк тихенько — та хап її!

Бачить чапля, що непереливки їй, та й каже: «Дозволь мені, вовче, хоч перед смертю потанцювати».

«Від цього мені шкоди не буде»,— подумав вовк і дозволив: «Танцюй, коли хочеш, тільки пошвидше, а то я їсти хочу».

Чтайте також:  Завтра школи не відкриють: чому 18 та 19 листопада скасували навчання

Чапля перед ним з ноги на ногу перескакує — танцює наче (хоч усім відомо, що чаплі ніколи не танцюють). Скаче, а сама потрошку вбік відходить. А коли відійшла вже далеченько, знялась та й полетіла.

Вовк подививсь їй вслід та й говорить: «І навіщо мені ті танці здалися, коли я їсти хочу!..»

ЖАДІБНИЙ ПЕС
Пес украв був одного разу спорий кусень смачного м’яса і утікав з ним чимскоріше. Прибіг він на кладку, що лежала над глубоким потоком, і тримає сильно м’ясо в зубах. Ідучи помалу через кладку, глянув в воду чистого потоку і уздрів в воді самого себе, а думаючи, що то який другий пес з великим куснем м’яса в зубах, хотів йому і тоє м’ясо видерти. Станув на кладці, наїжився, гаркнув, а м’ясо йому із зубів хлюп в глубокую воду і пірнуло на сам спід.

Так зажерливий пес і своє м’ясо стратив, і чужого не дістав.

Так часто і межи людьми буває. При своїй захланності тратять своє і чужого не достануть.

ДВА ЦАПИ
Два упертії цапики подибались раз на вузькій кладці, поставленій через глубокий потік. Обом перейти через кладку не було можна; треба було котрому з них вернутися назад і почекати на березі потока. Но они не хотіли. Один з них сказав: «Уступись мені з дороги!» Другий відповів: «Овва, який мені великий пан! Уступися сам!» — «Ні, братику, я старший від тебе, і мені уступити тобі, молодшому? Ніколи в світі!..»

Тут оба, не думаючи довго, зачали битися головами, зчепилися рогами, оперлись о кладку ногами і дуцкались. Но кладка була мокра, оба поховзнулися і полетіли просто в воду!..

Джерело.


Повернутись вверх