facebook

Якщо вчитель не відчуватиме цінності самореалізації, він прикриватиме невігластво сертифікатом, – освітній експерт

Якщо вчитель не відчуватиме цінності самореалізації, він прикриватиме невігластво сертифікатом, – освітній експерт

Інформує Всеосвіта.

Із заяви голові атестаційної комісії: «Маю 475 годин сертифікатів, тож прошу атестувати на вищу категорію».
Зайве доводити, що вчитель мoже залишатися cпpавжнiм учителем лише тoдi, кoли пocтiйнo навчаєтьcя cам. Тож cтвopення умoв для йoгo пpoфеciйнoгo poзвитку є завданням номер один для дирекції школи, упpавлiнь ocвiти усіх рівнів і МОН.

Якщо вчитель буде достатньо вмотивований якісно працювати й цінуватиме свою роботу, то самостійно вчитиметься, знайде й ефективні курси, і тренінги, і семінари, – важко не погодитись з думкою заступниці директора школи на Закарпатті.

Тож головна проблема полягає у мотивації вчителя чи керівника школи до професійного розвитку упродовж усього життя. На жаль, станом на 2021 рік, система скоріше демотивує…

Реалії такі, що обрання напрямку до поступової професійної деградації має більший попит, ніж обрання напрямку до професійного вдосконалення. Особливо гостро це відчувається, коли в умовах переважання токсичної продуктивності праці в освіті просто не вистачає ні часу, ні сил на самовдосконалення. Білка у колесі не може відволікатись на такі дрібниці, як професійний розвиток, бо треба бігти…

Якщо проаналізувати реальну ситуацію з професійним розвитком вчителів, можна легко побачити вкрай невтішну картину. Як безнадійний оптиміст, ризикну стверджувати: реально чомусь навчитись і постійно розвиватись хочуть відсотків десять вчителів.

Інші ж хочуть:

  • Щоб від них відчепились. У цьому випадку достатньо прикупити сертифікатик. Нащо перенапружуватись? Простіше відкупитись…
  • Просто потусуватись і відпочити. Є маса варіантів такого проведення часу, які не лише не потребують відпустки за власні кошти, а ще й винагороджують сертифікатом.
Чтайте також:  Зарплата освітян у школах збільшиться на 8,4%: скільки отримуватимуть вчителі

Звідси виникає профанація – слово, яке характеризує основний тренд в українській освіті упродовж останніх двох десятиліть.

Звісно, добре, що зараз відпочинок на морі (у горах, лісі тощо) можна поєднати з науково-практичною конференцією чи освітньою подорожжю! У багатьох випадках це є справді вдалим поєднанням приємного з корисним.

У всі роки нормальний вчитель завжди вчився (самоосвіта, самонавчання, курси, МО тощо), засиджувався у бібліотеках, друкувався в освітянських газетах, журналах… Усе відбувалося без будь-якого примусу, бо вчитель знав, що він має бути на багато кроків попереду від своїх учнів. А що сьогодні відбувається? Що більше тиснуть, то винахідливішими стають вчителі, щоб обійти дурнуваті вказівки, – пише мені колега.

Зараз у соціальних мережах можна знайти величезну кількість груп, які пропонують купити найрізноманітніші сертифікати підвищення кваліфікації. Проте не зайве зазначити, що профанація професійного розвитку не є тенденцією лише останніх 5 років. Так було і раніше, коли існувала 100% монополія ІППО й обов’язковість проходження курсів у місцевому ІППО як необхідна умова атестації. Завжди можна було неформально домовитись про «дистанційне» проходження цих курсів й у результаті просто забрати документ.

Згадую свої останні двотижневі курси у ролі директора гімназії, на яких я пробув рівно один день. Я поводитися там дуже чемно, але намагався згенерувати якийсь інтерактив: ставив запитання лекторам, започатковував дискусії, намагався розворушити своїх колег.

Згодом мене запросив у гості давній колега, який у тому ІППО був заступником директора. Під кінець розмови запитав: «А вам є, що робити в гімназії ці два тижні?». Я відповів ствердно, на що почув:

Чтайте також:  Психолог розповіла, як правильно говорити з дитиною про секс, щоб уникнути проблем

То ви можете не приходити на курси. Як переможцю Всеукраїнського конкурсу «Учитель року» у номінації «Керівник навчального закладу», ми вам і так зарахуємо… Бо лектори, які завтра мають проводити пари, бояться йти в аудиторію. Кажуть, знову там Громовий влаштує «концерт».

Навіть документ про підвищення кваліфікації мені тоді самі принесли з нашого ІППО, аби лише я не бентежив лекторів своїми «дурними запитаннями».

Об’єктивно потреба в інтенсивному професійному розвитку у сучасному швидкому світі небачено зросла. Хоча б тому, що в освітній сфері з’являється усе більше запитань, на які немає правильних (стандартних) відповідей. Це теоретично, а практично наша вкрай забюрократизована система освіти продовжує руйнувати потреби й запити колег в особистісному розвитку.

У чесному профстандарті вчителя станом на 2021 рік на першому місці мала б бути записана єдина компетентність, на яку є потужний запит: уміння справно імітувати виконання вказівок зверху та красиво звітувати про проведення непроведених заходів.

Демонополізація системи професійного розвитку вчителів була необхідним кроком, однак…

Перш ніж прибирати монополію ОІППО, по-перше, треба було прорахувати ризики й продумати способи їх нейтралізації. Бо позитивний ефект могла дати не тільки й не стільки демонополізація, а насамперед здорова конкуренція, свобода вибору вчителями як закладів освіти (тренінгових центрів, персональних менторів тощо), так і потрібних їм освітніх програм. І, звісно, мала бути система гарантування якості цих програм як у реорганізованих ОІППО, так і у недержавних структурах, які надають послуги з професійного розвитку.

Чтайте також:  Рада ухвалила бюджет на 2022 рік: на що підуть гроші в сфері освіти

А, по-друге, необхідно було продумати комплекс стимулів для справжнього професійного зростання вчителя та керівника закладу освіти.

На жаль, ніхто у нас не береться аналізувати ціннісні механізми поведінки вчителя у сфері власного професійного розвитку. А без цього ми не наблизимось до програмування поведінкових алгоритмів.

Якщо немає цінності самореалізації, буде актуалізуватись лише примітивна потреба убезпечити себе, просто прикривши власне невігластво сертифікатом, дипломом, грамотою…

З огляду на те, що ми не зробили ані першого, ані другого, маємо, що маємо. Поки що ж ми лише започаткували нову професійну хворобу та черговий абсурд – сертифікатоманію!

Як і в ситуації з будь-якою хворобою, відразу ж з’явились шарлатани, які заробляють на модних темах та на відвертій торгівлі сертифікатами. Тож, як наслідок, замість прориву до нової якості професійного розвитку з’явилась лише недобросовісна конкуренція та пропозиція низькопробних псевдопослуг.

Двоєдине завдання, яке зараз слід здійснити:

  • Захистити права споживачів на отримання якісної послуги.
  • Захистити заклади освіти від недобросовісних споживачів, які прикривають сертифікатами своє небажання докладати зусилля для власного професійного зростання.

Як це зробити? Простої відповіді не це питання немає. Мають бути комплексні зусилля на всіх рівнях, які б передбачали різноманітні кроки від неформальних «чорних списків» халтурників до самозвітів та захисту отриманих сертифікатів на рівні закладів освіти. Потрібно пам’ятати, що за якість освіти відповідає не тільки система освіти, а й усе суспільство!

Джерело.


Повернутись вверх