facebook

Гімназія, якою пишаються

Наприкінці травня у всій країні починається період випускних. Діти та батьки з острахом чекають закінчення школи, адже попереду не лише випускний бал, а й ЗНО.

 

 

«Галицький кореспондент» завітав до Калуської гімназії (після реформи слід казати не «гімназія», а «ліцей») імені Дмитра Бахматюка, яка впродовж років займає перше місце у рейтингу шкіл області за результатами ЗНО. Тож як їй вдається зберігати лідерські позиції у рейтингу?
Потрапити до гімназії нелегко
Ольга Дороніна, заступниця директора з навчально-виховної роботи гімназії, розповідає, що, аби мати змогу навчатись у цьому закладі, потрібно пройти конкурсний відбір.

«Конкурсний відбір у 5-й клас полягає в тому, що школярі складають два екзамени – українську мову та математику. Завдання охоплюють шкільну програму, та є й винятки – на логіку», – акцентує Дороніна.

Заступниця директора додає, що вже за результатами екзаменів проходить набір на навчання. А ще за цими результатами педагоги бачать, який нахил у дитини, і намагаються його розвивати.

Також, зазначає Ольга Дороніна, відповідально ставляться і до відбору кадрів. Адже від вчителів також залежить успіх дітей. І цей підхід, підкреслює вона, працює. Наприклад, минулого року учень п’ятого класу став переможцем обласної олімпіади за 8-й клас.

«Вчительці вдалось розгледіти у дитини математичні здібності, відповідно, титанічна праця і талант принесли такий потужний результат», – з гордістю розповідає заступниця.

Мотивація до навчання

При вході у гімназію є дошки пошани, списки призерів різних етапів олімпіад. Хоча, за словами, заступниці, це вже десь не вітається.

«До пандемії у нас були шкільні лінійки як на початку навчального року, так і в кінці. Там ми оголошували кожного переможця олімпіад. Це дуже мотивує дітей до навчання, вони хочуть виділитись серед однолітків», – каже Ольга.

На дошках пошани бачимо імена і фотографії учнів та випускників. Їх справді багато, а часто один учень має по декілька перемог.

У гімназії є практика анкетування учнів, тобто після 9-го класу проводять опитування і за їх результатами розподіляють кількість навчальних годин відповідно до нахилу учнів. Так, комусь, за бажанням, дістається більше англійської, а комусь – української.

На запитання, чи ходять діти на репетиторство, Ольга Дороніна відповідає, що таке відстежити неможливо, адже це особиста справа учня. Втім зауважує, що в навчальному закладі вчителям заборонено займатись репетиторством. Натомість є факультативи з різних предметів, які проводяться у позаурочний час.

Чтайте також:  Рада розгляне питання про виїзд студентів за кордон

Секрет успіху у співпраці

Ліна Стефанюк, вчителька української мови та літератури, розповідає, що досягти успіху нелегко, адже це потребує значних зусиль як з боку вчителя, так і з боку учня.

«У нас з учнями завжди співпраця, – переконує педагогиня. – Пригадую, як писала з учнем наукову роботу, то розбирали по частинках кожне питання, проговорювали. Ставила питання учневі, він давав відповідь, і навпаки. Така методика дуже дієва».

Пані Ліна розповіла про ще одну методику, яку використовує при підготовці до олімпіад.

«Я сідаю зі школярем, і ми разом пишемо твір. Потім я читаю те, що написав учень, і порівнюю. Бувало й таке, що мої учні писали кращі твори, ніж я», – акцентує вчителька.

Батьки теж в долі

За словами Ліни Стефанюк, у її педагогічній практиці в учнів були як перемоги, так і поразки. Якщо учні не отримують призові місця, в такі моменти їх обов’язково слід підтримати і сказати, що наступного разу результат буде значно кращим. Бо конкурс показав ті слабкі місця, над якими варто попрацювати більше. Зрештою, наголошує вчителька учням, «те, що нас не зломить, зробить нас сильнішими».

Ліна Стефанюк каже, що діти всі талановиті. Проте іноді не вистачає часу, аби розгледіти прихований дар. Як приклад, розповідає, що у неї був учень Микола, якому важко давалось навчання. Але одного разу, після того, як вона роздала картинки з різними зображеннями, щоб діти змогли їх описати, вона поглянула на цього учня іншими очима.

«Коли в небо здіймається фламінго, то здається, що це летить рожевий вітер», – написав він. Вчителька була вражена, бо вважала, що про фламінго взагалі неможливо написати нічогісінько.

Освітяни калуської гімназії вважають, що в роботі вчителя головне – віддача.

«Якщо хочеш досягти успіху, то варто забути про вихідні і сон, адже коли готуєш учня до олімпіади, маєш викладатись на всі сто, а то й на тисячу відсотків. І це стосується не тільки вчителя і учня, але й батьків. Якщо батьки розуміють нас і дивляться з дитиною в одному напрямку, то отримати бажаний результат значно легше», – переконана вчителька української мови та літератури Ольга Сербін.

Вчителька каже, що був випадок на одній з олімпіад, коли треба було визначити рід слова «маго».

«Я сама довго не могла зрозуміти, що це за слово, а це, виявляється, безхвоста мавпа родини мавпоподібних. Тобто, аби зробити один тест, потрібно мати запас знань із різних галузей», – зазначає Ольга Сербін.

