Гра в кальмара: які небезпеки несе серіал та як захистити дитину від його негативного впливу
Інформує Всеосвіта.
Поради від психологині для батьків та вчителів.
Корейський серіал «Гра в кальмара» стає дедалі популярнішим не тільки серед дорослих, а й серед дітей та підлітків. Цей серіал показує небезпечну гру, у якій той, хто програє, помирає. Які небезпеки несе новий серіал та як захистити дитину від шкідливого впливу фільму, розповіла дитяча психологиня Олена Шамрай для «Освіторії».
Чому батьки та вчителі б’ють на сполох?
У продажу з’явилося чимало дитячого одягу з символами «Гри в кальмара». За мотивами серіалу вже створюють онлайн-ігри, квести, запускають челенджі і навіть проводять майстер-класи, на яких вчать готувати солодощі з серіалу. В інтернеті – сотні мемів з персонажами цієї гри, ба більше, школярі також розпочали грати. Директорка однієї з бельгійських шкіл Сабріна Качі написала у соцмережі пост, у якому закликає попередити розповсюдження «Гри в кальмара» серед дітей. За її словами, це звичайні дитячі забавки, але тих, хто програє, «вбивають», а в реальності один раз б’ють палкою чи ременем. Адміністрація закладу освіти вимагає від батьків заборонити дітям цю гру, інакше до таких учнів застосують шкільні покарання.
У коментарях розгорнулася дискусія: школа має розвивати критичне мислення та без покарань відвертати від таких ігор чи батьки мають бути відповідальними за те, який контент дивиться дитина? Читачі пишуть, що цей небезпечний тренд є і в інших країнах, зокрема й в Україні.
Понад усе батьків у соцмережах цікавить, що це за сюжет, і як дітям вдається познайомитися з дорослим кіно, яке заборонене для перегляду неповнолітніми.
Серіал «Гра в кальмара»
За три тижні цей серіал став мегапопулярним у понад 90 країнах світу. У ньому йдеться про серію ігор, за яку переможець отримає близько 40 млн доларів. Однак гравців 456, і всіх, хто програє, у кожному раунді вбивають. Герої серіалу – безробітні, біженці, збанкрутілі, ті, хто програли на перегонах, хочуть визволити брата з дитячого будинку або залізли у борги.
Тобто сюжет про людину, яка змушена шукати гроші заради порятунку себе чи близьких або просто рятувати життя, в грі не новий. Понад 65 років тому про таке писав Роберт Шеклі («Премія за ризик»), згодом – Стівен Кінг («Людина, що біжить») та інші письменники. У кіно також є окремий піджанр: «Королівська битва», «Голодні ігри», «Страшна воля богів», «Той, що біжить у лабіринті», «Що б ви зробили?», «Щурячі перегони», «3%», «Коло», «Арена».
Популярність таких стрічок має три причини:
- вкрай загострена, але знайома кожному картина конкуренції, соціальної нерівності, необхідності опиратися гострому стресу та виживати;
- реальність такого кіно нагадує реальність комп’ютерних ігор-шутерів, тож гравцям це здається знайомим досвідом;
- смертельні ігри на кшталт «Синього кита» або чутки про підпільні бої і тоталізатори з рабами підживлюють інтерес до такого кіно.
Чому досі такі картини не викликали ажіотажу?
Вперше йдеться не про антиутопію, а про те, що нібито відбувається просто зараз. Гравців не примушують, а лише мотивують грошима. Їх навіть відпускають додому після того, як більшість проголосувала проти гри, але знуджені люди знову повертаються. Тобто серіал переносить акцент із насильства на морально-етичний момент: на що людина здатна заради грошей, за що може ризикнути життям, зрадити або, навпаки, чому і коли виявляє героїзм, людяність, самопожертву. У «Грі в кальмара» кілька героїв добровільно програють та гинуть, щоб врятувати інших.
