facebook

О. Костюк: інфляція дипломів – це неприйнятний сценарій

О. Костюк: інфляція дипломів – це неприйнятний сценарій

Інфляція дипломів є одним з найбільш неприйнятних сценаріїв подальшого професійного шляху випускників.

Автор: Олександр Костюк, д. е. н., доктор управління бізнесом (DBA), професор, головний редактор міжнародного наукового журналу «Корпоративна власність та контроль».

Збалансована за рівнями система освіти, яка до того ж ще й синхронізована з ринком праці, майже повністю виключає існування інфляції дипломів про вищу освіту. Для студентів закладів вищої освіти саме інфляція дипломів про вищу освіту є одним з найбільш неприйнятних сценаріїв їх подальшого професійного шляху, адже як можна назвати прийнятною роботу касира, офіціанта або продавця магазину у статусі власника диплому про вищу освіту. Це неприйнятна ситуація як власне для випускника закладу вищої освіти, так і для держави.

Варто сказати, що інфляція дипломів про вищу освіту є поширеним явищем як для економічно бідних, так і розвинутих країн світу, а вивчення й порівняння природи цієї хвороби вищої освіти може бути дуже корисним з погляду на її лікування.

48% – це показник інфляції дипломів про вищу освіту у США, тобто саме така частка випускників-бакалаврів коледжів США працюють на посадах, які не потребують диплому про вищу освіту взагалі.

Аналогічний показник в Україні за період з 2010 по 2018 роки зріс з 30% до 34,3%, і хоча наш показник розраховувався для випускників як магістратури, так і бакалаврату, що, можливо, робить його заниженим, але 48% випускників бакалаврату коледжів США, працевлаштованих там, де вища освіта непотрібна – цифра достатньо шокуюча.

Це свідчення того, що інфляція дипломів про вищу освіту є поширеним явищем навіть в економічно розвинутих країнах, де має місце перевиробництво освітнього продукту. Починаючи з 1990 року, контингент студентів у США зріс з 13 млн до 19,7 млн осіб (2020 рік), а частка населення країни з дипломом бакалавра за останні тридцять років зросла до 36%, або на 80% у порівнянні з 1990 роком. Ринок праці як за структурою, так і за обсягом попиту на робочу силу не в змозі якісно абсорбувати контингент випускників закладів вищої освіти, про що і свідчить показник інфляції дипломів про вищу освіту у 48%.

Тут потрібно бути обережними, бо ми ведемо мову про базову вищу освіту і охоплюємо заклади вищої освіти, які називаються коледжами і забезпечують пропозицію базової вищої освіти у США, значно менш селективної, ніж потужні державні та приватні дослідницькі університети, яких у країні можна нарахувати декілька сотень у загальній масі 4313 закладів вищої освіти станом на 2017 рік.

Чтайте також:  Студенти не підлягають мобілізації, але не можуть залишати межі України – Держприкордонслужба

Генрі Розовскі, свого часу декан факультету гуманітарних та природничих наук Гарвардського університету, є більш категоричним, бо вважає, що у США нараховується 50 університетів світового класу. З огляду на показники щорічного національного рейтингу закладів вищої освіти США US News, можна додати до цих 50 університетів світового рівня ще 200 потужних дослідницьких університетів.

Також ми з вами не торкаємося магістратури, різноманітної за кількістю освітніх програм, надійно інтегрованої в освітній концепт найкращих університетів країни, як правило, дослідницьких, як державних, так і приватних.

Магістратури, яка є містком між університетом та потужними асоціаціями випускників, а значить, і величезними ендавментами університетів. Магістратури, яка виконує роль «відбійника» у морі базової вищої освіти країни (бакалаврату), видаючи на суспільний огляд високоякісний, «штучний», унікальний освітній продукт – випускника магістратури американського університету.

Нам давно потрібно було подумати про якісну селективну функцію таких «відбійників», але щось з цим якось погано складається, від того і якість освітнього продукту на шляху від бакалаврату до магістратури та ринку праці практично не покращується.

Український феномен інфляції дипломів про вищу освіту має більш складну природу. З 2010 по 2018 роки контингент студентів закладів вищої освіти України зменшився суттєво – з 2,3 млн до 1,4 млн осіб, тобто більш ніж на третину. При цьому, з огляду на звіти «Skills mismatch in Europe» та «The European Higher Education Area in 2020: Bologna Process Implementation Report», також зріс і показник інфляції дипломів про вищу освіту – з 30% до 34,3%. Тобто у нас показник інфляції дипломів вже не чутливий до їх кількості. Це незвична ситуація, пояснення якої варто шукати у якості освітнього продукту та сприйнятті цієї якості ринком праці.

Якщо подивитися на проблему ще ширше, за межі системи вищої освіти, то ми побачимо диспропорційність за рівнями освіти у межах системи, що свого часу виконало функцію каталізатора інфляції дипломів про вищу освіту.

В Україні більше 80% випускників середніх шкіл відразу вступають до закладів вищої освіти. Це призводить до ситуації, коли, наприклад, система професійно-технічної освіти країни не спроможна задовольнити попит на робочу силу з боку ринку праці. У результаті цей попит має задовольняти система вищої освіти таким неприродним способом, що абсолютно неприйнятно, бо це і є провокація до інфляції дипломів про вищу освіту.

Інфляція дипломів про вищу освіту робить актуальним надважливе питання: «Чи можливе якісне охоплення населення вищою освітою?» Так, можливе, але застосовуючи одночасно високу селективність щодо абітурієнтів, змістовні стандарти вищої освіти та відповідне фінансування у розрахунку на одного студента.

