Пізно ввечері, що поволі переходить в ніч, мама повільно і тихо встає з дивана. На дивані, праворуч, притулившись на краєчку подушки та накрившись шматочком ковдри, що сповзла на підлогу, спить тато. Посередині, зайнявши більшу частину подушки, спить молодша дитина, розкинувши в сторони руки та закинувши одну ногу татові на живіт.
Мама поправляє ковдру та осудливо дивиться на цю ногу на татовому животі. Мама не має нічого проти цієї чудової маленької ноги, зовсім. Але кожен раз, коли мама намагається покласти свою голову татові на груди перед сном, тато вперто переконує маму, що зовсім не може спати, коли на ньому хтось лежить, і так само наполегливо маму зіштовхує. А цю маленьку вперту ногу не зіштовхує і спить, спить без задніх ніг.
Хоча, звичайно, спробуй її позбутися…
Мама тихенько бере зі столу ноутбук і навшпиньках виходить з кімнати. Вона повільно закриває за собою рипучі двері, повертає у бік кухні, і тут же з дитячої кімнати доноситься повний туги та печалі подих. Несамовитий, можна сказати, подих, подих, який можуть видавати тільки ті діти, які вже пів години (або навіть годину) старанно намагаються заснути, вимкнувши світло і повернувшись на правий бік, котрі перерахували всіх овець і згадали всю таблицю множення, навіть на 9 — кошмар і кара молодшої школи.
Насправді мама щиро сумнівається, що старша дитина дійсно пів години (або навіть годину) намагається заснути. Зазвичай вона до останнього читає книжку і блискавично ховає її, вимикає світло і пірнає під ковдру, варто тільки двері в спальню заскрипіти, відкриваючись. І зразу ж починає несамовито зітхати. Начебто вона вже давно вимкнула світло і намагається заснути, як чесна і порядна дитина. Чесні та порядні діти вимикають світло по годинах — о десятій вечора, і закривають книгу без сумнівів, навіть якщо там, в цій книзі, Кале Блумквіст практично зрозумів, хто ж справжній злочинець. Навіть якщо там Більбо ховається від ворогів в темній печері, і неясно, чи вийде у нього вибратися назовні та наздогнати гномів. Навіть якщо там війська Нарнії програють Білій Чаклунці, і Аслан веде підмогу. Так, навіть якщо там Гаррі Поттер бореться з василіском і ледве встигає ухилитися від його гострих зубів, все одно чесний і порядна дитина закриє книгу рівно о десятій!
Насправді мама зовсім не впевнена в існуванні хоча б одної такої чесної та порядної дитини. Але іноді потайки про таке мріє, що тут приховувати.
Загалом, мама виходить зі спальні й чує це важке зітхання. Мама тихенько зітхає у відповідь і змінює свій курс з кухні на дитячу. У дитячій старша дитина лежить на ліжку, накрившись ковдрою, і болісно дивиться в стелю.
– Ну що таке тут у тебе? – пошепки питає мама.
– Живіт, — тоненько стогне дитина.
– Сильно болить? – уточнює мама.
– Та ні, — дитина знизує плечима, — трішечки.
– Ну тоді, сходи попий водички, — пропонує мама.
Дитина радісно скидає ковдру і тупотить на кухню. Там вона рухає стілець, дістає чашку, наливає воду, чхає, чеше ногу, випиває два ковточки води. Мама заварює чай.
– А я бутерброд з маслом сьогодні не з’їв, — як би ненароком каже дитина, дивлячись кудись у вікно.
Мама мовчки наливає чай у чашку.
Дитина заглядає в холодильник, шморгає носом, гикає, випиває ще пару ковточків води, миє чашку, зітхає, задумливо топчеться по кухні.
– Гаразд, зроби собі бутерброд, — здається мама, розмішуючи цукор.
Дитина радісно посміхається і тягнеться до хлібниці. Дістає дошку, ніж, масло з холодильника, ріже хліб, кладе шматочок в тостер, чекає, чухаючи за вухом. Мама не витримує і йде у ванну, щоб повісити сушитися чисту білизну і закинути в пральну машину пратися брудне.
