facebook

Шкільний вихователь безпеки – важлива новація чи профанація?

Шкільний вихователь безпеки – важлива новація чи профанація?

Увага: діти! Тисячі дитячих правопорушень, агресія серед неповнолітніх, а ще зниклі безвісти та сотні інших інформаційних зведень щодня 24/7. Чи не час створити безпечне середовище для нашого майбутнього? Старт пілотного проєкту “Вихователь безпеки” заснований викорінити булінг, насильство і наркотики у школах. Як реалізовуватиметься ідея? Та чи потрібно це суспільству? Розбираємось покроково.

Якщо дотепер шкільний вахтер був три в одному – охоронець, ключник, ще й за дзвінок на урок відповідав і дітей ганяв, то тепер хлоп’ятами опікуватимуться “вихователі безпеки”. Це нові спеціально навчені працівники, шкільні шерифи, такі собі посередники між школою і поліцією.

Та в кожній роботі є своя специфіка, і вихователі безпеки – не виняток. Шкільні шерифи оглядають територію своїх володінь: класи, коридори, подвір’я, спортивні майданчики, комори тощо. А чи не бавиться хтось небезпечними іграшками? Також стежать, аби учні не виходили за межі закладу і не порушували дисципліну. Гаразд, але де межа порушень? І як її зрозуміти дитині? Відтак палітра вищезгаданих повноважень досить ефемерна. Адже розпізнати булінг, агресію, обман, кривду чи псевдожертву зовсім непросто. Що ж робити тим, кого скривдили? В Західній Європі та Сполучених Штатах розвинений інститут психологів, де не вигадують велосипед у вигляді вихователів безпеки. Адже лише справжній професіонал може розпізнати лихе і попередити появу нових проблем. Шкільний шериф, звісно, здатний передати інформацію поліцейським чи батькам, як це прописано. От тільки чи не створить це ефекту “зламаного телефону”? Достатньо малого – банально не розпізнати поведінку дитини. Як результат, сльози або дитяча травма довжиною в життя.

Чтайте також:  Що чекає ліцеї в Україні та як хочуть вирішити питання гуртожитків при них: у МОН розповіли перші деталі

Треба віддати належне – анонсувалося, що відбір спеціалістів буде ретельним: набиратимуть з вищою юридичною або психологічною освітою. Це безсумнівний плюс! Проте на вихователя, не забуваємо, покладається ще й контроль за безпеку аудиторій та огляд прилеглих територій. В такому ритмі простежити ще й за усіма діями учнів – надзавдання.

А як у світі? Розглянемо європейський досвід. Наприклад, в Норвегії створено спеціальний робочий комітет з питань середовища, куди входять два члени учнівського самоврядування разом з директором і батьками. І залучення учнів до таких осередків цілком логічне. Вони краще розуміються на взаємовідносинах між однокласниками. Вчителі ж лише гвинтик у системі. Сприяють комфортному навчальному процесу – заохочуються, а якщо порушують його – обкладаються штрафами аж до ув’язнення.

У Великобританії є навіть Офіс стандартів з питань освіти. Тамтешні інспектори приділяють особливу увагу закладам, що перебувають в зоні ризику. Будь-які жорсткі порушення можуть скінчитися закриттям школи. Тому директори та вчителі власноруч розробляють програми запобігання агресивної поведінки серед школярів. На відміну від українських закладів, це не лише задекларовані наміри. В британських школах інспектор концентрується виключно на одній дитині, якщо виникла проблема. Водночас інспектори стимулюють навчальну успішність учнів і всіляко залучають до активностей. Якщо ж школяреві взагалі нічого не цікаво, це і є паросток “безладного середовища”, вважають британці. Шкода, що в Україні такі “дрібниці” зумисно ігнорують.

Чтайте також:  Вступна кампанія 2024 року: МОН затвердило Порядки прийому на навчання

Отже, в Європі проблеми безпеки в школах розглядають комплексно і шукають першопричину, а не наслідок. Головне створити сприятливу атмосферу, а не вишукувати зерна квазібулінгу.

Та повернемося до реалій сьогодення у власному домі. Ще одна авантюрна, на перший погляд, але досить незрозуміла ініціатива – призначити єдиного вихователя безпеки одночасно на декілька шкіл. Подвійні стандарти, не інакше. Одним – повноцінного вихователя, іншим – лише половинку безпеки або й того менше. Сподіваємося, що такі анонсовані інформаційні збурення – “чорнова папіряка” на столі можновладців, яка чекає на смітник.

Та чи можливо врятувати новацію? Звісно, якщо школу розглядати як храм науки, де кожен учень ловить “щастя в моменті” від навчання, і навіть не припускає думки про потрапляння в халепу. Та така модель поза межами здорового глузду.

На ділі ж це реалізується в рамках іншого, більш глобального проєкту – “Безпечне дитинство”. І більшість його новацій цілком виправдані. Зокрема, встановлення камер спостереження, які мінімізують наявність сліпих зон. Це щонайменше дозволить контролювати масковий режим та ідентифікувати людські обличчя, що відвідують школи. І знову дилема: якщо наявні камери фіксації активності в закладі, то навіщо суб’єктивний погляд вихователів? В будь-якому випадку не будемо вдаватися в конспірологію. Як на мене, радше збільшити реальну поліцейську присутність в школах, а не контролерів та інформаторів без чітко прописаних дієвих алгоритмів.

Чтайте також:  "Діти знають, хто їхній ворог". Молодий вчитель Руслан Циганков – про дружбу з учнями, проблеми освіти і прапор Росії...

“Вихователь безпеки” – це не просто поєднання двох непоєднуваних слів. Це суперечлива алогічна ініціатива, яка прихована за багатьма невідомими. Проєкт видається піар-акцією, а не освітнім прогресом. Тож чи варто вчергове експериментувати на наших дітях, калькуючи чужий ментальний досвід? І чи викорінить це сумну статистику шкільних правопорушень та злочинів серед дітей? Покаже час.

 

Джерело.


Повернутись вверх