Про шкільну форму, друковані зошити і фонди класів: аргументи на їхню користь навів вчитель
Анатолій ГАВРИШ, «ФАКТИ»
В попередніх публікаціях про незаконність ремонтів у освітніх закладах, зборів грошей на друковані зошити та у різні фонди, вимог до батьків та учнів прибирати в класах самим або оплачувати роботу «технічок» та інші нюанси шкільного життя «ФАКТАМ» розповіли співголова Громадського обʼєднання «БАТЬКИ SOS» Олена Бондаренко та директор школи. Але життя вносить свої корективи у встановлені законом норми. Про це — у інтервʼю вчительки початкових класів однієї із київських шкіл, чию особу ми не розкриваємо за її проханням.
«Скільки б я не стрибала біля дошки, друкований зошит дитині цікавіший і зрозуміліший: там малюнки»
— Чому в деяких школах ще вимагають носити шкільну форму, хоча офіційно вона вже відмінена?
— Вона-то відмінена, але у кожній школі є статут, правила, шкільне самоврядування. Це така собі організація осередку дітей, яка має президента школи. І учнівське самоврядування шляхом голосування встановлює, який одяг має носитись у навчальному закладі. Голосують не тільки діти, а і батьки. У нас так було, що і діти, й батьки обрали діловий стиль одягу, це прописалось у статуті школи.
— Тобто тоді вже джинси і светр не можна?
— Так. Такий одяг можуть допускати чи один день на тиждень, чи в якісь святкові дні. Але це також має бути прописано в статуті школи.
— А якщо статут школи не відповідає закону, то останнє слово хіба не за законом, де вказано, що шкільної форми немає, а діти можуть ходити в чому завгодно?
— Ну шкільної як такої немає. Закон скасував загальноприйняту однакову для всіх шкільну форму, однак ті ж ліцеї свою форму шиють. Так само і державні школи. Це не суперечить законам. Навпаки, в законі прописано, що кожна школа підпорядковується внутрішньому статуту школи.
Кожна школа встановлює, який одяг мають носити діти у навчальному закладі
— Про друковані зошити думки різні: від того, що вони зовсім не потрібні, до того, що без них навчання неможливе.
— Тут моя думка однозначна — друковані зошити потрібні. Якщо ми хочемо, щоб нашим дітям було цікаво, щоб вони хотіли вчитись, чому ми повинні повертатись знову до дошки, крейди і чисто розлінієного зошита? Чим зручний друкований зошит в першу чергу для дитини (не для вчителя)? Річ у тому, що психотип сучасних діток відрізняється навіть від тих, що народились на початку 2000-х років. Сучасних дітей дуже важко чимось зацікавити. Зацікавити дитину чистим зошитом у лінійку чи в клітинку абсолютно неможливо. А друкований зошит допомагає дитині зацікавитись і краще зрозуміти специфіку роботи, яка вимагається зараз на уроці.
Наприклад, прописи. Там є пунктирна лінія. Дитині в 6 років дуже важко вивести навіть елементи літер без цієї пунктирної лінії. Якою б не була вчителька, без пунктирної лінії, по якій учень буде проводити ручкою, ніхто ніколи ще не добився гарного результату. Ми зараз не вимагаємо від діток, щоб вони з першого класу правильно (як вчили нас) тримали ручку, бо вже доведено, що при цьому у них викривляються пальчики. Але дитина має все одно правильно обводити елементи, поєднувати їх і утворювати літеру чи цифру.
А сучасні діти дуже нетерплячі. Якщо ми сиділи по пів години, виписували ці елементи, зараз учню важко висидіти навіть 10 хвилин. Прописувати їх самостійно у звичайних зошитах дитина просто не буде, навіть якщо вчитель зробить один-два зразки на рядок (а більше — фізично не в змозі). Пунктирна лінія необхідна.
Математика — те ж саме: написання спершу елементів цифр, потім поєднання цих елементів у цифри. Знову ж таки, зазвичай друковані зошити кольорові. Сприйняття у дітей зорове, вони люблять все яскраве, цікаве, з малюночками. І учень спершу зацікавлюється, а потім починає працювати.
Як би я не стрибала біля інтерактивної дошки, все одно дитина повинна прослухане і побачене на уроці закріпити в друкованому зошиті. Там малюнки, там наочність. Бо як дитині на пальцях роз’яснити будову тієї ж квіточки?
Без них працювати зараз з сучасними дітьми, особливо першачками, просто неможливо.
Розвиток мовлення — беремо друкований зошит, тому що там і план, і структура тексту дається. Це і дітям полегшує роботу, дає наочність, щоб діти краще розуміли тему.
Про те, що друковані зошити не потрібні, говорять дилетанти. Знову ж таки, все залежить від якостей вчителя: для чого йому ці зошити. Для того, щоб дітям було цікавіше, легше? Чи для того, щоб себе звільнити від роботи і нічого не видумувати, а дітям тупо давати завдання в цих зошитах? Я відбираю такі, щоб і яскраві були, і завдання там цікаві були, із заковикою. А хтось любить простіше: галочки поставили, підкреслили щось — і все виконане.
Ми переглядаємо велику кількість зошитів, обираємо, щоб зошит підходив до програми, до підручника. Зазвичай у нас є перевірені розповсюджувачі, які нам постачають цю продукцію. Зошити, як правило, мають ту ж саму ціну, що і в інтернеті. Батьки можуть самостійно їх купити, але не завжди їм цього хочеться — інколи потрібно об’їхати не один магазин. Більшості легше зібрати гроші, і щоб 1 вересня дітям все роздали.
