“Навіщо бібліотека, якщо є інтернет?” – Алла Бойко
– Так в інтернеті ж все є, навіщо в бібліотеку йти, – сказав мені один дуже «просунутий» юнак. – Не можна так відставати від часу. Зараз усе поясню…
В роки моєї юності були такі діячі, найчастіше вони займали якісь адміністративно-комсомольські посади. Завжди все знали – інструкції там, рекомендації, і всім пояснювали і роздавали вказівки. Ніхто нічого не знав, крім них. Вони були найрозумніші, найпрогресивніші. А часу на навчання, тим більше – на бібліотеки, ніколи не мали. Треба ж на планьорки, пятімінуткі, сабранія і засідання.
У Аркадія Райкіна був такий жарт: «Мене в профком викликали, сказали до кінця місяця стати інтелігентом. Брошуру дали почитати…»
Сьогодні їх діти, а може, вже й онуки, працюють коучами, тренерами, лідерами особистісного розвитку та ін… Про яку освіту йдеться? Університет – то вчорашній день, кажуть вони. Знають усе – від проблем психології, шляхів боротьби з ковідом, безробіттям; легко орієнтуються в проблемах екології та глобальним потеплінням, інше. Завжди в тренді, в моді…А якщо не розуміються, то все одно говорять – упевнено та з апломбом.
Зразу ж усе пояснять, дадуть вказівки, рекомендації (навіть якщо їх ніхто не питає) – і світ поліпшиться від їх слів. Ну, якщо – ні, то принаймні вони отримають сотню-другу доларів від грантодавців. За активність, тобто, за невігластво і нахабство. Так, маєте рацію, квінтесенція – кількаденні курси на одному з курортів Львівщини.
Згадався такий сумний жарт-анекдот:
Сидить дівуля років 30-ти в міському транспорті, на руці – тату із ієрогліфів. Поруч сіла немолода дама і з подивом подивилась на татушку.
– Что, бабка, ієроглифов не відела? – єхидно питає дівуля.
– Бачила, – відповідає дама. – Я перекладач із китайського. Лише здивована, чому ви на руці вибили собі надпис: «Повторно не розморожувати!».
