Хто виплачує зарплати освітянам: батьки чи держава? Роз’яснення експерта з фінансової грамотності
Інформує Всеосвіта.
Коли у кожного платника податків з’явиться відчуття, що все державне робиться за його гроші, ми будемо жити в якісно іншій країні.
Умережі піднявся хайп стосовно поста директора сільської школи Володимира Алєксєєва стосовно освітянської зарплати. Сам пост тут. Наразі публікація отримала майже пів тисячі поширень – переважно тих, хто підтримує цю позицію. І понад тисячу коментарів, які здебільшого яскраво негативні.
Свою реакцію на пост почали публікувати популярні групи на кшталт «Останній Капіталіст». Спробуймо розібратися у порушеній проблемі зважено, без зайвих емоцій.
Те, що тема податків та їхнього використання вже активно обговорюється в суспільстві, це однозначний плюс. Коли у кожного платника податків з’явиться відчуття, що все державне робиться за його гроші, ми будемо жити в якісно іншій країні. Але водночас повага до Закону та прийняття суспільного договору є також невід’ємною частиною цивілізованої країни. І частиною суспільного договору є не тільки відчуття платника податків, знайоме нам з американських фільмів, а ще й зобов’язання їх платити.
Чи так все добре у нашому суспільстві зі сплатою податків, чи відчуває кожен громадянин свою особисту відповідальність за формування державного бюджету, чи не намагаємося ми уникнути оподаткування за першої ж можливості?… Залишу ці питання як риторичні.
Впевнений, що пост Володимира з’явився як публічна відповідь на спілкування з батьками – це дуже відчувається у настрої посту, адже він значно більше емоційний ніж раціональний. Тому й окремі формулювання не дуже вдалі. Але те, що такий діалог відбувається – це плюс. Ми дуже молоде суспільство з точки зору формування культури публічних дискусій.
Те, що нам несе телебачення як дискурс – переважно публічні сварки та хайп. Чорний піар досі є однією з найефективніших політичних технологій в Україні. Тому не дивно, що і ця дискусія зайшла у глухий кут та поділила суспільство на тих, хто гаряче «за», та тих, хто відверто «проти». Але у світі значно більше кольорів, ніж чорний та білий. Я не хочу виступати адвокатом директора школи Алєксєєва, але я проти відвертого цькування освітян.
Головні оцінювачі освітніх послуг – не держава і не батьки. Головні в освіті – діти, хоча вони цього ще не розуміють. Але саме вони виграють чи програють від якості отриманої освітньої послуги.
Останні два роки я викладаю фінансову грамотність у звичайних державних школах у невеликому містечку і зсередини маю можливість бачити проблеми сучасної системи української освіти – їх так багато, що важко уявити, як їх всі можна виправити. Але школа поступово змінюється, саме тому мене, практика, запросили викладати цей суто практичний предмет. Це один з показників позитивних змін: школа перестає бути абсолютно закритим закладом.
Я ніколи не думав, що можу стати шкільним вчителем, і не збирався цього робити. Але коли директор ліцею сказав: «Якщо готові покращити систему освіти – ставайте поруч», я вже не міг відмовитись. Легко критикувати зі сторони – візьми та зроби краще!
На мою думку, головний предмет конфлікту у цій дискусії полягає в тому, що у держави немає своїх грошей, а є гроші платників податків. Проте ці гроші втрачають персоніфікацію після того, як потрапляють у державний бюджет, розмивається їхня приналежність до конкретної особи. І тому, з одного боку, важливо відчувати свою приналежність до державного бюджету, а з іншого – складно висунути конкретні претензії щодо використання саме ваших податків.
Але у нашій державі існує для цього спеціальний механізм, значно ефективніший, ніж сварка між батьками та вчителями – це механізм депутатів всіх рівнів. Бо саме депутати ухвалюють рішення стосовно використання грошей державного та місцевого бюджетів.
Відповідно, коли є незадоволеність щодо використання бюджетних грошей, то саме до депутатів доцільно звертатися. Причому таке звернення може бути спільним – тобто освітян разом з батьками, на користь дітей. І тоді з’являється значно більший шанс на розв’язання проблеми, ніж може дати чергова сварка у соціальних мережах.