«Техперсоналу, який би прибирав класи так, як хочеться батькам, просто не вистачає»
— Багато нарікань викликає збирання грошей з батьків на різні потреби школи та учнів. Чи потрібно збирати в фонди школи, яких начебто немає, в фонди класу, яких начебто немає, на ремонти, які начебто повинні проводитись комунальним коштом, та прибирання в класі, яке начебто мають робити «технічки»?
— Що стосується прибирання. Річ у тому, що технічного персоналу, який би прибирав класи так, як хочеться батькам, просто не вистачає. А набрати штат прибиральниць, щоб кожна відповідала за один-два, нереально.
Прибиральниця не в змозі, якщо в неї, наприклад, 14 кабінетів, парти протерти, підлогу підмести, помити, пилюку попротирати на шафах. Я знаю, що це таке, оскільки колись підробляла, прибираючи класи у вихідні. У мене на один клас йшло дві з половиною години. Тому в молодшій школі або батьки, або ті самі прибиральниці за окрему плату роблять генеральне прибирання раз на тиждень.
Держава багато чого нам не дає, хоч і говорить про те, що виділяються кошти, замовляйте. Замовляємо. Для того, щоб пройшов тендер, потрібно, щоб багато шкіл подали заявку саме на ту продукцію. А якщо така продукція треба одній чи двом школам? Все, тендер не відбувся, не видали.
Тендери проходять на мийні засоби, дезінфектори, папір туалетний, паперові рушники, лампочки. А паперу офісного для друку потрібна така кількість, що все одно просиш батьків, бо держава виділяє мізер. Ми ж роздруковуємо постійно посібники, наочність. До того ж хоч і обіцяли, що паперової роботи поменшає, але таке враження, що її стало в декілька разів більше — постійна звітність. Це те, що стосується збору коштів на фонд класу.
Фонд школи теж повинен бути, тому що є непередбачені витрати. Наприклад, недавній випадок: прорвало трубу в туалеті. Викликали аварійку, вони перекрили трубу. Потрібно її міняти. За чий кошт? Держава поміняє, але через місяць. А що таке закритий туалет у школі — це колапс. Ось і потрібні вільні гроші.
Держава проводить тендери на закупівлю перних товарів, однак в школі можуть бути непередбачувані витрати
«Школам держава гроші не дає — дотації тільки у вигляді замовлених товарів»
— Щодо ремонтів. Недавно у «Батьках СОС» одна з мам написала, що після того, як її дитину зарахували до першого класу, вона отримала повідомлення: оскільки у нас зараз нова українська школа, то батьки повинні відремонтувати клас, купити шафу, купити ще щось. Майже на три тисячі гривень вийшло — і це тільки перший внесок.
— Три тисячі з людини? Це абсолютно нереальні цифри. Ми отримали меблі — і письмові столи, і шафи. Килимки нам видали, і пуфи, мішки, на яких можна сидіти, але ми їх прибрали, бо там збирається пил, а у пилу можуть бути віруси. Килимки типу карематів також зараз заборонені — після кожної гри дітей вони мають дезінфектором оброблятись. Наразі це нереально. Живі куточки теж заборонені в зв’язку з пандемією.
Що стосується ремонтів, то кожного року їх робити не потрібно. Давно вже ніхто цього не робить. Я у своєму класі вісім років не перефарбовувала стіни, тому що до середини вони ламінатом оббиті. Панелі миються раз на тиждень, цього достатньо. На вікнах жалюзі на літо закриваються, і панелі не вигорають. Вище стіни пофарбовані водотривкою фарбою — їх від пилу можна мити. Хіба що стелю раз на два роки перебілити потрібно, щоб там пилюку позганяти. Навіщо збирати шалені гроші на грандіозні ремонти?
— А неграндіозні ремонти — стелю перекатати, плінтус підфарбувати тощо, — це зазвичай коштом школи чи батьків?
— Ну звичайно батьків, тому що у школи своїх власних коштів немає. Школам держава гроші не дає — дотації тільки у вигляді замовлених товарів. Якщо фарбу видає держава, то вона масляна, а не водоемульсійна, якою пофарбовані стіни в класах. Масляною у нас фарбуються бильця, сходи та плінтуси (на інше вона просто не годиться), після чого знаходитись у школі не можна мінімум два дні, буває що й тиждень тхне. Іноді депутати різного рівня допомагають з ремонтами (хоча, зрозуміло, не своїм коштом, а державним) — тоді можна сподіватись, що будуть нормальні фарби та інші матеріали.
Благодійні фонди іноді виручають. Такого фонду школи, як раніше, куди батьки здавали якісь суми щомісячно чи там раз на пів року, вже немає. Тепер є фонд, яким керує батьківський комітет. Хтось туди переказує гроші іноді, хтось ні. І цим фондом не завгосп розпоряджається, а самі батьки: вирішують, на що гроші виділити, фіксують всі витрати, звітують на сайті школи. Так нам допомогли світлодіодні лампи встановити, бо оголошений тендер не відбувся, а освітлення потрібне.
Вважаю, що батьківські комітети — і школи, і класу — потрібні, тому що вчителям вижити без їхньої допомоги, фінансової у тому числі, просто неможливо.
