“Ми дійшли до того, що учителів немає” – Ігор Лікарчук
ЗМІ повідомляють, що в Одеській області 460 учительських вакансій. Це – посеред навчального року. Маючи більш як 40-річний досвід роботи в освіті, можу стверджувати, що подібноі ситуації ніколи іще не було.
Про те, що ми потужно крокуємо до цього, я писав іще чотири-пять років тому. Не один раз порушував це питання на засіданнях колегії МОН. Особисто про це казав міністерським чиновникам різного рівня.
На мене дивилися, як на божевільного..: Маючи в державі більше двадцяти університетів, які колись були педінститутами, силу-силенну коледжів, які колись були педучилищами; скоротивши під лозунгами децентралізації майже дві тисячі шкіл (не рахуючи тих, які стали філіалами); затвердивши упродовж тридцяти років щонайменше 5 Концепцій реформування педагогічної освіти, – дійшли до того, що УЧИТЕЛІВ немає. А лава запасних – порожня. І черг бажаючих йти працювати в школу немає.
А якщо із шкіл підуть пенсіонери, яких намагаються виштовхати контрактною формою трудових угод? Що буде тоді? І чи може функціонувати НУШ без вчителя? Хіба що із агентами змін…
Ця проблема виникла не сьогодні і не вчора. Вона визрівала упродовж останніх десятків років. І тепер вибухнула. Ось про що сьогодні потрібно говорити і кричати на кожному кроці. Ось тема для обговорення в Уряді та Верховній Раді. Негайно потрібно шукати реальні шляхи для її вирішення.
Два таких шляхи назвав Володимир Бєлий: «По-перше, оклад вчителя-початківця (має бути) помітно більший ніж заробітки у робітничо-сервісному сегменті ринку праці;
По-друге, інституційно (має бути) закріплений стандарт роботи вчителя, що забезпечує йому педагогічну свободу на тлі персональної відповідальності лише за дотримання держстандартів трудової дисципліни замість пануючої зараз тіньової залежності від суб’єктивних примх бюрократів та очільника закладу…» Повністю погоджуючись із цим, додам іще три шляхи.
По-третє. Необхідно нарешті встановити критерії оцінки роботи вчителя, поклавши в основу не процес, а результат його діяльності. Заборонити будь-кому втручатися в роботу вчителя та оцінювати процес його роботи. Заборонити мордувати вчителя звітами, планами, заходами, обов’язками, що лежать поза межами його повноважень та можливостей; інструкціями, методичними вказівками, рекомендаційними листами, кількість яких щороку множиться і сягає, дякуючи безкоштовній електронній пошті та Інтернету, безмежжя. Згадайте слова Г. Сковороди: «Не вчіть яблуню родити яблука, краще відженіть від неї свиней».
По-четверте. Необхідна потужна довготривала загальнодержавна інформаційна кампанія, спрямована на підвищення престижності учительської праці та медійну підтримку педагогів. Інформаційна кампанія за бюджетні кошти. Ці кошти окупляться.,
По-п’яте. На законодавчому рівні необхідно запровадити відповідальність засновників закладів освіти за кількість учительських вакансій в заснованому закладі, створення умов для їхньої плідної роботи, реальне забезпечення їхнього права на педагогічну свободу. Інших шляхів вирішення проблеми не бачу.
Відсутність вчителів – реальна загроза національній безпеці.
P.S. Зараз в освіті дуже модно говорити про управління школами по-фінськи. Давайте спочатку в державі почнемо турбуватися про вчителя по-фінськи, а потім – про все інше по-фінськи
Ігор Лікарчук