Загалом серіал торкається глибоких філософських тем, він – проти насильства, за усвідомлення цінності життя, відповідальності за вибір і те, як позиція однієї людини відбивається на інших. За часів пандемії це особливо актуальні теми.
Як про сюжет дізналися діти?
Не дивно, що діти, які не здатні ще до складних рефлексій та зчитування підтекстів, захопилися саме тим, проти чого виступає кіно: елементом насилля.
За словами дитячої психологині Олени Шамрай, це не нове явище. Ще у 1980-ті роки, після виходу фільму Р. Бикова «Опудало», який показував жахи булінгу, школярі грали «в опудало», повторювали те, що засуджувалося у фільмі.
Серіал вражає поєднанням дорослих тем, жорстокості та оформленням у стилі казки. Завдання – це популярні дитячі ігри, робот-лялька, що вбиває, рожеві костюми охоронців, зал у вигляді типового ігрового майданчика, казкові малюнки на стінах. Кольори – кислотно-яскраві, фантастичні. Саме це школярам близько та зрозуміло.
Олена Шамрай підкреслює, що серіал одразу став хітом соцмережі ТіkТоk. Підлітки (та навіть дорослі блогери, які хочуть хайпу від дитячої аудиторії) займаються косплеєм, групами імітують проходження завдань, які були в серіалі, записують свої відчуття під час перегляду серій, роблять пародії, огляди та аналіз.
Найбільше варіацій для 8-10-річних зроблено у форматі гри у Roblox та Minecraft. Тут жорстокість зашкалює, віртуальні чоловічки гинуть партіями під закадровий сміх. Саме з TikTok навіть учні початкової школи черпають непотрібну їм інформацію про цей дорослий серіал. Не секрет, що особисті сторінки там мають навіть одинадцятирічні діти, а вони мають менших братів та сестер. Саме вони переробляють завдання серіалу у дворові ігри, де гравці нібито вмирають, а для гостроти відчуттів їх ще й б’ють, – додає експертка.
У тінейджерів – інша небезпека, говорить психологиня, адже за ці лічені дні дедалі частіше в соцмережах з’являються кричущі відео про «справжню гру», «все, як у серіалі, але насправді», «грай з нами у кальмара». Звісно, це лише бажання зловити хайп. Але в соцмережах батьки пишуть, що побоюються нових реальних смертельно небезпечних ігор та «груп суїциду». Підлітки, які хочуть зануритися в атмосферу, можуть відгукнутися на запит якогось «куратора» або просто психічно хворої людини «у реальності пограти в кальмара».
Як діяти вчителям та батькам?
Олена Шамрай переконана, що питання цієї гри – це питання безпеки в соцмережах, батьківського контролю, розвитку критичного мислення:
Звісно, такий контент та ігри, що містять насилля, негативно впливають на дітей, але важливо розуміти, що саме приваблює конкретну дитину у такій грі. Якщо є потяг до агресивної поведінки, привід знайдеться. Це виняткова ситуація, тож треба розбиратися, що коїться з дитиною. Значно частіше йдеться не про бажання вдарити когось під час гри, а про підвищення її екстремальності. Недарма в багатьох цивілізаціях підлітки проходять небезпечні ініціації, щоб відчути себе повноправним членом соціуму, дорослим. У цьому є й мотив перевірки своїх сил, «на що я здатний», «що мені не слабо», самоідентифікації.
Наразі своєрідною ініціацією стає спілкування в соцмережах. Втім, бажання пройти екстремальні випробування помолодшали й цікавлять дітей вже у 9-10 років.
Крім розмов про природу небезпечних інтернет-розваг, цікавість до таких речей зазвичай знижується, коли задовольняються потреби. Для учнів початкової школи це потреба в батьківській увазі, прийнятті, спільному дозвіллі. Для підлітків – розширення кола прав та обов’язків порівняно з дитинством, повага до вибору та інтересів підлітка. І, звісно, школярам потрібні не заборони, а цифрова компетентність, вміння орієнтуватися на безпечний контент. Тоді жодна гра не лякатиме батьків та вчителів.