У ванній на підлозі прямо посередині лежить купа мокрої чистої білизни. Мама задумливо дивиться на цю купу. Цю купу сьогодні вранці мама своїми руками поклала у тазик, але тазика в ванній не видно. Мама згадує, що ввечері перед сном старша дитина з криками носилася по коридору з мотузкою в руках, до кінця якої був прив’язаний тазик.
Тазик летів за старшою дитиною, підстрибуючи та нахилявся на поворотах, і в ньому, схопившись обома руками за ручки, сиділа молодша дитина з розтріпаним волоссячком та захопленими величезними очима, та верещала на особливо крутих віражах.
Мама тоді виглянула на крики з кухні, секунд 10 на це подивилася і поспішила скоріше забути побачене.
Мама зітхає і йде за тазиком. Тазик з тріснутою ручкою, обмальований з одного боку зеленим маркером, лежить на боці в кутку дитячої, забутий і сумний. Мама відтирає маркера з двох сторін (на зворотному боці чорним маркером намальована хитра зубаста пика), вішає чисту білизну, дістає з кошика брудне і сідає навпочіпки перед пральною машиною.
У пральній машині лежить акуратна купка дрібно розкришеного білого хліба. Мама задумливо дивиться на цю куhttps://dytyna.blog/shho-robyt-mama-koly-vsi-nareshti-zasnuly/?fbclid=IwAR1gRaVbG3imyGaty3or3lwVl6wm79pkJ8McAt1cD7bz-ZBe8BOA4j19K1sпку. Цей білий хліб сьогодні вдень мама своїми руками давала молодшій дитині після того, як та випила весь суп і з’їла все друге. Молодша дитина брала хліб і тікала, а потім поверталася і просила ще. Мама давала ще, задоволена тим, що нарешті порожні тарілки.
Мама зітхає, кладе на підлогу брудну білизну та акуратно вигрібає з пральної машинки дрібно розкришений білий хліб. Раніше мама не дивилася в пральну машину, перш ніж покласти білизну прати, але почала, після того, як один раз випрала дерев’яні кубики разом з джинсами (всі прокинулися і злякалися, коли кубики почали гуркотіти всередині барабана), а другий раз — набір кольорових олівців разом з білими сорочками (незрозуміло, хто тоді був обурений більше — старша дитина пропажею олівців або тато сорочками пастельних тонів).
Мама запускає прання і виходить з ванної з хлібними крихтами в руці, і тут з кухні доноситься дикий крик.
Мамине серце йде в п’яти, бо крик дуже схожий на той самий звук, який видають діти, коли падають на підлогу зі столу головою вниз, або кидають на ногу ніж, або проливають на себе окріп.
Мама випускає з руки хлібні крихти та летить на кухню, підстрибуючи й небезпечно нахиляючись на поворотах, так само як тазик сьогодні ввечері.
На кухні сидить старша дитина, їсть бутерброд, гойдаючи ногами, запиває маминим чаєм і тикає пальцем в телефон.
– Мам, — говорить старша дитина з набитим ротом, — чула, як кричить імператорський пінгвін?
Мама гальмує, видихає. Пригладжує волосся, сідає за стіл, каже:
– Чула.
Старша дитина допиває мамин чай, з гуркотом ставить чашку на стіл, показує мамі великий палець, потягується.
– Ну, я, спати, — каже він, — добраніч!
– Добраніч, — каже мама.
Старша дитина заходить по дорозі в туалет, у ванну, включає воду, чимось шумить, стукає у дверцята пральної машинки, йде в дитячу, забирається в ліжко, затихає.
Мама сидить ще трохи, прислухаючись. Потім бере віник з совком, навшпиньки йде в коридор, підмітає хлібні крихти. На кухні миє дошку, ніж, прибирає хліб і масло. Підбирає розкидані вдень іграшки, протирає плиту, заливає водою каструлю з-під гречки. Кип’ятить чайник, заварює окропом геркулес на ранок. Робить собі чай.
І тихенько відкриває ноутбук…
Джерело