Чтайте також:  Випускники 11 класів пройдуть ДПА-2023 у формі ЗНО

Якщо проаналізувати показник інфляції дипломів про вищу освіту у країнах Європи (середній показник – 23,6%), то можна виділити цілу групу країн, які мають нижчий за середньоєвропейський показник: Німеччина, Фінляндія, Естонія, Норвегія, Нідерланди, Данія. Це неповний список таких країн, які демонструють тенденцію до зростання охоплення населення вищою освітою, маючи порівняно низький показник інфляції про вищу освіту.

Варто зазначити, що такі країни, які Нідерланди, Норвегія, Фінляндія, Німеччина також мають одні з найбільших витрат на одного студента – близько 20 тисяч доларів США на рік. Це свідчить про те, що якісне охоплення вищою освітою населення можливо лише за умови достатнього фінансування, у даному випадку у розрахунку на одного студента.

В Україні обсяг фінансування у розрізі одного бюджетного місця складає 63 тисячі грн на рік. Для порівняння – у країнах Латинської Америки цей показник перевищує 5 тисяч доларів на рік, що вдвічі більше за державне фінансування в Україні.

Що спільного між усіма країнами Європи, зазначеними вище? Ці країни мають типову систему вищих навчальних закладів – так звані «дослідницькі» університети, з поєднанням науки та викладання, та так звані університети «прикладних наук», де має місце більш практичне спрямування освітньої програми, тобто такі університети можна назвати викладацькими. Саме на цьому зупинимося детально.

Кількість університетів прикладних наук, як правило, перевищує кількість дослідницьких університетів. Наприклад, у Нідерландах перших налічується 36, а других – 14. Варто зазначити, що практично усі дослідницькі університети Нідерландів знаходяться у топ-200 світового університетського рейтингу The World University Rankings. Співіснування цих двох університетських моделей є однією з причин низької інфляції дипломів про вищу освіту (у Нідерландах – 16,2%, Фінляндії – 17,1%) навіть за достатньо високого рівня (вищого за середній у країнах ОЕСР) охоплення вищою освітою (у Нідерландах – 33%, Фінляндії – 32%).

З огляду на наш значно вищий показник охоплення населення вищою освітою у зазначеній віковій групі (58%), надвисокий попит випускників наших шкіл на вищу освіту (83% випускників наших середніх шкіл вступають до закладів вищої освіти, 92% з яких – в Україні, а 8% – в інших країнах), дуже неоднорідні показники науково-дослідної діяльності в наших університетах, нам було б доцільно розглянути можливість реалізації подібних двох моделей університетів, з виділенням групи «дослідницьких» університетів, об’єктивно оцінивши їх потенціал щодо науково-дослідної діяльності, та групи університетів прикладних наук, з акцентом на прикладній, професійній підготовці студентів.

Якщо порівняти освітні програми за відповідними напрямами у дослідницьких університетах та університетах прикладних наук, то ми побачимо, що у тих же Нідерландах освітня програма бакалаврату триває три роки, а в університетах прикладних наук – чотири, з яких цілих 1,5 роки відводиться на проходження практики та студентський міжнародний обмін (як правило, 1 рік практики та півроку студентського обміну).

Чтайте також:  Заклади профосвіти проводитимуть вступну кампанію за оновленими Правилами прийому

У дослідницьких університетах на це виділяється значно менше часу, а саме півроку. За умови якісної програми практики, 1 рік – це більш ніж достатньо, щоб дати можливість студенту апробувати та розвинути потрібні професійні навички та гідно працевлаштуватися.

Скільки у нас у країні має бути «дослідницьких» та університетів прикладних наук, має визначатися пріоритетами держави та запитами ринку праці. І перше, і друге має бути чітким та зрозумілим суспільству.

Повернемося до нашого запитання: «Чи можливе якісне охоплення населення вищою освітою?» Відповідь наступна: «Так, можливе, але за умови впровадження відповідної структури системи вищої освіти у розрізі університетських моделей, високої селективності щодо абітурієнтів, високої якості навчання та відповідного фінансування у розрізі кожного окремого студента, або з боку держави, або з приватних джерел». Це фундаментальні умови, і на цей час жодна з цих умов у нас не виконується належним чином або не виконується зовсім.

P.S. У 2010 році на ринку праці США налічувалося 41,7 млн працюючих, які мали диплом випускника 4-х річного коледжу (бакалавра). На рис. нижче список 10 найбільш поширених серед цих випускників коледжів видів зайнятості.

Жоден з видів зайнятості цього списку не потребує диплому про вищу освіту, разом з касирами це офіціанти, роздрібні продавці, працівники закладів швидкого харчування, прибиральники, вантажники, секретарі, медперсонал, радники з обслуговування клієнтів, офісні працівники. Саме ці 10 видів зайнятості і фіксують когорту з 48% випускників коледжів США з «хворобою» інфляції дипломів про вищу освіту.

Американським колегам від освіти, які здійснюють подібні відверті аналітичні дослідження, компетентної та відвертої самокритики не позичати. Це викликає повагу. Молодці!

З огляду на актуальність цієї проблеми і нашому МОН варто було б провести аналогічну роботу з аудиту ринку праці щодо вітчизняного освітнього продукту, тобто випускників наших закладів вищої освіти.

Якщо ми з вами вже знаємо, що у США з 1970 по 2010 роки частка таксистів з дипломом про вищу освіту зросла з 1% до 15%, то наше питання: «А яка частка таксистів з дипломом про вищу освіту в Україні?» є абсолютно природним.

І відповіді на це питання боятися не варто. Якою б не була величина цієї проблеми, ми маємо її зафіксувати та нарешті вирішити.

Джерело.


Повернутись вверх