Проти «пушок» та «пушкінів»: як захистити українську цілісність на всіх фронтах
Російська агресія нагадала нам, наскільки важливо для нашої держави бути сильною у всіх сферах, захищати свою ідентичність та позбавлятися від імперських наративів. І якщо власна потужна армія і власна мова вже не викликають палких дискусій, то викидання російського впливу із культурно-суспільного життя провокує багато розмов. Зокрема, і про демонтаж пам’ятників російським письменникам.
Зібрали найпоширеніші «аргументи» з таких дискусій і пояснення, чому ці «але» не мають сенсу:
«Не на часі, бо у нас зараз війна, пам’ятниками, перейменуваннями і всім іншим займемось після перемоги»
Під час війни метою агресора є не просто захоплення територій, а й захоплення «мізків». Ми з трепетом в серці спостерігаємо, як на окупованих територіях українці роблять усе, щоб на адміністративних будівлях не майорів ворожий триколор.
Тим часом забуваємо, що навіть на підконтрольних Україні територіях – досі купа міток російського імперіалізму, які дістались нам ще задовго до 2014 року.
Вулиці, названі на честь російських учених та письменників, пам’ятники тим, хто ніколи не був в Україні, знаки радянських героїв в містах та селах від сходу до заходу України – усе це було встановлено росією ще задовго до 2014 року. І чомусь не замінено на імена тих, хто справді доклав зусиль для того, щоб Україна існувала як держава.
Завжди можна сказати «Не на часі» та знайти десяток причин, які комусь можуть здатися важливими. Тож коли змінювати, якщо не зараз?
«але пам’ятники Пушкіну, Толстому, Лєрмонтову – це культурна спадщина, не можна її просто так знищувати»
Ще у 2007 році російський уряд заявив про грандіозні плани зі встановлення пам’ятників Пушкіну у всьому світі. Погодьтесь, дуже схоже на маркування територій «русским миром» із відповідною риторикою. Це культурна експансія агресора.
Ще одне питання: чому ця культурна спадщина досі є невід’ємною частиною української культури і подається так, ніби без неї ми не можемо проіснувати?
Видання «Texty.org» зробило детальний аналіз шкільної програми зарубіжної літератури. І хоча вона містить не лише російських письменників, утім, місця їм відвели й так чимало. Цікавим є той факт, що російську поезію часто подають в оригіналі російською мовою поруч із перекладом українською (а, наприклад, англійські поети не удостоїлись такої честі, хоча є учні, які володіють англійською і можуть не знати російської).
«але я люблю твори Булгакова і Пушкіна, чому мені має хтось це забороняти»
Звісно, ніхто не має права забороняти читати твори – про смаки не сперечаються. Але смаки не мають нав’язуватись, а постаті – бездумно героїзуватись.
Наприклад, хтось любить твори Стівена Кінга чи Джоан Роулінг, але пам’ятників їм не ставлять (хоча ці люди суттєво підтримують Україну сьогодні). Натомість, якщо зазирнути в біографію Пушкіна, ми побачимо, що він підтримував агресивні військові дії Російської імперії щодо приєднання територій Кавказу.
«У Києві є аж дев’ять вулиць імені Лермонтова. Дев’ять! Повірте мені. Три вулиці, п’ять провулків і одна Лермонтовська. Він хороший поет, але питання в тому, що Лермонтов навіть не був в Україні», – говорить Вахтанг Кіпіані в інтерв’ю «Українській правді», нагадуючи про те, що не всі українські герої удостоїлись такої честі.
«але Пушкін – не Ленін, він жив і творив ще задовго до Радянського Союзу»
Зараз ідеться не просто про «декомунізацію», а загалом – про «дерусифікацію». Імперський наративи про те, що росія прихистила під своїм крилом «бідні», «неотесані» території (наприклад, Україну), поширювалися ще задовго до СРСР і зокрема через письменників як лідерів думок того часу (та хіба тільки того часу?).
Відповідно, росія всіляко намагалась показати, що в Україні не могло бути талановитих художників, письменників, інженерів тощо. Книги переписувалися, українське походження мало бути приховане або висміяне, а тих, які хотіли відстоювати українську ідентичність, було знищено.
Лише трохи цифр та занурення в біографії великих російських діячів переконає нас відразу, що їхні пам’ятники – це інструмент ідеології та пропаганди і боротися з нею треба передусім ізсередини.