Чтайте також:  Флешмоб “Підтримай учителя”: як висловити свою вдячність

Змагальність у класі

Назар Забавський, учень 11-го класу, призер багатьох конкурсів та олімпіад, розповідає, що прокидається о 6:30, тому що потрібно зробити додаткові уроки та підготуватися до репетиторства. У школі хлопець навчається до 15:30. Зізнається, що готуватись до олімпіад дуже важко, інколи хочеться здатись, та підтримка батьків, друзів і вчителів не дає опустити руки.

«Була у мене наукова депресія, хотілось все кинути, але зрозумів, що відповідаєш не лише за себе, а й за батьків, вчителів та друзів. Ти не можеш їх підвести, дороги назад нема, треба йти вперед», – говорить учень.

Назар каже, що з таких предметів, як історія та географія, до ЗНО готується сам, адже брав участь в олімпіадах з цих дисциплін. А з української та англійської мов додатково займається з репетиторами.

Учень додає, аби встигнути зробити всі завдання та приділити час хобі, розплановує день заздалегідь. Адже якщо постійно займатись лише навчанням, то можна вигоріти емоційно. А ще Назар займається грою на гітарі та бас-гітарі і бере участь у ляльковому театрі.

До конкуренції у навчальному середовищі хлопець ставиться позитивно. Вважає, що вона спонукає досягти більшого і не зупинятись на досягнутому. Зізнається, що у класі змагальна атмосфера теж присутня.

«Конкуренція – поняття суб’єктивне, хтось може вбачати у цьому змагання, а хтось ні. Однак на конкурсах атмосфера змагальності дуже відчувається», – каже Назар.

Стали більш пристосованими до життя

Сергій Різник, викладач конституційного права у Львівському університеті імені Франка та заступник голови науково-консультативної ради Конституційного суду, розповідає, що пішов у гімназію, коли йому виповнилось десять років. Тоді, у 1991 році, його клас був одним із перших наборів. Акцентує, що у гімназії робили акцент не тільки на навчанні, а ще й на активному громадському житті.

«Бо інколи буває так, що у школах навчають дітей абстрактним знанням, які майже ніколи не застосовуються на практиці, в реальному житті. Тоді на життєвих поворотах, як то кажуть, її обганяють інші, які більш пристосовані до життя», – зауважує викладач.

Тож запорукою успіху освітнього процесу, на думку Сергія, є те, що освітяни готують дітей до реального життя.

Правничою галуззю Сергій Різник зацікавився ще у гімназії, коли потрапив на олімпіаду.

Чтайте також:  Виховуємо патріотів: добірка віршів про Україну

«Чітко пам’ятаю олімпіаду на рівні школи, це був 9-й клас. Зізнаюсь, під час вивчення курсу інші учні виглядали успішнішими, а я пішов за компанію. Однак я зайняв перше місце, навіть не повірив у це. А Ярослав Дмитрович, який викладав у мене право, сказав, аби я готувався до міського етапу», – пригадує Сергій Різник.

Більше, ніж дві вищі освіти

Надія Белік, концертний фотограф і керівниця фотошколи Chik! в Івано-Франківську, розповідає, що з безсумнівних плюсів її навчання було те, що в гімназії тоді зібрались досвідчені вчителі, які дійсно хотіли дати знання і мали власний погляд на програму. Та й учні були такі самі.

«Коли довкола усі вчаться, то ніхто не тикне на тебе пальцем, що ти – заучка, це вадливо», – акцентує Надія.

Вчилася вона на початку 90-х, у часи нестабільності в країні. Тоді було сподівання, що хороша освіта дозволить добре влаштувати подальше життя.

«Крім уроків, були ігри в КВК, концерти, відкриті уроки. Учні час від часу видавали гімназійну газету, влаштовували виставки малюнків тощо», – каже фотографиня.

Надія пригадує, що стало психологічно важко, коли змінили класного керівника. З новою керівницею вона не знайшла спільної мови. Однак це загартувало її характер.

Каже, у 6-7-му класах з ними займалась психологиня. Вона навчила учнів основ автотренінгу. Завдяки цим навичкам Надія вміла швидко знімати стрес, легше засинати, заспокоюватись на олімпіадах.

Надія Белік вважає, що гімназія дала їй більше, ніж дві вищі освіти, разом взяті. Бо навчила вчитися. Тож коли в дорослому житті потрібен був новий навик, вона знала, як знайти інформацію, якій можна довіряти. А завдяки хорошій англійській з’явилася змога читати найновіші наукові статті і книги.

Важливі залишкові знання

Випускник Калуської гімназії імені Дмитра Бахматюка Ігор Ткач, який зараз є громадським активістом та інформаційним аналітиком, каже, навантаження було нелегке і в ті часи. Бувало, залишилися усім класом у школі з учителем до глухої ночі. А ще акцентує, що багато залежало від мотивації самих дітей.

«Мотивації як такої зараз вже нема. В СРСР казали: як будеш мати освіту, отримаєш легшу роботу. Коли Союз розвалився, то побачили, що не кожен, хто має освіту, має гроші. Не працює це правило. Тому дітей важче мотивувати», – зауважує аналітик.

Джерело.


Повернутись вверх